Чому ми так не любимо МВФ?

Все більше політиків, які свято шанують ідеологію популізму, останнім часом взяли на озброєння нову риторику.

 Вони все активніше спекулюють на тему управління Україною з-за кордону, намагаючись подати всіх, хто нас підтримує, в якості шкідників, що переслідують свої підступні наміри і намагаються обікрасти багату і процвітаючу країну.

Дедалі частіше доводиться чути, як МВФ називають «акулою», «фінансовим вампіром», який висмоктує ресурси з національних економік. Говорять навіть, що коли Фонд береться когось кредитувати, країну можна сміливо вважати банкрутом.

І справді, організація часто йде на фінансування майже безнадійних національних економік. Однак про це просять вони самі, ніхто їм кредитів не нав’язує. А якщо держава просить мільярдні кредити, то справи в неї, очевидно, плачевні ще до співпраці з МВФ. Так, організації можна докорити в негнучкості, в застосуванні єдиної для всіх програми економічних реформ, які, можливо, не завжди враховують національні особливості господарських систем. Але повторюся: якщо хтось не бажає втілювати вимоги кредитора, то може запозичити кошти деінде ще. Випросити ж мільярди під конкретні зобов’язання, а потім звинувачувати Фонд у здирництві і не виконувати ці зобов’язання – це щонайменше цинічно. Як приклад невдалої політики кредитування організації критики наводять латиноамериканські країни, які зазнали економічного краху і виявилися неспроможними виплатити взяті борги. Але пильніший погляд на проблему переконує, що дефолти в цих державах стали не стільки наслідками співпраці з МВФ, скільки спровоковані нездатністю країн справитися з програмою реформ та подолати тотальні масштаби корупції і економічної злочинності. Натомість, наприклад, країни Центральної Європи, які мають тривалий досвід співпраці з МВФ і успішно виконують його вимоги, демонструють чудові макроекономічні показники.

В Україні багато хто красномовно розповідає, що вимоги МВФ стримують розвиток вітчизняної економіки і погіршують добробут населення. Дійсно, ці вимоги є доволі жорсткими, і дбають не так безпосередньо про зарплати громадян, як про збалансований бюджет, рівень інфляції та здатність країни обслуговувати боргові зобов’язання. Тому для обивателів кредитні програми Фонду є чимось дуже абстрактним, і якщо запозичені гроші не можна помацати, значить, все це обман і підступна хитрість масонської організації. Біда полягає в тому, що кредитор розробляє свої рекомендації з розрахунку на нормальне функціонування економіки і економічних агентів. Фонд не робить поправок на корупцію, олігархів, тіньовий сектор чи банальне розкрадання державної казни. Тому вимоги МВФ, скажімо, підвищити ціни на енергоносії в Україні не є здирницькими, вони повністю відповідають європейським стандартам в енергетиці. Інша справа, що населення доведене до такого стану, коли осилити нові тарифи неспроможне фізично. Але винних в цьому не треба шукати десь далеко за кордоном.