Ще раз про втрачені активи.

В Україні всі знають що робити. Проблема постає в питанні ЯК?

Пройшла перша хвиля чорного піару у відповідь на створення МВС Управління по забезпеченню повернення активів, набутих злочинним шляхом, та мого призначення на керівну посаду. Не буду коментувати це довго.
Якщо для декого з політиків чи громадськості призначення лондонського джет-сеттера Чічваркіна, який переслідується Росією за викрадення людей, вимагательство та шахрайство, і який в Росії займався мобільним зв’язком, а наразі його бізнес – це торгівля в Лондоні хорошим, але трошки переоціненим вином, на керівну посаду в «Укрнафту» - це нормально. І є призначенням незалежної людини, яка не має внутрішніх інтересів в Україні, то питання щодо мого призначення, за умови, що я працювала юристом, у тому числі у справах про витребування активів майже 20 років, останні 8 з яких за кордоном, не представляла інтересів українських олігархів, і два роки назад на короткий термін потрапила під російське переслідування за участь у справі, серед фігурантів якої були російські опозиціонери, була звинувачена та піддана арешту слідчими та суддєю зі списка Магницького, і навіть вони врешті решт закрили проти мене справу, - з точки зору простої логіки не може викликати ніяких запитань. А якщо викликає, то лише в тих, хто працює на осіб, чиї активи шукатиме Управління, яке я очолила, або тих, хто вже домовився ці активи отримати в обхід держави, чи кришувати їх за відкати.

Але вже перші дні після створення Управління про повернення активів, набутих злочинним шляхом, та мого призначення, показали яка в дійсності ситуація в країні щодо повернення таких активів та реалізації волі суспільства на це.

По-перше, велика кількість активів, які підлягають стягненню в першу чергу – майно та компанії в Україні –досьогодні працюють та продовжують приносити прибутки своїм фактичним власникам. І ніхто цю діяльність особливо не обмежує. Більш того, за цей час були створені юридичні «пастки» з метою остаточного приховування цих активів від стягнення на користь держави.
Це стосується і Межигір’я, яке все далі заводиться в борги перед “Танталітом”, та найближчим часом може бути стягнуто не на користь держави, а на корить того самого Клюєвського (чи вже не Клюєвського, а Ахметівського?) “Танталіту”. Або через нього.
І замість арешту Межігір”я свого часу нормальним законним способом відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, як предмету злочину, щодо нього було прийнято один з першіх з великої кількості популістьских законів про націоналізацію. І що? Це спасе майно від стягнення по боргах перед “Танталітом”, який чомусь арештовано не було? І він залишився “поза картиною”, хоча мав пряме відношення до Межігір’я. Звичайно ні. Держава ще й понесла збитки по утриманню цього монстра. І тепер відбудеться типова шахрайська схема переведення майна у приватну власність – добросовісний набувач, який одержить його по боргах тепер вже держави, яка відіграла роль “прокладки”. І до Януковича відношення це не має, і держава не отримає вартість майна. Хіба що крихту.
Розуміли це наші “реформатори”, які протягнули цей Закон? Ні. Розуміли їх кукловоди? Звичайно. Прорахувати, що за нарахованими самим собі боргами майно все рівно відійде в бік “минулих” їм було легко. Бо вони все організували.
Нажаль це показує, що в нас всі знають, що робити, але не часто розуміють як. В той же час Постанова, розроблена ще очолюваною мною Робочою групою з антикорупційного законодавства у 2014 році, за якою майно, подібне до Межігір’я та нафтопродуктів Курченка, що були розкидані по всій Україні в вагонах або зберігалися в підконтрольних йому нафтобазах, звідки продавалися не зважаючи на арешти, має негайно виставлятися державою на торги. Щоб уникнути мільйонних збитків на утримання такого майна. При цьому право на реалізацію повинна мати лише держава, виключно через аукціони та біржі, та з прямим зарахуванням коштів до бюджету, а не на рахунки державних органів у приватних банках.
Що сталося з тією Постановою? Її “з’їли”. Публічно це було зроблено руками громадських активістів. В реальности – їх кукловодами. Бо, якщо говорити серйозно, то не знають “ЯК” що робити лише  такі  молоді реформатори. А ти, хто їх фінансує, добре розуміє як назрілу в суспільстві проблему перетворити на черговий популістський закон, який ніколи не спрацює.
Якби Межігір’я, “Танталіт” та його майно були продані в 2014 році, держава не заборгувала б компанії Ахметова мільйони та не втрачала би саме Межігір’я сьогодні за борги. Не було б і питань щодо того, що хто сь купив в держави нафтопродукти Курченка, хоча насправді треба було б цьому радіти. В тому числі громадським активістам, які наполягалі саме на такому шляху. А тут раптом обурилися. Бо не їх спонсорам продали? А те, що держава принаймні щось вже отримала? Не хвилює?

Така ж сама ситуація і з великою кількістю інших активів. Вони штучно заведені в борги по домовленості між їх власниками та тими, хто ними наразі управляє і планує юридично забрати.

