Корисність державного апарату: тижневий аналітичний огляд №4 (52)

Цей тижневий огляд розпочну з питань економіки, а на завершення – стислий коментар щодо політичної ситуації в країні, яку неможливо оминути увагою в силу її безпосереднього впливу на наше майбутнє.

Питання приватизації

Як відомо, минулого тижня Верховна Рада прийняла, здається, з дванадцятої спроби пакет законів, пов’язаних зі змінами до порядку та умов приватизації об’єктів державної власності, ініційованих МЕРТ. Звісно, перше читання – це не в цілому та без підпису Президента, але почин зроблено. Хоча закони формально не містять нічого вкрай новаторського чи революційного (їх детальний аналіз читайте в попередніх оглядах), саму їх наявність політики визначають як необхідність початку процесу приватизації.

Можливо, колись, в осяжному майбутньому, у ВР України дійдуть руки і до прийняття цих законів і в другому читанні, однак у сьогоднішній парламентсько-коаліційно-урядовій шайці це питання явно не в пріоритеті.

Тим не менше, рано чи пізно їх таки приймуть, оскільки ті заокеанські інвестори та місцеві, наближені до влади бізнесмени, які вже визначили лоти інтересів та, ймовірно, вклались в тих чи інших політиків, їхні виборчі компанії, змусять борги повертати та обіцянки виконувати.

Це справи людей зі значно масштабнішими інтересами та ресурсами. Для українців же в пріоритеті питання функціонування економіки, фінансування бюджету, стабільної гривні, робочих місць, достойної оплати праці.

Як складова всіх цих наслідків, приватизація однозначно відбудеться.

Цього тижня з питань приватизації висловилася Голова НБУ В. Гонтарева, обґрунтовуючи курс гривні та майбутнє: «Необхідно розуміти, що фундаментальні чинники, які сьогодні визначають курс, знаходяться поза межами впливу Національного банку. І більш глибоке падіння цін на сировину, і більш сильна девальвація валют країн-партнерів можуть призвести до ширшого дефіциту платіжного балансу, ніж ми прогнозуємо. Відповідно, це може відобразитися на курсі гривні, тому що курс гривні – це дзеркало нашого платіжного балансу» (до питань платіжного балансу, країн-партнерів та чинників, які визначатимуть платіжний баланс ще частково повернемося на завершення матеріалу).

Продовження цитати: «Водночас, не варто забувати, що ці ризики можуть бути частково нівельовані іншими факторами. По-перше, завдяки низьким цінам на енергоносії. По-друге, завдяки притоку інвестицій під час приватизації державних підприємств. За наданими нам оцінками Міністерства економічного розвитку і торгівлі, приватизація може забезпечити надходження 1 мільярда доларів США у 2016 році».

Важко сказати, якими даними оперує голова НБУ, оскільки доходи державного бюджету на 2016 рік від приватизації державного майна визначено на рівні 17 млрд грн, що в перерахунку навіть на офіційний сьогодні курс гривні до долара становить ледь більше $ 650 млн. Тому, можливо, коли в минулому році в бюджет закладався аналогічний показник надходжень, він справді відповідав $ 1 млрд. Проте тепер, завдяки вдалому «таргетуванню інфляції» у валютному еквіваленті, українські підприємства у вартості втратили. Хоча цілком можливо: те, про що йтиметься далі, створить передумови до перегляду державного бюджету в частині надходжень від приватизації.

Так, за відсутності необхідної правової бази для проведення великої приватизації, Фонд держмайна не припиняє свою роботу та на доручення прем’єр-міністра Арсенія Яценюка розробив проект постанови «Про внесення змін у додатки 1 і 2 до постанови Кабміну від 12 травня 2015 року № 271», пропонуючи включити в 2016 році додатково.

Зокрема, до списку внесено ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» та ПАТ «Турбоатом».

