Фаховий українофоб

Ворог народу

Стан духовності та моральності суспільства виміряється як його реакцією на прояви посадовцями несправедливості та утисків, так і здатністю подати голос за відновлення прав покривджених та упереджено репресованих. Цивілізований світ ніколи не сприйме за норму той стан речей, коли безпосередні учасники народовбивства, репресій і переслідувань (в Україні це колишні працівники КГБ, а також МВД, прокуратури, компартійних, комсомольських та урядових органів сасів СССР) є формально зрівняними в правах з тими, хто зазнавав утисків та переслідувань за часів москвинсько-совєцької окупації. Боляче й принизливо споглядати на законодавчо закріплену межу між зажерливою вдоволеністю від розмірів пенсій та соціального забезпечення осіб котрі в часи поневолення були безпосередніми учасниками переслідувань, й незгідних з тоталітарним свавіллям, себто тими, хто об`єктом репресій був безпосередньо.

Як правило, безкарність множить зло. Захисники “соціалістичної власності” та “Конституції СССР”, після проголошення Україною незалежності (якої насправді вони жодним чином не бажали і не прагнули), зберігши отримані за часів окупації посади, власною незграбністю, а здебільше свідомим саботажем державотворчих процесів, здискредитували ідею державності українського народу. Їхніми зусиллями, в Україні постала орда підлих і безпринципних бюрократів-держслужбовців, для яких посада є лише джерелом особистого збагачення, кар`єрного зросту, й запопадливого виконання замовлень і вказівок керівництва та зовнішніх чинників.

Від самих початків формальної незалежності, в Україні так і не припинили діяльність підрозділів котрі здійснювали нагляд і перешкоджання діяльності патріотичних організацій та середовищ. Мені, як колишньому активісту Спілки Української Молоді (молодечої організації котра стояла на засадах українського націоналізму) та першому голова київського осередку Соціал-Національної Партії України (СНПУ) впродовж всих років незалежності довелось бути не лише об`єктом “нагляду” (себто стеження і перешкоджання діяльності) а й зазнати реальних утисків та переслідувань. Стверджую, що значний відсоток патріотів з націоналістичних організацій, кого (і це без перебільшення) переслідували в 90-их минулого століття та 2000-их нинішнього, першими в лавах добровольчих батальйонів стали на захист України від кремлівської агресії. Так само як і сатанізовані впродовж довгого часу владою “скінхеди”, “футбольні фанати”, та “несистемні націоналісти”. Для боротьби з ними, коштом платників податків в органах СБУ та МВС утримувались цілі вілділи. Нині, виродки котрі будували кар`єру на утисках патріотів, на відміну від тих кого переслідували, не поспішають на захист держави іменем якої ще нещодавно ослаблювали патріотичний рух. “Боротьба з націоналізмом, ксенофобією і расизмом” уможливила постання в Україні немалої кількості відверто антиукраїнських середовищ, котрі зі зброєю в руках заперечують право українців бути господарем на власній землі.

Свого часу, на шпальтах незалежних (а з цієї причини і нечисельних накладом) газет та журналів, з`являлись повідомлення про існування так званих “чергових”, себто слухняних і запопадливих в справі виконання будь-яких наказів і вказівок посадовців серед суддівського та прокурорського корпусів. Не обтяжений мораллю люд порушував кримінальні справи проти незгідних з свавіллям режиму, рішенням суду визнавав їх винними, й запроторював патріотів до таборів та в`язниць. Моя оповідь — лише про одного з них.

В березні 2012-го року, з ініціативи небайдужих до долі України громадян, постав громадський рух, котрий ставив за мету протидіяти незаконній діяльності закладів де здійснювались азартно-ігрові дії. В травні того ж року, після знищення ігрової зали мережі “Євролот” поблизу київської станції метро “Святошин”, супроти мене та ще кількох активістів було порушено кримінальну справу. Прокурором котрого було призначено “наглядати за рухом справи” виявився вже відомий громадськості Валентин Леонідович Брянцев. В часі судової розправи над учасниками акції “Україна без Кучми” (2003-04 роки), Брянцев був одним з трьох прокурорів обвинувачення. Наймолодший віком, і до абсурду впертий в справі “доведення вини”. Саме його стараннями (протестами) суд відхиляв заяви захисників підсудних які вказували на порушення вимог Кримінально-Процесуального Кодексу в часі досудового розслідування (себто формування органами МВС та СБУ доказової бази). Йому від імені трійці доручали спілкуватись з ЗМІ, і він, без найменшого докору сумління, ще до вироку суду запевняв, що підсудні патріоти є злочинцями й заслуговують на кару.

