Місцевим громадам потрібні повноваження для розвитку міст і сіл

В Україні давно мусолиться тема децентралізації влади. Сьогодні – особливо активно. Розмови ведуться на всіх рівнях, і тільки лінивий не експлуатує цю тему у передвиборчій риториці.

Але за загальними деклараціями намірів рідко почуєш, що насправді представляє із себе децентралізація і які повноваження реально потрібні регіонам. Моя позиція з цього питання – в інтерв’ю газеті «Голос України»:

- Володимире Андрійовичу, як, на ваш погляд, повинна відбуватися децентралізація влади? Якою ви її бачите?

 - У межах децентралізації вся відповідальність, фінансовий ресурс та інструменти впливу повинні перейти на місця. Візьму для прикладу місто Ірпінь. Якщо будинок побудовано, але погано, то який тут рівень відповідальності міста? Жодного, тому що орган місцевого самоврядування дозволу на будівництво та приймання в експлуатацію не давав. Тобто, архітектор, інші служби міськвиконкому, до компетенції яких належать означені питання, участі в їхньому вирішенні не брали (хоча вже потім органи місцевого самоврядування прямим чи опосередкованим чином житлову новобудову обслуговують).

Таких прикладів сотні – з міліцією, пожежниками, санстанцією. Держземагентство (раніше це був Держкомзем) і державний реєстратор – це все окремі вертикалі, до яких місцеве самоврядування жодного стосунку не має. Під час призначення на посади керівників цих установ місцевого голову та депутатів місцевої ради ніхто не питає, і ми жодним чином не можемо впливати на дії таких людей. Хоча саме ці структури останні 15-20 років є найбільш корумпованими на всій території України. І лише після того, як за всіма напрямами, що обслуговує держава через свої структури, відповідальність та фінансовий ресурс будуть передані на місця, з’являться підстави запитати міського голову та депутатів місцевих рад про їхню відповідальність.

 - Якщо йти цим шляхом, у нас можуть утворитися багато князівств, які будуть вирішувати питання як завгодно. Понад те, коли у нас людина сідає в крісло, то «вирватись» із нього дуже важко – чиновник одразу обростає певною категорією людей, які зацікавлені в тому, щоб він сидів у ньому 10-20 років. Чи не бачите ви загрози відриву від центру й утворення інших центрів, ще жорсткіших щодо певної категорії громадян на цій території? 

 - Нещодавно у нас була непроста ситуація з переведенням головного лікаря на інше місце роботи. Причина, з одного боку, банальна, а з іншого – дуже серйозна. Кажемо йому: «людині зле, викличемо швидку допомогу й побачимо, приїде вона взагалі чи ні, і якщо приїде, то через який час». Лікар каже: «швидка мені не підпорядкована, вона підпорядкована Вишгороду».

Так от, людям усе одно, кому підпорядкована швидка, їм важливо, щоб вона приїхала і швидко. Те ж саме, коли ми приходимо до селищного голови й кажемо, що міліція працює погано, а він у відповідь: «Це ж не я, це Міністерство внутрішніх справ». Те саме з пожежниками.

Але у цій справі є й інший бік медалі: людина на посаді повинна мати достойну мотивацію.

 - У разі децентралізації влади, делегування максимальних повноважень на місця, напевно, має бути ще й контрольна, наглядова функція – щоб той, хто отримує максимум влади, не переступив поріг дозволеного. Хто повинен виконувати цю функцію та яким чином? 

- Цю функцію повинна виконувати держава. Через правоохоронні органи, прокуратуру, міліцію, фіскальну службу. 

- Значить, потрібно створювати паралельно ще одну структуру, яка контролюватиме орган самоврядування? Адже разом з отриманням повноважень має бути й відповідальність. Яким чином громада зможе контролювати ваші дії? 

- У Європі громада контролює дії місцевої влади через вибори. Наприклад, якщо виборці зібрали 15% підписів незадоволених – влада йде у відставку. Провести міський референдум на території міста, рівноцінного Ірпеню, – це 200 тисяч гривень, а залишити недбалого голову, що розтринькує бюджет, – це десятки мільйонів.

Україна 23 роки стоїть на місці та думає, куди йти. Ми не маємо права 5 років чекати, поки помремо. Мусимо цей процес визначення організовувати законним шляхом.

Треба розуміти, що для відновлення Донбасу потрібно багато коштів. Сьогодні єдиний шлях не втрачати областей – це віддати місцевим громадам можливості самим себе розвивати. Не повинно бути жодного селищного, міського голови, який би сказав: я чогось не можу. 

- Тоді ми вийдемо на рівень Сполучених Штатів Америки. Але ж видається доцільним спочатку виписати закони, які будуть чітко регламентувати в разі, якщо хтось перетне межу дозволеного. Якщо ми зараз на конституційному рівні віддамо всі повноваження, не передбачивши контроль, чи не вийде, що кожен тягнутиме у свій бік? 