Крім того, цим документом Фонд пропонує виключити з приватизаційного списку 75 об’єктів, частина з яких перебуває в зоні проведення АТО, частина – в підпорядкуванні МінАПК, Мінекономрозвитку; ще частина – в незадовільному стані. Також Фонд пропонує додати 29 об’єктів до списку об’єктів, що підлягають продажу після виключення їх із категорії підприємств, що не підлягають приватизації – такі, як «Укрспирт», «НВП “Більшовик”», «Авіакомпанію “Одеські авіалінії”».

«Турбоатом» – єдиний в Україні виробник турбінного устаткування для гідро-, теплових й атомних електростанцій, в якій державі належить 75,22 % акцій, а великим міноритарним акціонером з часткою в 15,34 % є кіпрська Linfot Limited, яку ЗМІ пов’язують із Костянтином Григоришиним.

У свою чергу ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» – монополіст на території України та Європи, виробник металевого губчастого титану, 49 % акцій якого перебувають в управлінні структури Group DF.

Міністр економічного розвитку і торгівлі Айварас Абромавичус у середу заявив: «Одна з моїх пропозицій була не лише росіянам заборонити участь у приватизації, а це десь 25 найбільших об’єктів, а й українським (інвесторам). Давайте продамо 25 найбільших підприємств іноземному інвесторові. Тут потрібні іноземні інвестиції, щоб вони привезли свою корпоративну етику, свої стандарти корпоративного правління, щоб «білими» платилися всі зарплати і податки».

Можна лише здогадуватися та на рівні «теорії змови» припускати, що такі ініціативи керівника МЕРТ, які тільки цього тижня були озвучені публічно, на рівні обговорень у Кабміні, ймовірно, лунали й раніше та в силу зрозумілих причин не могли бути сприйняті схвально.

Як наслідок, із інших мотивів, але в тому числі і з мотивів відкликання державної охорони від родини міністра, останній вимушений був заявити про те, що подає у відставку.

Таким чином, якщо повідомлення В. Гонтаревої про надходження до державного бюджету 2016 року від приватизації в розмірі понад $ 1 млрд лунали на підставі відомостей МЕРТ, яке розраховувало на участь у приватизації іноземних інвесторів, то цілком можливо, що ця сума могла мати місце, але за наявності особливої етнічно-української складової та аналогічної позиції перших осіб держави в питаннях процесу приватизації, більш вірогідним вбачається виконання доходів від приватизації, закладеного в бюджет сьогодні, тобто 17 млрд грн. Скільки ці гривні становитимуть в USD на момент зарахування на казначейські рахунки, краще навіть не прогнозувати.

Розширення штату державних службовців

Цього тижня міністр фінансів України на одному з національних інформаційних ресурсів оприлюднила матеріал, в якому визначила п’ять стратегічних завдань для Мінфіну на поточний рік.

У наступних оглядах намагатимемося опрацювати кожен пункт, а ближче до кінця року підвести результати виконання. Наразі коротко зупинемося на першому, оскільки питання реформування митної служби (на сьогодні як складової ДФС) більш детально висвітлено у попередньому огляді.

Отже, «Перша наша мета на найближчий рік – боротьба з корупцією у всіх тих напрямках, за які відповідає Міністерство фінансів. Перш за все – в податковій та митній сферах, для чого ми маємо докорінно реформувати Державну Фіскальну Службу. Це – найбільш принципове, важливе, та, на жаль, складне завдання на 2016 рік. Реформа ДФС вже триває – ми розпочали її ще у червні минулого року, коли затвердили двохрічний план реформування ДФС. Дещо з плану вже зроблено. Наприклад, в листопаді 2015 року Кабмін вдвічі скоротив кількість регіональних управлінь ДФС, що дозволить значно – майже на 17 тис. – скоротити кількість співробітників податкових органів».

Попереду, як зазначає Яресько, значно більше роботи та значно складнішої:

а)  ухвалення трьох необхідних проектів законів, що вже подані до Верховної Ради та дозволяють здійснити кілька важливих кроків щодо реформування ДФС.  Це законопроекти: 2176а, 2177а, 2178а;

б) реформування Офісу великих платників податків;

в) автоматизація максимальної кількості бізнес-процесів у роботі митної та податкової служб.