Міжнародні правозахисні організації визнали засуджених по справі “Україна без Кучми” “особами котрі зазнали переслідувань з політичних міркувань”, Віктор Ющенко, прагнучи хоч якось засвідчити власну нехай хоч і запізнілу лояльність та прихильність, нагородив їх державними нагородами. Наслідком підірваного здоров`я у в`язницях, стала передчасна смерть трьох з них, але цинічному садисту Брянцеву, рівно як і його господарям, чуття провини геть не знайоме. Щоправда, в мої присутності, Брянцев вибачився перед Олегом Бойко, котрого в часі судової розправи 2003-04 обзивав “екстремістом”, і який прийшов на одне з судових засідань де Брянцев вже звинувачував мене в грабунку майна “Євролоту”. Але це вибачення не виглядало щирим, і було промовлене лише для того, аби засуджений за його участі, просто не набив йому пику в судовій залі.

Участь москвина Брянцева в справі припинення діяльності зали ігрових автоматів також не була випадковою. Задля фабрикування справи, відразу після події його окремим наказом перевели до Святошинської прокуратури м. Києва. За справу Брянцев взявся з притаманною істотам його штибу завзятістю. Ще в часі досудового розгляду, я неодноразово подавав скарги на факт незаконного обшуку в помешканні де я мешкав, й “вилучення” підкинутих (себто привезених самими працівниками Управління МВС в м. Києві та Святошинського РУ ГУ МВС в м. Києві) набоїв та нібито вкрадених, чи розбійних шляхом відібраних мною в працівників ігрової зали мобільних телефонів. Забігаючи наперед повідомлю, що експертиза так і не знайшла на підкинутих набоях та телефонах моїх відбитків пальцях, а в часі дослідження судом доказів, виявилось що на наданих Брянцевим як доказ телефонах (які нібито були були вилучені в помешканні де я мешкав) були цілком інші ідентифікаційні номери, аніж ті, що були внесені до “протоколу огляду місця події”. На кожну мою скаргу (байдуже, кому подану, чи до прокуратури міста Києва, чи до Генеральної прокуратури, чи на ім`я тогочасного міністра внутрішніх справ), приходили відповіді за підписом нині вже люстрованого прокурора Святошинського р-ну м. Києва Томіна (безпосереднього керівника Брянцева) в яких повідомлялось, що остаточну оцінку в справі дасть суд. Про те, що доказова база формується на брехні — жодного слова. Суд дав належну оцінку всьому тому що в часі досудового розслідування зібрав проти мене Брянцев. 12.01.15., Святошинським районним судом м. Києва я був визнаний цілком невинним в справі доказову базу в якій формував Брянцев. На початку липня, мою непричетність до зібраних Брянцевим разом з слідчою “доказів” підтвердив й Апеляційний суд м. Києва. Але Брянцев і нині продовжує працювати в органах прокуратури.

