Закупівлю було акцептовано в квітні за ціною 23 970 грн/тонну. Сьогодні цей платіж ніхто б не пропустив, адже ринкова ціна – близько 17 200 грн/тонну, і переплата могла становити понад 6 тис. грн/тонну. Розрахунок за квітневою ціною однозначно має корупційну складову, що обов’язково б викликало питання у правоохоронні органи. Тому переглядати суму в будь-якому випадку довелося б. Крім того, закупівля дизпалива була запланована на минулий рік, і мала відбутися вже тоді, але торги були двічі скасовані через відсутність пропозицій учасників. Як наслідок, закупівля дизпалива була перенесена на 2015 рік – і через різницю цін держава все одно переплатить близько $ 1 млн.
Розгляньмо варіант, за якого Державне агентство резерву, припустімо, 1 грудня 2014 року завершило закупівлю дизельного пального за процедурою переговорів (20 днів від дати прийняття рішення про скасування других відкритих торгів достатньо). На цю дату вартість 1 л дизпалива на АЗС коливалася в діапазоні 16 грн; на сьогодні ж ця ціна становить на АЗС 17,2 грн. Тобто, у порівнянні двох роздрібних цін – 7 % зростання. Аналогічну маржу ми спостерігаємо, ймовірно, і на оптових закупівлях. Таким чином, якщо сума контракту становила 313 млн, можна сміливо говорити про те, що якби держава провела закупівлю у заплановані терміни, то цих 7 % зайвих витрат не було б. Йдеться ж про майже 22 млн грн, або $ 1 млн за курсом НБУ.
Процедури закупівлі торік проводилися на тлі зростання девальвації гривні, стрімких інфляційних процесів. Службові особи Держрезерву повинні були розуміти, що зволікання призведе, по-перше, до дефіциту стратегічних запасів у період АТО на сході країни; по-друге, до переплати за ресурс, який у будь-якому випадку вкрай необхідно закуповувати. Якби у відомстві ставили за мету скоротити витрати бюджету, вони б завчасно звернулися до уповноваженого органу за отриманням дозволу для проведення відповідної закупівлі, на неконкурентній основі.
Крім того, за останні два роки було заплановано 16 процедур закупівель, із них 11 – шляхом відкритих торгів. Укладенням договору завершилися три – на закупівлю консерв, масла та дизпалива. Решта були визнані такими, що не відбулися.
Стосовно реалізації матеріальних цінностей, які є також одним із ключових напрямів роботи Держрезерву, то подекуди продукція реалізовувалася за ціною, що до 50 % менша від ринкової. І на практиці реалізовуються саме ті цінності, що заздалегідь мають покупця.
Так, протягом 2014 року було оприлюднено 24 оголошення щодо проведення аукціонів. Загальна кількість лотів, які пропонувалися до продажу, становила 136 (більшість неодноразово повторювалися). Із них реалізовано 13 лотів. Торги по решті понад 120 лотах визнано такими, що не відбулися, тобто ефективність механізму реалізації в середньому становила від 1 до 10 %.
У 2015 році було 9 оголошень щодо проведення аукціонів із продажу 34 лотів – успішним виявився тільки 1. Приміром, 160 тис. грн держава недоотримала на реалізації гречки, яка була продана за ціною 5,59 грн, тоді як на період проведення аукціону вартість кілограма гречки в країні вартість коливалася від 9,56 до 11,14 грн. На обсязі в 40 тонн маржа в 4 грн на кілограм, за умови подальшої реалізації в роздріб, втілилася в ці 160 тис. грн. Інший приклад – цукор Держрезерв реалізував комерційній структурі за ціною, що була на гривню менша від ринкової; на обсязі майже 2 млн кг ця гривня заробітку становить 2 млн грн.
Окремо варто звернути увагу на те, що низка лотів була виставлена на реалізацію по декілька разів, але інтересу серед потенційних покупців ці лоти не викликали. Основна проблема з їх реалізацією полягає в тому, що під одним лотом були об’єднані товарні позиції різних груп. У Держрезерві мали розуміти, що в такому вигляді ці лоти не будуть реалізовані, тобто, необхідно було роздробити лот на окремі позиції. Тим не менше, цього, чомусь, не зробили.
Більше того, реалізація окремих запасів продовжується і в 2015 році, хоча формально вказані цінності вже мають бути списані.
Нижче наведено позиції, які більше п’яти разів протягом року не вдалося реалізувати.
Статистика співвідношення організованих аукціонів та успішно проведених – взагалі провальна. Працівники Держрезерву могли й повинні були використати всі наявні можливості для забезпечення процедури закупівель та проведення аукціонів із реалізації запасів – тоді, коли це було справді необхідно та вигідно державі. Через їх бездіяльність, умисну чи випадкову, змушені констатувати нераціональне розпоряджання матеріальним майном країни. Крім того, така пасивність поставила під удар якісне забезпечення армії.