Проекти законів, між іншим, були подані до Верховної Ради України ще в червні 2015 року, з чого вбачається повне порозуміння парламентарів в аспекті їх (цих законів) «крайньої необхідності». Перший із них передбачає  внесення змін до Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» щодо заступників керівника центрального органу виконавчої влади та стосується, як зазначено в пояснювальній записці, реалізації зобов’язань України, взятих за рекомендаціями місії Міжнародного валютного фонду щодо можливості призначення більшої кількості заступників Голови ДФС. Зокрема, статтю 19 Закону пропонується доповнити частиною такого змісту:

«Керівник центрального органу виконавчої влади може мати не більше двох заступників, які призначаються на посади та звільняються з посад Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України.

В окремих центральних органах виконавчої влади кількість заступників може бути збільшена на підставі рішення Кабінету Міністрів України».

Перш за все важливо зрозуміти, що внесення таких змін до загального Закону може передбачати збільшення кількості заступників не тільки в структурі ДФС, а й інших органів, оскільки норма закону не конкретизована. Це додаткові можливості для роздування апарату державних службовців, введення спеціальних посад для потрібних людей і т. д.

Крім цього, складно поєднати в голові необхідність внесення цих змін у поєднанні з уже таким, що перебуває в парламенті, проектом Закону України «Про Національну митну службу України», який виводить митницю зі структури ДФС та перетворює в самостійний центральний орган виконавчої влади.

Інші два проекти законів передбачають зміни до Податкового та Митного кодексів України, які носять швидше косметичний, ніж структурний характер, та передбачають заміну в положеннях кодексів формулювань «центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику» в усіх відмінках на слова «центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики», інституційного порядку оскарження дій чи рішень,  інших понять та визначень.

Цілком ймовірно, що ці законопроекти втратили свою актуальність у силу наявності окремого проекту закону, що покликаний регулювати діяльність Національної митної служби, прийняття якого неодмінно зумовить внесення чергових змін у Податковий та Митний кодекси в частині визначення понять та підпорядкованості. Крім того, посилання в пояснювальних записках до законопроектів про те, що внесення таких змін обумовлене домовленостями та зобов’язаннями перед МВФ, — не конкретизовані, без посилань на конкретні пункти програми співпраці. Більше того, з моменту внесення законопроектів до ВРУ програма вже в цей час переглядається та чи збережуться в ній положення на сьогодні прогнозувати складно з огляду на те, що відсутній як звіт МВФ про виконання програми Україною, який мав бути оприлюднений наприкінці січня, так і будь-які документи з українського боку, які б поширювалися у відкритому доступі для громадян, а обіцянкам політиків України вірити – себе не поважати.

Рух економіки вперед у США та в Україні

У цій частині проведемо маленькі паралелі. Вони, звісно, умовні в силу різних становищ країн (насамперед економічного), але не менш від цього цікаві – особливо, якщо пригадати виступ Прем’єр-міністра України на тему стимулювання економіки всередині країни, у поєднанні з відомими показниками мінімальних соціальних виплат на 2016 рік.

Почнімо з США, економічне зростання яких сповільнилося до 0,7 % у IV кварталі минулого року.

За даними The Economist, скорочення має три причини.

По-перше, експорт через міцний долар почав зменшуватися. Тут все зрозуміло та закономірно – в Україні такі процеси, як зміцнення національної грошової одиниці, наслідком чого може стати скорочення експорту, тільки сняться в рожевих снах. Експорт скорочується за рахунок закриття ринків збуту, неконкурентності української продукції на тих ринках, що доступні, припиненням діяльності підприємств усередині країни. І це при тому, що внаслідок постійної девальвації гривні собівартість виробленої продукції в Україні вкрай низька, але відсутнє високотехнологічне виробництво за світовими стандартами якості, що дозволяло б товарам, виробленим у нас, конкурувати на міжнародних ринках, а поки все, що «тягнемо», – сировина й аграрна продукція.