Друге, щодо розшуку активів за кордоном: ситуація ще гірша. В Україні існує велика кількість можливостей зупинити будь-які слідчі дії, бо контроль за слідством перебуває в прокуратурі під виглядом “процесуального керівництва”. Якщо фігуранти справ не домовляются в тому ж МВС, вони вирішують проблеми в прокуратурі, яка забирає собі справи. Так вже було втрачено 23 мільйони ЄВРО Злочевського. Так було перешкоджено слідству у справах щодо Курченко. І на сьогодні є шалена потреба у врегулюванні цієї проблеми на законодавчому рівні, або, принаймні, на рівні міжвідомчого акту, що унеможливіть штучне припинення слідчих дій витребовуванням справ.
Чи зрозуміло це тим, проти кого справи ведуться? Так. Що вони роблять, щоб цього не трапилося? Забивають народу голови черговими реформами про створення все більшої кількості нових органів, які колись і якось запрацюють. Але не сьогодні і не зараз. І знову таки, велика кількість молодих політиків на це “ведеться”, бо не має фахової освіти чи досвіду.
Наразі йдуть чергові публічні маніпуляції про створення ще одного органу: по поверненню активів.  З підпорядкуванням Мін’юсту. На який ми попросимо черговий валютний транш, який ще більше заведе нас у борги. І під який утидізуються реформаторами чергові грантові кошти. Це подається як вимога до нас Євросоюзу. Але ще рік назад ця вимога звучала як “покращення інструментів повернення активів”. Як з”явився ще один орган? Так це ж те, про що можна рапортувати вже сьогодні, при цьому без фактичної роботи та результатів. Бо всі ж знають, що потрібно повертати активи. Чудово! Ми створимо для цього орган. А те, що цей орган, не маючи повноважень слідства, не буде мати механізмів розшуку та заморожування коштів,  - залишиться за кадром. Бо ті, в чиї вуста це вкладають, цього не знають. А кукловоди зацікавлені в тому, щоб їм дали ще час на остаточне заволодіння та переоформлення майна.

І третє, що є насправді набагато більш небезпечним: ті особи, які роками виводили активи з країни чи отримували мільярдні майнові наділи тут, в Україні, - мають серйозні, в тому числі міжнародні механізми впливу. Їх вплив на розвиток подій в Україні відбувається через належні їм засоби масової інформації. Це очевидний шлях. Але ще вони намагаються використовувати дипломатичні канали, що вже є набагато складнішою і небезпечнішою багатоходівкою.
Саме тому Фірташ роками вибудовував політичні зв’язки в Англії, а серед пов”язаних з його Фондами осіб є члени Палати лордів. Саме тому він та Азарови мають усталені зв”язки з політиками Європейських країн. Плюс вони, Льовочкін та інші серйозно фінансують політчни рухи в Україні, через які намашаються впливати на позицію міжнародних спостерігачів. І це, насправді, найнебезпечніша загроза для нас.
Адже міжнародна спільнота звикла прислухатися до всіх. Враховувати позиції з усіх сторін. Придивлятися на кого можна з часом робити ставку. Це частина менталітету та політичної культури. І це відкриває можливості для маніпуляції. Бо якщо знаєш правила гри та менталітет – з цим можна “працювати”. І з цим наполегливо і системно працюють організації, які фінансуються та скеровуються Фірташем-Льовочкіним та іншими. І доносять до них “свої” ідеї та ініціативи. Як громадські.
Бо те, що нам кажеться чорним, або білим, західний менталітет спробує рокласти на “відтінки”. І тому і Януковича неможливо було оголосити в розшук через Інтерпол, і тому розморожуються на Заході активи.
Це можна порівняти з прикладом маніпуляції англійським правосуддям нашімі співвітчизниками. В Англії дозволено в якості доказу в суді використовувати інформацію з будь-якого джерела. Отже наші генії створюють будь-який веб-сайт, накидують туди потрібної інформації, а потім несуть її як доказ до суду.
Так ось і іноземним дипломатам можна запропонувати певну позицію через такі “веб-сайти” у вигляді профінансованих конкрентиним особами політичних та громадських оранізацій. І вони можуть побудувати на цьому свої висновки. І повернутися до нас з порадами та рекомендаціями.
А ми залежимо від фінансування і тому будемо прислухатися.

І за таких обставин може виникнути замкнене коло. І ми все більше розхитуватимо власну державну систему.  І це стосуєтсья всього. І ефективних механізмів боротьби з корупцією, і повернення активів. Бо якби ми не гралися в створення нових органів, а змінювали та “доопрацьовували” органи всередині, народ би вже мав можливість запитати: а що ви зробили? І ми мали б зробити хоч щось. Проти кого сь. А так і нам є на що скинути, і вимоги до нас сформовані з урахуванням інтересів “громадськості” та міжнародних спостерігачів.

За таких обставин нам не потрібен зовнішній ворог. Наш ворог – це наша неможливість побудувати єдину команду, яка працює РАЗОМ  і передусім ставить інтереси ВЛАСНОЇ держави.

Тому звертаюся до всіх, хто не байдужій: давайте працювати разом. Наше Управління утворено з єдиним завданням: забезпечити повернення державі вкраденого.  Управлінню потрібна будь-яка інформація про виведені активи та майно, що переоформлюється та використовується особами, винними в розкраданні державного майна, в Україні. Ми – не слідство, а аналітики, і тому не залежимо від протоколів, підпис на якому може коштувати особі, яка надала інформацію, дуже дорого. В той же час допомога нам – це допомога слідству, яка має і юридичні переваги для певних осіб.
В нас не має теємних інтересів, перед нами поставлені дуже чіткі завдання. І головне для нас – інтереси держави.
То ж працюймо разом.