Невідставка уряду: олігархічна змова чи політичний хаос?

Після провальної спроби парламенту відправити уряд у відставку ця подія обросла масою здогадок і конспіративних теорій.

Після провальної спроби парламенту відправити уряд у відставку ця подія обросла масою здогадок і конспіративних теорій. Найбільш простим і легким для сприйняття масовою свідомістю виявилося припущення про олігархічну змову, яка утримала Яценюка при владі. Однак достатньо задатися кількома логічними питаннями, щоб виявити подібну версію повністю нежиттєздатною.

Якщо дійсно мала місце змова між президентом Порошенком, Коломойським і Ахметовим з приводу збереження статус-кво у владі, то невже ці люди не розуміли, що збереження за Яценюком прем’єрського крісла лише поглибить протиріччя у парламенті і суспільстві? Звісно ж, розуміли. А як можна будувати «олігархічний консенсус», одночасно руйнуючи його фундамент – політичну стабільність? Прихильники теорії змови стверджують, що Адміністрація Президента ретельно контролювала кількість голосів за резолюцію недовіри, але якщо це дійсно так, навіщо главі держави було тиснути на депутатів своєї фракції, примушуючи їх голосувати синхронно з колишніми регіоналами і дискредитуючи себе самого? Адже для відставки Кабміну Раді не вистачило не 1 і не 10 голосів, а 32. Тому при жорсткому контролі над голосами провалити усунення Яценюка можна було спокійно і без фракції БПП, але залишитися незаплямованим і водночас показати, що кабінет прем’єра підтримують виключно регіонали.

Здається, політики знову запропонували суспільству найпростіший шлях пояснення проблеми. Однак, слід сказати, що є речі, значно гірші за олігархічну змову, це – хаос, в якому олігархи борються за владу. Хай це буде цинічною іронією, але консенсус, навіть олігархічний, означає бодай видимість порядку, при якому суспільство отримує можливість систематично і в конструктивний спосіб змінювати принципи кланової системи. Натомість те, що відбувається зараз, це ніяка не змова, а якраз запекла боротьба, яка скочує країну у прірву політичного безладу і некерованості. Події у парламенті – не зрежисована в АП вистава з депутатами-маріонетками, а свідчення втрати президентом контролю над парламентом і навіть над частиною своєї фракції.

Справа в тому, що невдала політика реформ не тільки уряду, а й коаліції, яка цей уряд призначила і працювала з ним, зробила надзвичайно вигідною опозиційну риторику в суспільстві. Тому головні бенефіціари поглиблення політичної кризи – опозиціонери. Припускаю, що вже найближчим часом багато фракцій і груп, в тому числі коаліційних, швидко перейдуть в опозицію і почнуть розганяти активну передвиборчу кампанію на критиці всього, за що б мали відповідати. Більшість політичних сил, які в парламенті 8-го скликання виявилися обділеними представництвом у виконавчій владі, зараз вгледіли непересічну нагоду збільшити свій вплив у Верховній Раді через дострокові вибори. І доля Кабміну їх цікавить в останню чергу, вони працюють на перевибори. Тож, якщо хтось думає, що головним предметом політичних баталій у Верховній Раді була доля уряду Яценюка, то сильно помиляється. Це була лише ширма, за якою частина парламенту започаткувала виборчий процес.