Пішов сніг...
Наче ангели війни і революції кидають з неба попіл з того всього, що згоріло на Грушевського, в урядовому кварталі, на Майдані, на Донбасі...
Кидають і нагадують про свій Подвиг, питаючи: "А навіщо ми пролили свою кров і віддали життя, якщо те, за що ми боролись, так і не стало реальністю?
Якщо Герої далі гинуть, а у наших матерів - жалюгідна пенсія, за яку не можливо вижити?
Якщо повертати Донбас ніхто не збирається?
Якщо свободу слова в країні знищують, а про демократію і вільну політичну конкуренцію годі говорити?
Якщо тим, хто нас вбивав влада дає амністію та індульгенцію, а українських патріотів - тих, хто був нашими побратимами на війні і під час оборони Майдану - кидають за ґрати?
Якщо найдорожчий скарб - людей - все більше перетворюють на жебраків?
Якщо святу українську землю хочуть продати китайцям, арабам і ще невідомо-кому, забираючи у наших дітей право бути господарями на своїй землі?
Якщо усі соки з держави і далі висмоктують олігархи, наче упирі п'ють нашу кров?
Якщо тим, хто прийшов до влади прямісінько по наших трупах, кондитерська фабрика у Липецьку і морський завод у Севастополі дорожче за наш Подвиг?
Якщо нашим сім'ям влада ставить такі тарифи, які вони не здатні оплатити?
Якщо наші діти, закінчивши школу, не зможуть поступити у вуз без блату, та й без роботи тинятимуться?
Якщо...
Якщо...
Якщо...".
І сороміцьки ховаєш очі від того снігу-попелу, бо не маєш що відповісти.
І сам маєш такі самі питання, до тих, в чиїх руках доля країни.
І мусиш продовжувати боротьбу. Щонайменше заради тих, хто віддав своє життя за України. І заради тих, хто живий завдяки їх Подвигу.
Бо кров на снігу видно особливо чітко.
Ваш ОЛЕГ ЛЯШКО
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.