Чи будуть миротворці на Донбасі в 2016-му?

В кінці минулого року Україна стала непостійним членом Ради безпеки та змінила свого постпреда в ООН.

 Отримавши нові можливості в рамках повноважень Організації, вітчизняний дипломатичний корпус рішуче приступив до втілення низки ініціатив, які б могли сприяти вирішенню конфлікту на Донбасі. Насамперед, мова йде про миротворчу місію ООН на сході України. Останнім часом ця тема знову увійшла до порядку денного української зовнішньої політики. Але на даний момент реанімація проблеми миротворців - це радше вдалий дипломатичний хід, аніж спосіб залучити на Донбас «блакитні берети».

Причина того, що Організація не вирішить україно-російського конфлікту, проста. ООН - політично слабка структура, яка фактично не має жодної автономії у вирішенні серйозних геополітичних проблем. Досвід існування цієї структури достеменно переконує, що її політику повністю формують найсильніші світові держави. За всю свою історію ООН не прийняла рішення, яке б суперечило інтересам ключових геополітичних гравців. Щодо кризи на Донбасі, то сьогодні світові лідери дотримуються певної стратегії збереження статус-кво, що виражається в «повзучій реалізації Мінську-2». Цей формат не демонструє помітного прогресу, але альтернатив йому поки не знайшли.

І якщо за два роки війни в Україні США і країни ЄС не змогли вийти за межі Мінських домовленостей, то марно сподіватися, що саме ООН, де погоду визначають ці держави, переламає ситуацію. Тим більше, що всі позитивні для України рішення Радбезу ООН стовідсотково будуть заблоковані Росією. Щодо можливості обійти російське вето на Генасамблеї, то не варто тішити себе ілюзіями, адже для цього також необхідна політична воля країн-лідерів. Наразі такої консолідованої волі немає.

Попри це, українські дипломати, безумовно діють правильно. Нині Захід виробив певний алгоритм подолання кризи на Донбасі, який полягає в тому, що Україна має в односторонньому порядку виконувати Мінські домовленості, не дивлячись на їх порушення Росію. Тому нам слід переламати цю тенденцію, вказавши міжнародним партнерам на дві обставини: 1) Мінськ-2 не працює і не може стати базою політичного врегулювання конфлікту; 2) альтернативи Мінському формату є, до того ж вони передбачені міжнародним правом і статутом ООН. Тож, якщо світова спільнота не хоче або не може більшою мірою впливати на Росію задля повного виконання Мінських угод, то на Мінську світ клином не зійшовся. Існують інші дієві шляхи остаточного розв’язання проблеми з Донбасом, і саме на них Україна сьогодні робить акцент, намагаючись показати всім сторонам, що варіанти є, справа виключно у політичній волі міжнародного співтовариства.

Подібні ініціативи є доречними, сприяючи набуттю Україною більшої суб’єктності у міжнародних відносинах і розширюючи арсенал політичних засобів повернення Донбасу.