До прикладу, оприлюднена цього тижня статистика: торік металургійні підприємства скоротили експорт металопродукції в натуральному вираженні на 15,3 %, або на 3,1 млн тонн, у порівнянні з 2014 роком – до 17,1 млн тонн, у вартісному вираженні через зниження цін на світових ринках прокату експорт скоротився на 39 % – до $ 6,4 млрд (у 2014 – $ 10,5 млрд).

По-друге, нафтові та газові компанії скорочують інвестиції через обвал цін на «чорне золото. Також зрозуміла причина, адже скорочення виробництва – це один із механізмів для нафтовидобувних підприємств, країн, об’єднань створити умови, за яких буде зменшено надмірну пропозицію на міжнародному ринку, що відповідно призведе до підвищення ціни на нафту. Щоправда, це не відбудеться завтра – швидше за все поступово протікатиме протягом найближчих двох років та багато в чому залежатиме не стільки від США, а від домовленостей країн ОПЕК та Російської Федерації. Тим не менше, надлишкові запаси вуглеводнів у США ще протягом року дозволять країні бути гравцем на експортному ринку.

У цій частині в Україні цього тижня теж мали місце цікаві інформаційні приводи.

Так, ПАТ «Укргазвидобування» звернулося до суду з питанням щодо розірвання майже всіх договорів про спільну діяльність (СД) із газовидобутку.

За словами голови правління компанії Прохоренка, причиною такого наміру є невиконання зобов’язань. Зокрема, при плані видобутку всіма СД 1,5 млрд куб. м газу в 2015 році було видобуто тільки 1,159 млрд куб. м.

«Невиконання відбулося, оскільки не були інвестовані необхідні кошти, не проводилися ремонтні роботи свердловин, заплановані на 2015 рік», – зазначив він.

Глава правління «Укргазвидобування» також повідомив про наявність претензій у частині невиконання зобов’язань щодо встановлення автоматизованих приладів обліку та за ціною реалізації продукції СД.

Крім того, за його словами, через несплату в ряді випадків рентних платежів «Держгеонадр» призупинила спецдозвіл на родовище «Укргазвидобування».

Для того щоб високою достовірністю коментувати причини скорочення видобутку, зрозуміло, потрібно володіти первинною фінансовою звітністю підприємств. Поряд з цим можна пригадати, що про скорочення інвестицій у видобуток минулого року видобувачі зазначали ще з літа, посилаючись на непомірну ренту, встановлену в Податковому кодексі.

Незважаючи на розуміння проблеми, жоден законопроект, який би зменшував рентне навантаження на видобувачів, у стінах парламенту так проголосований і не був.

Натомість відповідно до затвердженого Урядом навесні 2015 року  Плану реформування газової галузі, якраз передбачався перегляд договорів про спільну діяльність у частині виконання інвестиційних програм, за результатами яких має вирішуватися питання про доцільність продовження таких договорів, їх розірвання з подальшою реалізацією спецдозволів на видобуток вуглеводнів на відкритих аукціонах, до участі в яких протягом всього минулого року закликали іноземних інвесторів, обіцяючи встановити такі рентні та податкові ставки, які б дозволили вкладені у видобуток кошти повернути та отримувати прибутки.

Якщо на ситуацію дивитися формально, то високі рентні ставки в поєднанні зі зменшенням цін на міжнародних ринках, призвели до невиконання інвестиційних програм, а відповідно і до скорочення видобутку.

Це об’єктивні фактори, які все ж формально дають підстави для розірвання договорів про спільну діяльність. Тому УГВ і звертається до суду.

Поряд з цим варто розуміти, що розвідані українські родовища в силу незначних покладів не дуже цікавитимуть іноземних інвесторів сьогодні, особливо в умовах надлишкової пропозиції та скорочення ними власних видобувних потужностей, а отже, після розірвання теперішніх договорів про спільну діяльність дозволи будуть придбані українськими бізнесменами, просто вже з пулу сьогоднішньої влади, а не «попередників».

