Плач популістів або Черговий піар-наступ за відвоювання Криму

Спокус навздогін "помахати шаблюкою" та попіаритися на темі нібито зумисно програного Криму додає вітчизняним політикам нещодавні одкровення президента Росії Володимира Путіна німецькому виданню Bild.

Відсутність подробиць зустрічі представника Росії у Трьохсторонній контактній групі Бориса Гризлова із Президентом Петром Порошенком у Києві напередодні продовження чергового раунду мирних перемовин у Мінську породила нову хвилю обурення серед українського політикуму. Мовляв, керівництво держави веде чергові закулісні перемовини із ворогом, а значить – не минути чергової зради національних інтересів.

Крім того, активно поширюються тези про те, що влада замовчує тему повернення Криму, і що про такий сценарій – безперешкодної анексії півострова – було заздалегідь відомо на екстреному засідання РНБО ще в лютому 2014 року, яке відбулося через декілька днів після втечі екс-президента Віктора Януковича та його команди до РФ.

Спокус навздогін "помахати шаблюкою" та попіаритися на темі нібито зумисно програного Криму додає вітчизняним політикам нещодавні одкровення президента Росії Володимира Путіна німецькому виданню Bild. "Ми не воювали, не окуповували нікого, ніде не стріляли, жодна людина не загинула внаслідок подій у Криму. Ми використовували збройні сили тільки для того, щоб стримати двадцять з гаком тисяч військовослужбовців України, які знаходилися там, від втручання у вільне волевиявлення людей, які проживають там", - заявив президент РФ, виголосивши відверто провокаційну точку зору.

Що ж, дійсно: аналізуючи процес дипломатичної тяганини довкола окупованих територій Донбасу, все чіткіше стає видно, що анексія Криму – не була експромтом для Кремля.

Військова операція була проведена швидко і злагоджено, а результати так званого "референдуму про статус Криму" були швидко враховані російською владою, після чого півострів увійшов до складу РФ.

Звичайно, в ситуації, що склалася у лютому-березні 2014-го, можна було вчинити інакше. Саме на екстреному засіданні РНБО, коли вирішувалася доля боротьби за півострів, як можливий варіант було запропоновано введення воєнного стану в країні та оголошення війни агресору.

Саме на такий сценарій розраховували у Кремлі: операція із захоплення Криму була лише першою фазою, далі ворог мав намір вторгнутися на територію північних та східних областей України із метою повної реставрації режиму Януковича у Києві. Чи варто згадувати, в якому стані були українські Збройні сили, і чи був спроможний навіть 20-тисячний військовий контингент у Криму в тодішніх умовах відстояти суверенітет країни?

Схоже на те, що операція із входженням півострова до складу РФ розпочалася задовго до подій Революції Гідності, і саме Крим став тією козирною картою Януковича, за яку він обміняв собі політичний притулок.

Після тривалого обговорення наслідків рішення про введення воєнного стану, тодішній голова Верховної Ради та в.о. Президента Олександр Турчинов, за ініціативою якого й було скликано засідання РНБО, на такий варіант не пристав. Натомість, було запропоноване інше рішення із ситуації, що склалася.

Втім, на хвилі популізму та бажання помахати кулаками після бою серед українських політиків продовжує лунати думка – "а чому ми ще тоді не відвоювали Крим"? Саме тому, що прийняття державних рішень – це не внесення правок у медіа-план виступів для популяризації власної персони. Саме тому, що введення воєнного стану привело б до паралічу усіх політичних змін, які тоді вирували у суспільстві. Одне з них – проведення позачергових виборів Президента, які були необхідні для легітимізації нової української влади та визнання її в світі.

Безумовно, через 2 роки після подій із анексією Криму можна із легкістю моделювати ситуацію з огляду на теперішні політичні реалії. Втім, цілком ймовірно, що без важких рішень тоді, їх довелося б приймати зараз.

Це в черговий раз доводить: оплакуванням втрати Криму ситуацію не змінити. Замість конструювання вже доконаного історичного минулого варто мислити категоріями можливостей. В цьому контексті повернення Криму виглядає важким та багаторівневим процесом, але більш ніж реальним.