Інтернатівський — не значить пропащий

Сам виріс у дитдомі-інтернатах, тому добре знаю, як цим діткам потрібна увага, тепло і підтримка…

Прийнято думати: якщо ти інтернатівський — значить, ти пропащий. І справді багато-хто, вийшовши із інтернату у доросле життя, не знаходить себе, не може реалізуватися, хтось сідає на стакан чи на голку, йде у кримінал, рано прощається із життя…

Разом з тим з багатьох інтернатівських дітей виросли лікарі і вчителі, військові та юристи, депутати ВР (наприклад, я) і місцевих рад, мери і селищні голови.

Інтернатівців треба змалечку налаштовувати на другий варіант. Тому, що їм так чи інакше буде важче йти життєвою стежиною.

Намагаюсь почастіше спілкуватися з вихованцями інтернатів — не тільки своїх рідних у Яблунівці, Комарівці та Борзні, а й інших, де зростають такі самі діти.

От сьгодні у мене в кабінеті у Верховній Раді були дітки із Закарпаття з Перечинської школи-інтернату #1, яким опікуються наші партійці Михайло Мондич та Степан Рац (сам його вихованець).

 

Із задоволенням поспілкувався з малими. Вірю, що у кожного з них велике майбутнє!

Олег Ляшко,

Народний депутат України,

Лідер Радикальної партії