ДЕПУТАТ ПОВИНЕН МАТИ НАРОДНУ, А НЕ ПАРТІЙНУ ДИКТАТУРУ

16 лютого 2016 року, Верховна Рада зробила помилку, з допомогою якої олігархи тепер можуть плювати на український народ і його вибір

Я говорю про законопроект 3700, який підтримала більшість депутатів. Підтримала вперше, бо вже кілька місяців підряд Володимир Гройсман безуспішно все ставив і ставив документ на голосування, а його все провалювали і провалювали. Депутатів, яких обрав український народ, просто ламали через коліно, щоб цей закон прийняти. Що в ньому такого? Справа в тому, що тепер лідери парламентських фракцій отримали величезні повноваження. Цей законопроект підтримали більшість політичних сил, які прийшли до парламенту. За даним законом, лідери фракцій мають право виключати вже обраних до Верховної Ради депутатів зі списків. Тобто наші можновладці відчули себе панами, які в праві вирішувати, хто має бути в парламенті. Їм тепер байдуже на вибір українського народу — вони тепер самі визначатимуть, хто достойний приймати законопроекти, а хто ні. Чого варто чекати? Незабаром ми побачимо надзвичайно слухняних депутатів. Якщо раніше людина, яка перебувала в партії і виграла вибори до парламенту, мала власний голос, могла критикувати дії керівництва своєї фракції, то тепер вони всі стануть, як сірі миші. Голови фракцій розуміють, що вони втрачають свій вплив на партії так само, як втрачають рейтинг у населення. Вони бояться втратити свій вплив. Цей законопроект прозвали законом про «партійну диктатуру» і народ тут правий. Я знаю ще одну державу, в якій була партійна диктатура — Радянський Союз. Невже Володимир Гройсман хоче повернути Україну знову назад до «совка»? Може варто витрусити з голови «радянщину»? Впевнено заявляю, що Юрію Бублику ця партійна диктатура до одного місця. Мене обирали мешканці Полтави, Полтавського та Котелевського району. І саме своїм виборцям я служу і їх слухаюсь. Ніякі партійні бонзи не можуть вказати, що мені варто робити і погрожувати мені якимись викресленнями зі списків. Я підкоряюся тільки «народній диктатурі». Щотижня на зустрічах я бачу людей, які є моїми справжніми керівниками — сотні полтавців, яким я в міру своїх сил та депутатських повноважень намагаюся допомагати. Тільки шкода, що так мало депутатів дійсно здатні це відчути. Слава Україні!