На час судових розглядів, які можуть затягтися на роки, цілком ймовірно, що залежно від того, як відбуватимуть розгляди справ (на користь приватного інвестора чи ДП), інвестиції у збільшення обсягу видобутку ще більше скорочуватимуться, – щоб не вкладати кошти в те, що в тебе відбирають. Як наслідок, скорочення внутрішнього видобутку продовжиться.

І нарешті стосовно третьої причини падіння темпів зростання  економіки в США.

Донедавна суттєве зростання витрат споживачів рухало економіку. Тепер споживання зменшилося, потягнувши за собою донизу й економічне зростання. Видання, зокрема, зазначає, що це звучить дуже дивно, оскільки обвал цін на пальне зробив гаманці американців товстішими. У 2014 році громадяни США витрачали в середньому $ 2,5 тис., або 4,2 % свого чистого доходу, на пальне. Через рік завдяки дешевій нафті ця стаття їхніх витрат скоротилася на 27 %. Таким чином, американці змогли заощадити $ 659, або 1,1% від чистого доходу за 2014 рік. Водночас дохід на душу населення в готівці підвищився на 3 %, що зміцнило впевненість споживачів.  При цьому видання зазначає, що тільки 14 % населення є інвесторами в цінні папери на фондових ринках, а понад 40 % не володіють жодними акціями (фактично мова йде про те, що населення в тому числі фінансує підприємства, виробництва через інвестиційний фоновий ринок, оскільки акції та кошти, залучені від її розміщення, йдуть на поповнення статутного капіталу компанії та дозволяють інвестувати в розвиток).

Наводимо цю інформацію для того, аби дати можливість читачам зрозуміти, що в світі значну увагу приділяють ринку внутрішнього попиту населення як одного з рушійних факторів зростання виробництва та ВВП.

Одним із факторів високих витрат у США після економічної кризи 2008 року було доступне кредитування за низькими відсотковими ставками – так звані «довгі гроші», чому сприяла політика Федеральної резервної служби.

На жаль, в Україні говорити про скорочення витрат населення на пальне за рахунок скорочення цін на 27 % не доводиться, оскільки девальвація національної грошової одиниці в гривневому еквіваленті фактично залишила незмінною вартість пального на АЗС. Доходи українців не дозволяють заощаджувати. Ймовірно, Держстат не наважується оновити інформацію про структуру витрат українців показниками 2015 року, оскільки за ними, швидше за все, вбачитиметься, що українці не живуть.

Структура сукупних витрат українців, яка наводиться на сайті Держстату, настільки «нова», що не відображає реалій 2015 року, які однозначно були низхідними та погіршили становище населення, збільшивши витрати на продукти харчування та житло, електроенергію та комунальні послуги. За відсутності іншої, наведемо статистику витрат за 2014 рік. Отже, витрати на продукти харчування – 51,9 %, житло і комуналка – 9,4 %, освіта – 1,1%, відпочинок і культура – 1,8%, транспорт – 4,3 %, предмети домашнього вжитку та побутова техніка – 2,3 %, ресторани та готелі – 2,3 %. При цьому, зважаючи на те, що реальні доходи на душу населення за 2015 рік скоротилися на понад 25 %, а інфляція, тобто зростання цін, – 43,3 %, думаю, що  говорити про те, що населення заощаджує, може інвестувати, а витрати українців  можуть стимулювали економіку, безглуздо.

У цьому порівнянні наводяться паралелі, які свідчать про те, що, чомусь, фактична державна економічна політика всередині України за тими ж факторами, які визначають стан економіки країни, яку нам наводять у приклад, провадиться в абсолютно протилежному напрямі.

При цьому на сьогодні поточні кредитні ставки для фізичних осіб у національній валюті в банківських установах перебувають на рівні не менше 22 %, що робить їх просто недоступними для громадян. Зважаючи на це, як  можна говорити про зростання темпів економіки України на кінець 2016 року, якщо не зростають ні зовнішні фактори, припустімо експорт, ні внутрішні на рівні споживання населення?

