Боротьба з корупцією по-українськи. Хто буде впливати на антикорупційні органи?

"Корупція на найвищому рівні є для України більшою загрозою, ніж російські танки" - Джеффрі Пайєтт, посол Сполучених Штатів в Україні.

Українське суспільство під час Революції гідності сформувала чіткі орієнтири діяльності нашої держави. Пріоритетною вимогою українського народу є подолання такого загальнонаціонального явища як корупція. Нова влада чітко розуміла, що цей вектор потребує створення спеціальних антикорупційних органів, принципом діяльності яких є прозорість створення та функціонування, яка мала б забезпечити незалежність цих органів від вищих ешелонів влади, щоб не створити нові ручні інституції, або інструменти політичної боротьби.
На сьогоднішній момент створено Антикорупційну спеціалізовану прокуратуру, Національне антикорупційне бюро України та Національне агентство з питань запобігання корупції. Формування керівного складу цих органів проходило за конкурсною основою, щоб забезпечити їх незалежну діяльність. 
Але чи дійсно антикорупційні утворення будуть незалежними? Це питання вже зараз є дискусійним і експерти сперечаються з цього приводу. Ми зупинимось лише на порядку формування цих органів, а саме на сумнівній прозорості цього процесу.

Як приклад, Національне антикорупційне бюро України  – центральний правоохоронний орган, який створений для розкриття корупційних злочинів. Основна функціональна діяльність бюро покладена на детективів, яких теж призначають на конкурсній основі. Конкурсна комісія для організації конкурсного відбору на посаду керівника була створена по квоті 3 людини від Президента, 3 від кабміну, 3 від Верховної Ради. Головою конкурсної комісії став Рафат Чубаров – голова Меджлісу. Саме конкурсна комісія по результатам оцінювання кандидатів на посаду, мала рекомендувати 2-3 кандидатури Президенту для призначення.

Конкурсна комісія рекомендувала Президенту 2 кандидатури з відповідною оцінкою:

Сірий Микола Іванович – 5 балів

Ситник Артем Сергійович – 7 балів

Тож 16 квітня, визначившись з кандидатурою, Президент одним указом і створив НАБУ і призначив директора в особі Артема Ситника. Зазначимо, що конкурсна комісія фактично на 2/3 складалась з президентської квоти, оскільки на відбір трьох людей за парламентською квотою суттєвий вплив мав Блок Петра Порошенка, оскільки це найчисельніша фракція. Саме це дало президенту можливість безпосередньо впливати на призначення очільника НАБУ, та забезпечити діяльність органу в своїх інтересах. 

Для забезпечення ефективності слідчих функцій Антикорупційного бюро була створена Спеціалізована антикорупційна прокуратура. Конкурс та призначення прокурора супроводжувалось скандалом, навіть європейські партнери прибігли до мови ультиматумів. Конкурсна комісія для обрання антикорупційного прокурора за Законом мала складатись з 11 осіб: сімох призначав парламент, і чотирьох Рада прокурорів, яка на той момент не була створена і повноваження делегували В.Шокіну. Вплив Порошенка на перебіг конкурсу був очевидним, оскільки він контролював і квоту генпрокурора і частково квоту Парламенту.

Саме «четвірка Шокіна» і стала причиною скандалу, оскільки люди, призначені ним в конкурсну комісію, були обвинувачені в корупції європейськими партнерами. ЄС відмовилось забезпечувати конкурс для прокуратури, але після заміни в квоті генпрокурора все ж таки продовжило фінансування.

Важливо, що за підсумками конкурсу Шокіну рекомендували дві кандидатури: Н. Холодницького, який отримав 7 голосів, та М. Грищука з 9 голосами. Але попри нижчу оцінку, Холодницький став антикорупційним прокурором. Чому? Невідомо, адже вся прозорість закінчується на етапі рекомендування кандидатур для призначення, і невідомо, про що говорив Шокін з кандидатами, та що змусило його призначити людину з меншою кількістю голосів.

Третій аргумент на користь впливу діючої влади на формування антикорупційних органів – Національне агентство з питань запобігання корупції,  створене для збору, обробки та оприлюднення декларацій чиновників, розробки антикорупційної стратегії уряду.

Про прозорість конкурсного відбору важко говорити, адже склад конкурсної комісії важко знайти на просторах Інтернету. Ознайомитись зі складом можна лише прочитавши розпорядження кабміну від 5 червня, яке затвердило склад комісії. З восьми членів конкурсної комісії, які мають обрати керівництво нової агенції, 4 – представники антикорупційних громадських організацій, 1 – квота парламенту, 1 – Президента, 1 – Кабміна та 1 – керівник Нацагентства з питань державної служби. Але кабмін змінив положення про формування конкурсної комісії, і замість восьми членів, мало б бути «не менше шести».

Громадські антикорупційні організації звинуватили уряд у непрозорості формування складу комісії та підкилимної боротьби за вплив на НАЗК:

«Тепер, як мінімум, 6 із 8 членів конкурсної комісії підконтрольні Уряду», – Олексій Хмара.

«Комісія з обрання керівництва Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК) – ключового органу з перевірки майнових декларацій чиновників – створена у «кишеньковий» спосіб.»  - заява громадських активістів.

11 грудня кабміном були призначені 3 з 5 членів агентства, що автоматично запустило роботу відомства. Ними стали Корчак Наталія Миколаївна, Чумак Віктор Васильович та Скопич Олександр Дмитрович.

Як наслідок, конкурсні комісії трьох головних антикорупційних органів були причинами скандалів, адже їх формування супроводжувались звинуваченнями у непрозорості та надмірному впливу виконавчої влади на процес конкурсного відбору. Українські політики зберегли свій вплив при формуванні цих органів, попри популістичну риторику про незалежну та прозору боротьбу проти чиновників-корупціонерів. 

Тож питання залишається відкритим, чи зможуть антикорупційні органи, навіть під впливом вищих ешелонів влади, виконати місію, покладену на них суспільством?  Що переможе, жага до позитивних змін нашої держави, чи бажання будь-якими шляхами залишитись при владі, використовуючи новостворені органи як інструменти політичної боротьби?