Грузинська штанга...Чи буде гол?

Грузинський кадровий десант від первинного людського захоплення підходить до підбиття певних підсумків, до проміжного фінішу...

Людські симпатії до грузинських чиновників, що волею долі опинилися на владному Олімпі в Україні з часом починають переходити в ланцюг запитань до тих самих осіб, ким ми в силу емоційної природи української політики то спочатку захоплюємося, то розчаровуємося , то навіть деким таки знову захоплюємося.



Втім – управлінський досвід не вазонок щоб його просто пересаджувати із одного державного горшка в інший. Також державний! Чомусь так трапляється що із грузинським чиновниками трапляється майже однакова схема захоплення – розчарування. Єдине що їх відрізняє від українських чиновників – це те, що віз ПіАру в них їде поперед коней, тобто справ. В цьому всі вони схожі!



Спочатку багато галасу і емоцій, потім всі пробують розібратися а чи настільки адекватний цей галас і емоції втіленій в життя реформі. Чи це лише гуркіт намірів, і хто сказав? що наміри обов’язково мають втілюватися з гуркотом? Виглядає так, що розраховуючи на швидкий результат, поставивши власне его вище командної гри , грузинські чиновники в Україні потрапили у власноруч вибудовану пастку. У них нема власних команда, вони не зовсім довіряють українським спеціалістам і без останніх розбивають свої прожекти об стіну української управлінської традиції. Ця традиція, треба визнати, одна з найконтрпродуктивніших у світі станом на сьогодні, і демонтувати її треба не через реалізацію власного его, а в першу чергу через зміну процедур, через формування професійного середовища.



А те що заскорузлі злодійські управлінські схеми не сприймає 80% українців якраз і є якісним примусом до реформ. Грузинські чиновники в Україні не зобовязані довіряти таким же чиновникам, але українським. Але ніхто їм не заважає працювати із третім сектором, з незалежними аналітичним центрами, із громадськими обєднаннями.





Звичайно, що лідером і головним сценаристом поведінки грузинських чиновників в Україні є Мехаїл Саакашвілі. І його місія у такому гіперскладному регіоні як Одещина напорюється на жорсткий спротив місцевих кланів, котрі довисмоктують останні соки із регіону. На старті своєї адміністративної діяльності в Одесі Саакашвілі досить вдало розрядив напругу, в котрій перебував регіон в останні кілька років, то тиск донецьких, то заїзд «коломойських», ще й незрозуміла перспектива з Порошенком фактично забетонувала відчуженість населення і місцевих еліт.



За обсягами економічної «тіні» Одещина давно і безконкурентно лідирувала в країні. Як наслідок – намертво вбита інфраструктура , криміналізований «сьомий кілометр», криміналізовані порти і багато ще чого…Якась данина возилася в столицю, аби місцеві силовики не надто демонстрували активність…Саакашвілі добре обізнаний був зі станом речей, але ризикнув. Отримавши карт бланш від президента. І в навантаження до карт бланш ще й кадровий пакет. Тепер у нього є, принаймні, свій прокурор і свій керівник МВС. І це все перетворюється в новий старий український формат. Бо кожен голова ОДА хотів би мати не тільки ручного прокурора , головного міліціонера, а й керівників судових структур.



Тільки питання не в тому. Питання в тому, що для грузинських реформаторів в Україні приходить час перших підсумків. А підсумки є лише там, де консолідована воля всієї міністерської чи адміністаторської команди. Реформи в МОН почалися найпершими і продовжуються успішно і без грузинів, тому що іхній досвід в порівнянні з досвідом багатьох управлінців в МОН, починаючи з міністра Квіта, не достатній для успіху в цій царині. Але досвід і потенціал майже однофамільця грузина Квіташвілі у галузі охорони здоровя виявилися також не надто корисними і результативними. Єдиний поки що успішний досвід і результат – діяльність Еки Згуладзе. Це саме той випадок, коли її енергії вистачило на перезавантаження мізків усього МВС, але без активного сприяння американських партнерів навряд чи її особистий потенціал був би таким ефективно використаним. Її особистий талан і її заслуга в тому, що вона, спираючись на найкращих і найсучасніших управлінців в самому МВС, змусила повірити в успішність цієї реформи простого українця…Це, взагалі-то, якесь несподівано синергетичне досягнення! Приємний бонус за терпіння!