Політична ситуація в країні

На завершення огляду цього тижня вимушені коротко зупинитися на питаннях політики, яку, зазвичай, намагаюсь оминати, але цей тиждень мав занадто великий концентрат таких подій, які матимуть негативні наслідки для економіки країни, щонайменше протягом поточного року, а в гіршому випадку –  песимістичний розвиток на найближчі два-три роки.

Ні для кого з вас не секрет, що на сьогодні Україна існує як суб’єкт міжнародного права виключно як реципієнт міжнародних фінансів. Не важливо, як їх називати: допомогою, кредитами, позиками тощо. Ці кошти надходять та дозволяють фінансувати бюджетний дефіцит, програми модернізації житлово-комунального господарства, транспортної інфраструктури, вирівнюють від’ємний платіжний баланс та «умовно» надають можливість іноді покращувати очікування фінансових інституцій щодо стабільності національної грошової одиниці (все дуже умовно і під стабільністю все одно мається на увазі девальвація, принаймні, в осяжних межах) за рахунок поповнення міжнародних резервів НБУ.

За останніми оприлюдненими даними, міжнародні резерви на 01 лютого 2016 року становили 13 млрд 442 млн дол. США в еквіваленті.

За перший місяць року обсяг резервів збільшився на 1 %, або на 142 млн дол. США. Нарощенню сприяло розміщення облігацій внутрішньої державної позики, деномінованих у доларах США. Це забезпечило надходження на користь Уряду коштів у сумі  486,1 млн дол. США.

На цілі погашення та обслуговування державного та гарантованого державою боргу в іноземній валюті в січні витрачено 422,7 млн дол. США.

Станом на кінець січня 2015 р. резерви становили $ 6, 42 млрд, що формально свідчить про зростання їх за рік удвічі. Це зростання забезпечене насамперед двома отриманими траншами від МВФ за розширеною програмою співпраці, тобто за рахунок того, про що йшлося вище – позик міжнародних фінансових донорів, не більше й не менше. Валютні інтервенції та аукціони, які періодично практикує Нацбанк, не є суттєвими, оскільки не здатні покривати внутрішній попит, а в силу підкошеності економіки країни притік валюти за рахунок інвестицій чи експорту не формує надлишок пропозиції, за рахунок якого Нацбанк міг би суттєво поповнювати власні резерви та говорити про наявність у його руках механізмів подолання ситуативних дисбалансів на міжбанківському валютному ринку, коли такі виникають.

Проте повернімось до питання резервів. Зі слів голови НБУ, на початок 2016 року прогнозувалося зростання резервів до $ 15–18 млрд, але цьому перешкодила пауза в програмі розширеного фінансування EFF МВФ.

На цьому слід зупинитися детальніше. Третій та четвертий транші на загальну суму в понад $ 3 млрд не отримано в 2015 році – Україна не виконала вчасно та в повному обсязі ті структурні маяки реформ, які було погоджено при укладенні домовленостей із МВФ.

Отже, проміжним висновком такої тривалої прелюдії є те, що ті міжнародні фінансові інституції, які надають валютні позики Україні, ставлять у залежність їх отримання виключно від питань перетворень всередині країни.

Перетворень по суті не відбулося ні в податковій, ні в соціальній галузях, ні в сфері бюджетних відносин, ні в питаннях формування ринку землі тощо – цей перелік можна продовжувати.

Крім того, є й інша складова, крім внутрішньоекономічної, яка визначає ступінь прихильності та підтримки світових лідерів до України, – це дотримання даних на міжнародному рівні обіцянок, гарантій у частині спільних зусиль із подолання та завершення військового конфлікту на сході, умовно говорячи, виконання мінських домовленостей.

У своїй сукупності ці два вектори та пов’язані з ними явища формують загальну картину сприйняття України на міжнародній арені.

Цього тижня в угоду чинної правлячої еліти був зґвалтований гарантійний захисний механізм, прописаний у Конституції, щодо порядку внесення в неї змін, сесій черговості тощо. Детально зупинятися на роз’ясненнях Конституційного суду немає сенсу – вони описані в достатній мірі.

