Проблема валютних кредитів – чия відповідальність?

Останніми днями ми стали свідками бурхливої істерії, піднятої деякими політиками-"реформаторами"

Останніми днями ми стали свідками бурхливої істерії, піднятої деякими політиками-"реформаторами", а також "експертами" та "інтелектуалами" навколо спроби парламенту, нехай і не зовсім вдалої, вирішити давно назрілу проблему безнадійних валютних кредитів, що вже тривалий час руйнують долі десятків тисяч наших громадян. Новітні "антипопулісти" змагаються у навішуванні найдошкульніших ярликів, називаючи цю законодавчу спробу розділити відповідальність між державою, банками і позичальниками, зокрема, "виплодком популістичного пекла", "грою на сподіваннях плебсу" чи реалізацією "шариковського принципу".
Тож пропоную усім ще раз розібратися по-суті, як виникла ця проблема та хто і яку відповідальність несе за неї. Розібратися фахово, з фактами та цифрами.
Нагадаю, що безпрецедентний вибух валютного кредитування населення відбувся у 2005-08 рр., коли влада (!) – керівництво держави та НБУ – прийняла рішення про повну лібералізацію валютного кредитування, в т.ч. зняла усі обмеження на валютні позики населенню. У відповідь опонентам, які попереджали про ризики та небезпеки, заявлялося, зокрема, що дешеві іноземні фінансові ресурси здешевлять кредитні ресурси для реального сектору економіки та залучать прямі іноземні інвестиції в пріоритетні галузі.
Практика спростувала цей міф і проявила величезні недоліки нерозсудливої і необмеженої лібералізації валютного кредитування. Банки скористалися нагодою для залучення десятків мільярдів доларів дешевих кредитів за кордоном з метою отримати швидкі надприбутки в Україні через вибухову експансію споживчого та іпотечного кредитування населення в іноземній валюті та спекулятивний розігрів ринків нерухомості та землі.
Освіжу пам'ять тим, хто призабув, як це виглядало у цифрах (на кінець 2008 р. порівняно з кінцем 2004 р.):
- залучення комерційними банками протягом 4 років близько $40 млрд. закордонних кредитів та зростання зовнішньої заборгованості банків у 15 разів;
- зростання у 12 разів за 4 роки обсягу валютних кредитів, виданих в Україні;
- зростання за 4 роки кредитів населенню у 20 разів - з 13,5 млрд. грн. до 265 млрд. грн. (у всіх валютах);
- створення цінових "бульбашок" на ринку нерухомості та землі – стрімке зростання цін (на квартири, будинки, землю) за 4 роки майже на 500%;
- доларизація системи кредитування, приміром майже 80% іпотечних кредитів були номіновані в іноземній валюті.
Усе це також супроводжувалося фактичною підміною розважливого банківського бізнесу безрозсудною маркетинговою стратегією максимального "розширення продажів" - ризикованим курсом банків на розширення банківської мережі та формуванням величезних споживчих й іпотечних кредитних портфелів без належної оцінки ризиків.
Може хтось забув, як банки у 2005-2008 рр. "впарювали" населенню легкодоступні валютні кредити, конкуруючи один з одним за "клієнта" та створюючи видимість легкого підвищення рівня життя у борг?
Не даремно ключовим фактором економічного зростання у 2005-08 рр. стало не виробництво, а сфера споживання – споживання у борг, в т. ч. бум у будівництві і торгівлі.
Тут варто згадати і про "внесок" іноземних банків, які наввипередки кинулися входити на український ринок, купуючи за позахмарними цінами українські банки та накачуючи свої нові "доньки" в Україні валютою (їх кількість за 4 роки зросла з 7 до 20, а частка у банківському капіталі – в 4 рази до майже 40%). Очевидно, поспішаючи урвати свій шматок пирога на "перспективному" банківському ринку України.
Водночас, ринок банківських послуг був очевидно неготовий до валютно-кредитної вакханалії 2005-08 рр. Масовий клієнт – громадянин – не мав досвіду і не знав відповідних банківських продуктів, тим паче пов’язаних з ними ризиків, і був заскочений зненацька такими "щедрими пропозиціями". Багатьом громадянам важко було утриматися від спокус. Тим паче влада, передусім НБУ, роками всіляко запевняла населення в стабільності національних грошей і обмінного курсу та навіть посилила гривню влітку 2008 р. незадовго перед обвалом.
Тож законодавча заборона кредитування населення у валюті, введена державою у 2009 році, була вкрай запізнілою. Через стрімку 60% девальвацію гривні наприкінці 2008 р. здорожчання вартості виданих валютних кредитів (курсова різниця) склало 180 млрд. гривень або майже 20% ВВП України у 2009 р. (Для порівняння: зведені доходи держбюджету у 2009 р. – 273 млрд. грн.)
Треба також чесно сказати, що помилковий менеджмент валютних ризиків з боку банків – масштабна видача валютних кредитів населенню – відображав безвідповідальне і навіть злочинне намагання банків уникнути валютних ризиків, переклавши їх на позичальника (тим самим сподівалися позбутися цих ризиків).
Тож раджу нашим "антипопулістам" ретельно вивчати "матчастину".
Чи винні громадяни-позичальники у своїх проблемах? Безумовно, так. Так само, як і держава та банки.
Солідарна відповідальність усіх трьох сторін – держави (як законодавця і регулятора), банків (як суб’єктів ризикової бізнес-діяльності) та позичальників (як відповідальних за свої дії громадян) – єдина чесна, справедлива і раціональна позиція. Про існування ж ще й людської совісті та співчуття новітні "борці з популізмом", мабуть, і не згадують.
P.S. До речі, серед авторів законопроекту 1558-1, за який фракція Радикальної партії голосувала майже в повному складі, членів нашої фракції немає. Якщо ж цей закон буде владою зрештою завалено, фракція РПЛ внесе свій конструктивний і реалістичний законопроект. Адже проблема нікуди не дінеться. І вона вимагає вирішення!

Олег Ляшко,
Народний депутат України,
Лідер Радикальної партії