А тепер про Прокуратуру. Сподівання на аналогічний успіх грузина Сакварелідзе у реформі прокурорської сатрапії, на тлі реформи МВС, формувалося як майже доконаний факт. Якщо навіть ця реформа дещо припізнюється, то ефект від неї не повинен бути блідішим від ефекту реформування МВС.



Але оскільки ПіАрство гуркотіло попереду ефективних кроків, то суспільство раптом відкрило для себе існування ніби-то двох паралельних прокуратур. Історія , яка змусила всіх затамувати подих і чекати наслідків взаємопоборювання між реформаторами і консерваторами. Спочатку країні «втюхують» історію про «діамантового прокурора», обшуками і демонстраціями на камеру блискіток. На тлі абсолютно безкарної історії із сотнями гектарів зама попереднього Генпрокурора Яреми Даниленка суспільство вже нічому не дивується. Але й не дивується відсутності розвитку історії з «діамантовим» прокурором Корнійцем. А чому відсутній розвиток – та тому, що знову ПіАрівська доцільність і логіка випередили професійну. Історія стала розвиватися за зовсім іншим сценарієм:



«В ході обшуку в домі Корнійця слідчі ГПУ вилучили два десятки недорогих золотих ланцюжків і стільки ж пар жіночих та дитячих сережок. Крім того, було вилучено декілька десятків мікроскопічних діамантів. В подальшому заступником ГПУ Каськом В.В. було названо їх вартість у сумі 3 мільйона гривень.



Але все це виявилось дещо гіперболізованою історією, оскільки вартість цих діамантів у кількості 102 одиниці, складає, згідно експертизи проведеної на вимогу слідства, 701 долар США, що у перерахунку складає 15221,5 грн.( у 200 разів менше).



Прокурор по справі Опанасенко В.І., з метою приховати цю неточність свого керівника та створити у Апеляційного суду спотворене враження про мої численні багатства, підробив копію висновку гемологічної експертизи, яку завірив своїм підписом і надав до матеріалів судової справи, фактично створивши штучний доказ.



За даним фактом слідчим відділом Управління нагляду за додержанням законів об’єднаними силами антитерористичної операції Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України відкрито кримінальне провадження за ознаками правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 365 (перевищення службових повноважень) та 1 ст. 366( службове підроблення) Кримінального кодексу України.»



Отже, захоплене «вау!» від скинутого в інформпростір повідомлення про призначення Давида Секварелідзе обласним прокурором в Одесу, залишаючи за ним також пост зама Генпрокурора, не стільки повязане з необхідністю посилення Саакашвілі в Одесі, скільки очевидно від втоми від перманентного ПіАрства, котре шкодить справі реформи прокуратури.



Незвично гострий обмін пікіруванням Сакварелідзе із тим же заступником Генпрокурора Севруком щодо тестів для учасників конкурсу на заміщення посад в оновленій прокуратурі наштовхує на думку, що якраз завищений інформаційний супровід навпаки не дає доводити як розслідувані справи до кінця, так і реформу прокуратури. А культури публічного визнання помилок, поки не реформована прокуратура, ніхто не збирається культивувати.





Квіташвілі, Сакварелідзе, і тепер вже й сам Саакашвілі входять у смугу вичерпання просто людських симпатій українців до них, зараз починається смуга делікатної ревізії їхніх дій.



Квіташвілі, як відомо, не зміг, але найтяжче тут Саакашвілі. Ну не може один регіон в країні бути радикально привабливішим для інвесторів ніж уся країна. А Одещина , та й уся країна спочатку сказала «Мехо – ти зможеш!» , а тепер чекає тієї ж дороги Одеса-Рені, як найамбітнішого проекту Саакашвілі для області і країни в найближчий час.



Як відомо, на дорогу просилися кошти від митних зборів, але Київ говорить про 600 мільйонів додаткових надходжень у місцевий бюджет від бюджетної децентралізації.



Перехід Сакварелідзе в Одесу – можливо найраціональніший крок на порятунок репутації цілої грузинської управлінської команди. Концентрація зусиль такої команди на одній потенційній території дозволить перекрити ті репутаційні втрати і скандальні ситуації, котрі супроводжують грузин в Україні зараз. Колись ми , мабуть, будемо вдячні їм за, якщо не за результат, то за прикладені зусилля точно. І за змогу нам вчитися на помилках грузинів на нашій землі. Про певну гіперболізованість їхньої місії в Україні багато хто здогадувався на початку цього сценарію.