Відставка Наливайченка: чому саме зараз і які можливі наслідки?

Найбільш резонансною політичною новиною минулого тижня стало блискавичне та доволі неочікуване для широких кіл громадськості звільнення голови Служби безпеки України Валентина Наливайченка.

Гучна відставка, що була підтримана 248 голосами народних депутатів, в тому числі партійними соратниками Валентина Олександровича з групи «УДАР», встигла породити цілий спектр найрізноманітніших версій про причини та реальні мотиви усунення доволі знакової та впливової фігури не менш впливового в Україні державного правоохоронного інституту. Як відомо, Наливайченко обіймав посаду голови СБУ за умовною квотою партії «УДАР», що напередодні останніх парламентських виборів 2014 року влилась в ряди новоствореного пропрезидентського Блоку Петра Порошенка на умовах збереження за нею певних квот у розподілі державних посад. Більше року Валентин Наливайченко очолював СБУ, тим самим підтверджуючи збереження укладених попередньо політичних домовленостей про квоти між БПП та партією «УДАР» Віталія Кличка.

Хоча різного ґатунку звинувачення лунали на адресу Служби безпеки і раніше, ніяких принципових кадрових змін у відомстві це не породжувало. Свідоме прагнення президента Порошенка поставити на чолі СБУ максимально лояльного «свого» чиновника є логічною та цілком зрозумілою. Проте, відкритим залишається питання про те, чому даний сценарій із усунення Наливайченка із Служби безпеки та, відповідно, порушення початкового квотного консенсусу було реалізовано саме зараз?

Найбільш повторюваною в ЗМІ є версія про начебто міжвідомче протистояння Служби безпеки України із Генпрокуратурою, колишнє керівництво якої опинилось в епіцентрі скандалу та викривальних звинувачень нещодавно відстороненого Наливайченка. Однак, швидше за все, конфлікт із Генпрокуратурою, так само, як і раптова активізація в публічному просторі критичних звинувачень СБУ в «корупції» чи «кришуванні контрабанди», покликаних «кинути тінь» на Валентина Олександровича, становили собою лише формальні приводи для вже давно запланованої відставки останнього. В цьому контексті важливим для розуміння є питання про те, що могло стримувати Банкову від розгортання подібної дискредитаційної кампанії та відповідно відставки Наливайченка раніше?

Одним з пояснень може слугувати фактор тривалої військово-безпекової нестабільності протягом останнього року та загострення тих проблем, що лежали в площині безпосередньої компетенції Служби безпеки. Ситуація, що складалась в Україні принаймні до підписання Мінських угод-2, аж ніяк не дозволяла Президенту вносити в роботу одного з ключових державних безпекових відомств додаткову нестабільність від кадрових переформатувань. Теперішня відносна безпекова стабілізація нібито створює сприятливе «вікно можливостей» для кадрових ротацій в СБУ.

Інше пояснення звільнення Наливайченка саме зараз може бути опосередковано виведено з нещодавно опублікованих соціологічних даних КМІС щодо електоральних настроїв населення України (травень 2015 року). Представлена в цих даних інформація засвідчує фактично зникнення з електорального фокусу населення колись потужної за рівнем підтримки партії «УДАР» Віталія Кличка, за яку готові проголосувати лише 1.5% виборців, з числа тих громадян, хто вже визначився із своїм вибором.[1] В той же час, Блок Петра Порошенка зберігає лідерство в рейтингу партій із 21,2% підтримки виборців.[2] Очевидно, що така розстановка сил робить необхідність суворого дотримання квотних домовленостей із «УДАРом» Кличка, зокрема, щодо закріплення посади голови СБУ за В.Наливайченком, зайвою і обтяжливою для пропрезидентського блоку. «УДАР» фактично перестає бути політичним важковаговиком, збереження альянсу з яким було б стратегічно важливим для Блоку Петра Порошенка в ході майбутньої парламентської кампанії, а відтак старі політичні домовленості втрачають для Порошенка доцільність в нових політичних реаліях. Що стосується теперішньої депутатської групи «УДАР» в складі Блоку Петра Порошенка, то її голосування щодо відставки соратника з СБУ засвідчує відчутну політичну дезорієнтованість цієї політсили, більша частина представників котрої, як показує голосування по В.Наливайченку, швидше за все намагатиметься вже в недалекому майбутньому шукати політичний прихисток під «парасолькою» БПП, аніж суворо дотримуватись партійної лінії в рамках депутатської групи «УДАРу».

В той час, як сам «УДАР» та її лідер Віталій Кличко суттєво здали свої позиції на політичному олімпі, їхній нещодавно відсторонений від роботи в СБУ соратник В.Наливайченко має дуже непогані перспективи для старту власної політичної кампанії.

По-перше, колишній очільник СБУ зберігає репутацію професіонала в своїй справі, що створює непоганий стартовий політичний імідж, а також користується повагою та має непогані зв’язки на Заході, зокрема, в США, де Наливайченко працював в свій час на дипломатичній службі. По-друге, тривала робота в СБУ не могла не збагатити Валентина Олександровича цінною, якщо не вибуховою за своєю резонансністю, інформацією стосовно багатьох теперішніх представників вітчизняного політикуму. В ході передвиборчої кампанії ця інформація може бути ефективно задіяна з метою політичної нейтралізації конкурентів.

По-третє, сам контекст квапливості та відвертої «підкилимності» політичних домовленостей між Адміністрацією Президента та фракціями коаліції щодо звільнення Наливайченка створює доволі сприятливий «жертовний» фон для останнього. Враховуючи той факт, що звільнення відбулось на тлі гучних викриттів та звинувачень з боку глави СБУ на адресу колишніх чиновників ГПУ наближених до Банкової, в суспільній думці може небезпідставно сформуватись підозра або навіть недовіра до Президента та його оточення. Це, в свою чергу, нестиме для останнього відповідні репутаційні втрати і водночас капіталізуватиме рейтинг В.Наливайченка, якщо, звісно, останній докладе максимум зусиль щодо належного позиціонування та утримання себе в публічному політичному просторі. Прямою аналогією до нинішньої ситуації довкола вже колишнього голови СБУ можна вважати історію із звільненням в свій час Віктора Ющенка з посади прем’єра-міністра, що стало стартом його політичного злету на парламентських виборах 2002 року, а відтак - і на президентських виборах 2004 року.

Таким чином, тактичне посилення кадрових позицій президента Порошенка за рахунок усунення умовно «чужого» очільника СБУ у більш довгостроковій перспективі може виявитись серйозним стратегічним прорахунком Банкової, якщо усунений від посади екс-голова Служби безпеки В.Наливайченко постане в якості потужного спаринг-партнера П.Порошенка на наступних президентських виборах.