Із цим процесом уже другий тиждень поспіль пов’язаний процес «договірняків» і торгів при розподілі посад між депутатськими фракціями в майбутньому переформатованому Кабінеті Міністрів.

І головне, що жоден із тих, хто виголошує офіційні позиції фракцій про кандидатур, які пропонуватимуться ними на ту чи іншу посаду, не дає оцінки попередньому міністру. Можливо, під його керівництвом було розпочато ті чи інші процеси перетворень, можливо, він вдихнув свіже життя в архаїчне міністерство, можливо, за професійними рисами його варто залишити на посаді, хоча б для того, щоб його наступник не втрачав час, якого в країни просто немає, протягом 3–6 місяців знайомлячись із тим, куди він потрапив та що там робити.

Судіть самі: Міністерство інфраструктури, Міністерство аграрної політики – це ті відомства, на плечах яких сьогодні фактично тримається вся економічна машина в країні. Та й загалом про діяльність їх очільників протягом минулого року сказати, що вона була провальною, язик не повертається. Чого варте принаймні переформатування «Укрзалізниці» в корпоративну структуру – цей процес був завершений на рівні реєстраційних документів наприкінці минулого року, а цього планувалась формування органів управління, формування окремого органу, який визначатиме тарифну політику в сфері перевезень; ліквідація «Укравтодору», налагоджені зв’язки та домовленості щодо спорудження концесійних автошляхів тощо. Мова йде про те, що напрацювання, зроблені фактично в усіх напрямах транспортної інфраструктури, як і стабільність їх подальшої реалізації, – це не тільки позитивна динаміка, але й такий же позитивний сигнал для міжнародних інвесторів, які розуміють політику країни в тій чи іншій сфері; бачать, що мають справу з ефективним менеджментом, прогресивним та таким, який не прийшов на посаду на день чи на рік. Тому вони можуть розглянути можливість ризикнути своїми грошима та вкласти їх в Україну. Аналогічні тези можна сказати і в адрес МінАПК.

Однак, не прагнучи, щоб ці міністерства працювали на користь країни, а досягаючи виключно того, щоб вони були кишеньковими, а в їх роботі превалював лобізм особистих інтересів, Президент, голова Уряду, спікер парламенту, голови фракцій не роблять нічого для того, щоб зберегти стабільною роботу таких відомств. Натомість як реакцію на відставки очільників міністерств, кожен підготував свій список кандидатур на заміщення вакантних посад, і включились в улюблену справу – деребан і договірняки, політичні торги.

Разом з тим, в Уряді були представники міжнародної спільноти, яким складно закинути залежність від депутатських фракцій, оскільки вони не були вихідцями з парламенту, партії, округу, а запрошені для втілення досвіду  реформ країн їх походження в тій чи іншій сфері фінансового життя України.

Більше того, якщо говорити відверто, то їх кандидатури, ймовірно, запропонували саме іноземні донори, оскільки їм були довірені ключові з точки зору економіки відомства та ті органи, які в принципі повинні були реалізовувати найважливіші з точки зору іноземців реформи. Якщо говорити про Міністерство фінансів, то це питання ДВФ, Податкового законодавства, співпраці з міжнародними фінансовими організаціями, бюджетного процесу, а також не менш важливе питання в межах програми співпраці з МВФ – реструктуризації зовнішньої заборгованості країни.

Якщо ми говоримо про Міністерство економіки, то це насамперед питання дерегуляції, приватизації, управління підприємствами державного сектору економіки, держаних закупівель.

Якщо Мінфін станом на сьогодні за великим рахунком є недоторканим, оскільки наслідком впливу на нього чи відставки очільника з вірогідністю в 99% можна говорити про припинення фінансування, то питання МЕРТ настільки принципово себе не позиціонувало. Поряд з цим процеси протягом останніх декількох днів, які розвиваються навколо нього, свідчать про те, наскільки прогнилою, починаючи з голови, є сьогоднішня система державного управління в Україні.