Після перемоги Революції Гідності, в часі активізації діяльності патріотичних середовищ, громадськість знову підняла питання перед владними структурами про безконрольну діяльність мереж і закладів де здійснювались азартно-ігроі дії. Вже було відомо, що власниками мереж “Кінг”, “Євролот”, “Лотостар” та “24” є громадяни Росії. Через крітські офшорні кампанії, за межі України виводились без перебільшення мільярдні суми. Наводився приклад, що впродовж трьох років років, російські власники гральних мереж отримали близько двох мільярдів гривень прибутку. Лише 720 мільйонів з них лишились в Україні як податок. Решта, через закордонні офшорні кампанії, були виведені до Росії. Після ряду гучних, показових, з зумисним знищенням самих ігрових автоматів актів закриття закладів розбещення, російські власники звернулись до нас з проханням припинити нищення їхнього майна в України, й дати можливість вивезти його до Росії. Розмова відбувалась з використанням скайпу. Стверджую, що моє ім`я (як ініціатора знищення кількох закладів де здійснювались азартно-ігрові дії), та ім`я старшого прокурора Валентина Брянцева в Росії виявились відомими. Згідно слів московських юристів, заклади приналежних їм мереж діяли під прикриття керівників МВС та прокуратури. На Брянцева було покладено місію доведення в суді до переможного кінця справи за фактом знищення першої великої зали. Саме для цього, Брянцев і був переведеним до Святошинської прокуратури міста Києва.  Окрім “відкату” тогочасним (часів Януковича) очільникам МВС та Прокуратури, “одноразове заохочення” в розмірі 80-ти тисяч гривень, отримав і сам Брянцев. Перемога Майдану змусила продажних очільників МВС та прокуратури принишкнути, втекти на пенсію, або й взагалі за межі України. В грудні 2014-го, міністр внутрішніх справ Аваков, реагуючи на дії небайдужих громадян, вимушений був наказати органам МВС виконати постанову Кабінету Міністрів від 15.05.09., згідно якої діяльність азартно-ігрових закладів в Україні потрапила під заборону. Перемога патріотів вцілому, і моя особисто в суді, на жаль так і не спричинила звільнення Брянцева з органів прокуратури. Його запопадливе виконання вказівок виявляється вкрай потрібним тим, хто продовжує перешкоджати утвердженню української державності.

В листопаді 2014-го року, ім`я москвина-україноненависника, знову з`явилось на новинарних сайтах України. Цього разу, переведений до Подільської районної прокуратури м. Києва Брянцев, очолив рейдерське захоплення складу фармкомпанії “Здраво”, яка спеціалізувалась на виготовленні лікарського препарату котрий має обезболюючі властивості “Налбуфін”. В часі незалежного журналіського розслідування стало відомо, що фармкомпанія “Здраво” вже близько п`яти років займається виготовленням й продажем препарату “Налбуфін”. Після початку агресії Росії, фармкомпанія пожертвувала (себто передала безоплатно) для потреб лікарень в зоні бойових дій так потрібні пораненим обезболюючі. Громадянин Російської Федераці Ніколай Сорокін, якимось досить дивним чином зумів запатентувати корисну модель препарату “Налбуфін”, й посилаючись на нього добитись заборони продукування, продажу, та безоплатної передачі ліків лікарням в зоні АТО. Юристи фармкомпанії добились скасування неправдиво отриманого патенту, але п`ятьма днями пізніше, спільними зусиллями Подільського РУ ГУ МВС в м. Києва та старшого прокурора Подільської прокуратури м. Києва Брянцева, на партію вже готових до відбравки в зону бойових дій медикаментів було накладено арешт.

http://korrespondent.net/url.hnd?url=https://www.youtube.com/watch%3fv%3dXTP0gKm3CTA%26amp%3bfeature%3dplayer_embedded

Звичайно, про факт замовного свавілля, виконавцем якого був і Брянцев, фармакологи виробники не мовчали. Було прилюднено звернення до Президента з проханням притягнути винних до відповідальності.

http://korrespondent.net/url.hnd?url=http://interfax.com.ua/news/pharmacy/241468.html

В часі виснажливих судових розглядів, юристи фармкампанії “Здраво” відстояли право на використання назви й продукування препарату “Наблуфін” в суді першої інстанції, а згодом і в Апеляційному суді міста Києва. Вже відомо, що Подільська районна прокуратура міста Києва насправді лише виконала замовлення громадянина РФ Сорокіна в справі позбавлення права “Здраво” хоч-би якийсь час продукувати препарат. Брянцев слухняно і запопадливо виконав замовлення. І схоже, що за це він знову залишиться безкарним. Але хіба це нормально? 

Олесь Вахній