- Якщо ви візьмете кількість законодавчих актів в Україні – їх не менше, ніж у Європі. Якщо ми дамо повноваження органам місцевого самоврядування в межах регуляторних актів приймати ряд ініціатив, які дадуть населеному пункту нормальний рівень благоустрою, то що тут небезпечного? 

- Сьогодні в місцевих громад «забрали» податок на фізичних осіб, який був основною статтею формування місцевих бюджетів. Натомість їм залишили право збирати кошти за рахунок податку на нерухомість. Між тим, на думку багатьох сільських і селищних голів, це рішення підриває, а багато де і спустошує місцеву казну.

 - Це проблема початкової стадії. Я би скоріше відніс до проблеми державно-місцевих відносин навіть не те, що забрали один податок, а дали низку інших, за рахунок яких місцевий бюджет повинен компенсувати собі доходи на податок фізичних осіб. Держава в особі Міністерства економіки й Міністерства фінансів не здійснила серйозну аналітичну роботу та не дала можливості органам місцевого самоврядування на базі конкретних цифр і прорахунків визначити, яку кількість грошей із тих чи інших податків і зборів, нововведених або переданих на місцевий рівень, вони зможуть компенсувати.

Наприклад, передали податок на нерухомість, передали реєстраційні збори, але передайте ще й базу та інформацію, скільки за минулий рік людей зареєстрували те чи інше майно, скільки коштів від цього надійшло. Це було би, щонайменше, розумно. На підставі цих даних керівник фінансового управління порахував би ймовірний результат. Те саме з акцизами, які передали на місця. Дайте інформацію, скільки коштів від акцизного збору надходило з цього регіону в межах центрального бюджету. Для того, щоб громада населеного пункту чітко розуміла, на яку суму орієнтуватися. Зараз ми чекаємо підсумки першого кварталу, щоб зрозуміти, скільки прийде коштів для того, аби спланувати дохід на весь рік.

 - Як ви вважаєте, в межах децентралізації міський голова, суддя та шериф або голова муніципальної міліції мають бути виборними особами? І в який спосіб – через певну політичну силу? 

- Жителі міста повинні не лише обирати міського голову, а й мати можливість законно виступити з ініціативою про позбавлення його повноважень, у разі, якщо він не працює в інтересах громади. Однозначно, що міського голову повинна висувати партія, оскільки таким чином загальнодержавна політична сила нестиме відповідальність за дії свого представника. Щодо судді та голови муніципальної поліції, то сподіваємося, що реформи правоохоронних та судових органів будуть не продовжуватися, а, нарешті, завершаться, оскільки це питання обговорюється вже рік, а система залишається старою. І до цієї системи є безліч претензій. 

- Скажіть, будь ласка, зараз триває робота над Законом «Про місцеві вибори», політики більше схиляються до пропорційної системи з відкритими списками, але асоціації місцевих органів влади відстоюють переважно систему мажоритарну. Що ви думаєте з цього приводу? 

- Найближчий приклад – Польща, яка зараз активно розвивається. Куди би ми з вами не схилялися, у нас є чіткі орієнтири Європейського союзу. До того ж, є дві речі, з якими всі політичні партії йшли на парламентські вибори. Перша – це децентралізація, а друга – це те, що всі обіцяли нову виборчу систему. Моя позиція – виборче законодавство треба змінювати й запроваджувати відкриті списки.

Але потрібно розуміти: як колишній, так і теперішній владі існуюча виборча система дуже вигідна. Наступні місцеві вибори мають відбутися в останню неділю жовтня, а чи встигає Верховна Рада України, з огляду на обмежений час, який залишився, розробити нормальні законодавчі акти, проголосувати? Адже перед цим потрібно внести зміни до Конституції, а перед місцевими виборами – здійснити адміністративну реформу. 

- Але є й інша проблема, 20 політичних сил ідуть на вибори з відкритими списками… 

- Політичних сил із розвиненою інфраструктурою, з місцевими осередками небагато. А з реальними результатами – ще менше. Ми працюємо в Ірпені лише п’ять місяців. За цей час створили парк, два сквери, завершуємо будівництво дитячого садочка, відкрили найсучаснішу дитячу поліклініку, реконструювали близько десятка дворів, встановили півтора десятка сучасних спортивних майданчиків, проклали до кілометра асфальтних зон. Ремонтуємо міську бібліотеку, готуємося до відкриття нового центру надання адміністративних послуг. Зараз будуємо перший стадіон в Ірпені (ми не беремо Університет державної податкової служби), який плануємо відкрити до першого вересня. Фактично, ми перші провели медичну реформу – розділили первинну та вторинну медичну допомогу, дали змогу нормально працювати спеціалістам, найближчим часом плануємо відкрити чотири амбулаторії. Ми хочемо облаштувати місто за європейським зразком, щоб уся інфраструктура – школа, лікарня, парк – була розташована в житлових масивах у радіусі 500 метрів. Цей рік ми оголосили роком доріг, і близько 12 вулиць ми заасфальтуємо. 