Вона мало відрізняється від тієї, яка була. Прізвища представників пропрезидентської фракцій, які начебто намагались впливати на міністра економічного розвитку, публікуються в ЗМІ не вперше, причому зазвичай вони пов’язані зі скандалами корупційного характеру, лобізмом, встановленням впливу на ті чи інші держпідприємства. Реакція від Глави держави відсутня – йдеться про реакцію у вигляді якихось конкретних дій, а не завірянь чи обіцянок. Паралель можна провести і з правоохоронними органами, а саме з ГПУ, коли очільнику країни представники західних країн вже хіба, що не кричать, про те, ким та чому гальмується реформа структури. Таке враження, що ці заклики чують лише представники засобів масової інформації.

Повертаючись до питання МЕРТ, варто зазначити, що вперше з часів формування цього Уряду міжнародна спільнота дозволила собі в письмовому вигляді висловити занепокоєння з приводу того, що людина, якій вони довіряють, йде з посади. Причому, робить це з мотивів тих явищ, які сьогоднішня влада брала зобов’язання викорінити.

Оцінюючи перелік підписантів петиції, не складно зрозуміти, що серед них всі ті, хто сьогодні спонсорує економіку України, і якщо не говорити, про те, що за ці кошти існує країна, то невже в можновладців відсутній інстинкт самозбереження? Адже з цієї ж фінансової допомоги в подальшому годуються і вони самі через механізм державного фінансування галузей економіки, в яких представлені їх інтереси.

Повертаючись до міжнародних резервів, за словами Гонтаревої, відповідно до нових прогнозів завдяки продовженню співпраці з МВФ та іншими міжнародними фінансовими організаціями резерви на кінець поточного року становитимуть $ 19,6 млрд.

Тобто, пані Валерія розраховує отримати два транші минулорічні та два, які передбачені на поточний рік.

Комусь у ситуації політичного хаосу, коли парламентарі переймаються поділом портфелів, підготовкою до осінніх виборів, коли ті люди, які робили якісь потуги в проведенні перетворень  та яким довіряли країни-учасники МВФ, покидають свої посади, фактично піднімаючи руки перед тим невикорінюваним явищем жадібності та користі, які притаманні політикам України, віриться в те, що ці кошти надійдуть в Україну? Не фантазуйте. З чого б це раптом?

А наслідки прості. Візьмемо вузький, гривню. Ненадходження коштів призведе до необхідності компенсації державних витрат за рахунок внутрішніх запозичень — ОВДП, емісія, інфляція.

Звісно, можна парирувати: є ринок зовнішніх запозичень, ну звісно, там боргові цінні папери України матимуть успіх, інвестфонди, можливо, забули про дефолт по суверенному боргу перед РФ, чи про реструктуризацію минулорічну.

За даними Центру економічних стратегій, після заяви міністра економічного розвитку і торгівлі українські євробонди впали в ціні на 1,1 %. Далі про перспективу зовнішніх запозичень, мабуть, говорити не варто. Єдина їх цінність матиме місце тільки у випадку їх забезпечення гарантіями. Такі гарантії протягом року минулого надавало США декілька разів на суму в $ 1 млрд. Цьогорічні гарантії на таку ж суму ставляться в залежність від виконання програми та підписання оновленого меморандуму з МВФ.

Відсутність підтримки фінансової зі сторони МВФ – негативні очікування фінансистів про макроекономічні показники держави, зростаючий попит на валюту на міжбанку, затримання валютної виручки, наслідок — знецінення гривні.

Для людей обидва проміжні наведені вище наслідки приведуть тільки до подальшого злиденства, оскільки купівельна спроможність того, що вони отримують чи то від держави, чи то від приватних підприємств, знижуватиметься і надалі.

Тому, здається, якщо перші особи України на це здатні, саме зараз прийшов час зробити вибір між тим, що називається «СВОЄ» та Україна (судячи з усього, в їх головах це абсолютно діаметрально-протилежні явища).