Китайці вважають «8» щасливим числом. Тож не випадково дату Олімпійських ігор було визначено на 8.08.08.
Цей день, як і в давньогрецькі часи, мав стати символом миру...
Та день початку Пекінської олімпіади ми пам’ятаємо як початок нової війни. Хворої,п'яної... Протистояння Росії і молодої(маленької) гордої Грузії. Ця війна була певним дзвіночком для всього світу - російський ведмідь прокинувся з будуна і почав наводити свої порядки в світі.
Перш за все, ця подія повинна була стати сигналом для українців: ми будемо наступні. У нас був час підготуватися. Але пригадаємо що відбувалося з моменту початку війни у стінах вітчизняного парламенту.
У Верховній Раді депутатами від фракції Блоку "Наша Україна-Народна Самооборона" була зареєстрована постанова ВР про визнання Росії країною-агресором. Знаєте скільки вона набрала голосів? 65. І це при тому, що на той момент в парламенті була так звана «про європейська» більшість. Результати поіменного голосування ви можете прочитати тут: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radan_gs09/ns_arh_golos?g_id=259706&n_skl=6
Тоді, в серпні 2008 року, ні журналісти, ні експерти, ні політики не оцінили загрозу та свою міру відповідальності перед власним народом і країною. Ініціатива не була прийнята. З одного боку, тому що надходила від партії яка ототожнювалась з президентом Ющенком (його можна критикувати за багато речей,але не за чітку зовнішню політику). З іншого, мабуть, головною причиною провалу голосування був страх перед паном Путіним.
Загалом, мотиви у народних обранців були різними, але ніхто з них не керувався інтересами власного народу та держави. Як приклад, можна згадати вислови семирічної давнини нинішнього керівника президеньскої фракції: http://www.pravda.com.ua/news/2008/09/2/3541726/ Та чим вони відрізняються від цих його слів http://m.expres.ua/#!/n/145481 , уже зразка 2015-ого?
Сьогодні не варто забувати, що сім років тому, прийнявши на себе тягар російської агресії, Грузія потребувала політичної підтримки парламенту України, але так і не отримала її.
Щоправда, у військовому компоненті Україна таки допомагала Грузії. Та чи достатньо було цього проти Росії? Очевидно що ні. Тож повноцінної підтримки від України Грузія не дочекалась …
Але не український народ відмовив грузинам у підтримці. Це зробило керівництво держави. Ті, хто згодом втратить владу, а повернувши її завдяки Майдану, не зможе захистити цілісність держави від зазіхань Кремля.
Закономірно, постає питання - якщо пан Турчинов та ко ще в 2008 не спромоглися визнати Росію агресором, то чому нині ми обурюємося бездарною здачею Криму та військовими провалами, за які український народ платить ціною смертей тисяч своїх воїнів, мільйонами скалічених душ?
Грузинська війна свого часу стала черговим лакмусовим папірцем для українських політиків. Він вкотре засвідчив фарисейську сутність більшості українських можновладців. Насправді, таких індикаторів у нашій новітній історії чимало. Потрібно лиш частіше до них заглядати.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.