- А кошти звідки? 

- Усе зароблено на місці. Ми зруйнували схеми, за якими кошти йшли не до міської казни, а до кишень. 

- Ви якимось чином цей процес підштовхуєте? 

- Має бути мотивація для місцевого бізнесу. Ірпінь активно розвивається в плані житлового будівництва. І коли підприємцям, які працюють у будівельній галузі, пояснюють, що інфраструктура впливає на ціну квадратного метра, вони йдуть назустріч владі. Коли гроші вкладаються в місто, в парки й дитячі садки, бізнес сам долучається до цього процесу, з’являються інвестори.

І справа тут не у виборах, як звично вважають у нашій країні. Це неправильне сприйняття. Я часто нині згадую автора польських економічних реформ Бальцеровича. Попри незадоволення та критичні оцінки запропонованої ним шокової терапії, сьогодні всі визнають його економічну геніальність. Поки в Україні не буде такого політика, який не побоїться на державному рівні за короткий період політично програти, але економічно, для держави, виграти, – серйозних зрушень не буде.

Мало хто в Україні на сьогодні вміє управляти як на загальнодержавному рівні, так і на місцевому. Треба вчитися. Тому ми створюємо спеціальний навчальний центр партії «Нові обличчя» для підготовки нових професійних чиновників, здатних працювати на благо своєї громади та країни. Після проходження тренінгів у Навчальному центрі молоді фахівці будуть запропоновані до кадрового резерву органів державної влади. Той, хто буде готовий реалізувати себе в органах місцевого самоврядування, отримає можливість висунення своєї кандидатури від партії «Нові обличчя» на місцевих виборах 2015 року.

 - Коли заїжджаєш до Ірпеня, у вічі впадають висотки. Як це вплинуло на життя міста? Хто там оселяється?

 - У більшості випадків вплив негативний. Оскільки раніше забудова здійснювалася хаотично, бо до 2005 року процес не був урегульованим, це створило серйозне навантаження на інфраструктуру міста – мережу водо-, газопостачання, енергетики, на соціальну сферу. Дешевше було дати хабара, аніж прокласти кілька кілометрів труби чи побудувати садочок. Окрім того, багато будинків зведено без ліфтів, і в цих забудовників є дозволи Мінрегіонбуду. Багато – з порушенням містобудівних норм, вони дуже довгі, заходять за межі тротуарних зон. Це все створило хаотичність у місті, і це великий мінус.

  Але є і плюси. Зокрема, в тому, що місто Ірпінь у 2013-2014 роках мало найвищий показник міграції в Україні. До нас їде велика кількість людей, зазвичай, молодь, і таким чином населення омолоджується. Другий плюс: ми мали найвищий показник у державі з народжуваності – 33 дитини на 1000 мешканців. Хоча, звісно, і це створило додаткове навантаження на садочки, школи. За 23 роки в Ірпені не було побудовано жодного комунального садочка. Зараз ми будуємо три дитячі дошкільні заклади. Плануємо до першого вересня відкрити приватний і комунальний, а до кінця року – ще один комунальний. Незабаром відкриємо й перший у місті заклад для діток з обмеженими можливостями – центр дитячої творчості «Дивосвіт». 

- У вас є якийсь довгостроковий план розвитку міста? На скільки він розрахований, які основні позиції? 

- Ми з командою довго думали, в якому напрямі розвиватися місту, й обрали напрям «Ірпінь – місто здоров’я». Розвиватимемо інфраструктуру профілактики та реабілітації. В межах Ірпеня є Ворзель – багата рекреаційна зона, в розвиток якої плануємо вкладати кошти протягом найближчих п’яти років. Побудуємо в Ірпені два кільця велосипедних доріжок, 9 і 24 кілометри, і вздовж цих доріжок зведемо спортивні зони, щоб до нас могли приїжджати жителі з усього регіону. Продовжуємо будувати парки, до Дня міста плануємо відкрити оновлений парк Перемоги. У межах розвитку реабілітаційного напряму плануємо створити низку медичних закладів із надсучасним обладнанням, у тому числі на базі наявних установ. Передбачаємо оновлення пологового будинку.

До речі, на території Ірпеня є велика історична спадщина – Будинок письменників України. Проте стан цього унікального місця – гнітючий: будинки руйнуються, парк захаращений. Домовилися з НСПУ про те, що 4 гектари території з 10, що їй належать, ідуть на користь міста, а місто відновлює Спілці територію та сам Будинок письменників. Маємо намір комунальну частину території відвести під рекреаційну зону та створити парк літературних героїв. Розробляємо новий проект і для Ворзеля, де розташований Будинок композиторів. Плануємо, зокрема, створити на тій території рекреаційну зону для реабілітації учасників АТО. Планів багато. І ми прагнутимемо робити все, щоб задумане стало реальністю.