Цілком таємно! Секретний наркотик для українських кіборгів

Коли ти муж, — будь мужнім, Борися і страждай, Але своєї волі Нікому не віддай! Ш. Петефі

Хоча зараз вважають, що 9 травня – Радянський пережиток, і свято пропонують перейменувати та перенести на 8 травня, для мене цей день завжди залишався особливим. Звучить доволі дивно, але це моє найулюбленіше свято. Щороку бачу я ветеранів, чиї кітелі та френчі прикрашають ордени та медалі, щороку дивлюсь, як вони йдуть вулицями нашого міста до обеліску слави і стоять там, опустивши голови. Про що думають вони в ці хвилини? Згадують бойові дії? Подумки розмовляють із загиблими товаришами?А чи може знову і знову переживають емоції та відчуття фронтового кохання? Роздуми переривають діти та молодь, що дарують їм квіти із усмішками на обличчі. Я намагаюся завжди приєднуватися до метушливого гурту. І щоразу мені хочеться літати, коли я бачу, коли обличчя старого фронтовика сяє від усмішки. Зморшки-промінці біжать від старечих очей, і ось уже переді мною не людина похилого віку, а молодий бравий воїн.

У далекому 1941 його забирали на фронт. Він вірив, що то не надовго і заспокоював занепокоєну матір та заплакану наречену. Та жіноче серце не обманює.  І війна, яка забрала сотні тисяч парубків тривала 4 страшні роки. протягом них армія Радянського Союзу відбивала атаки, приймала бої, розробляла стратегії, брала штурмом висоти, звільняла міста та села від німецьких загарбників. Українці і росіяни, болгари і кавказці, вірмени і молдавани, професійні воїни та зовсім невмілі хлопчаки, стрільці та артилеристи, розвідники та командири стояли на смерть, коли зупиняли німецького ворога на його шляху до всесвітнього панування. Фашисти, без жалю, співчуття і страху, калічили душі і долі ні в чому невинних людей. Невже вони не розуміли, що несуть смерть та жах у народи, невже хотіли вони, щоб ненависть до їхньої нації відбилася у серцях людей на багато десятиліть? Відповідь – ні, не розуміли.

Адольф Гітлер. Людина, яка змінила історію. Офіцер, герой Першої світової війни, талановитий художник, що мріяв стати архітектором. Що сталося в його житті, що його думки повернуло у сторону страшної ідеології – на це питання ми ніколи не знайдемо однозначної відповіді. Версій багато і всі вони правильні. Суть залишається одна. Гітлер перетворився в чудовисько. Причому не втративши (а навіть набувши!) при цьому своїх блискучих ораторських, політичних та стратегічних навичок. Разом це дало вогненебезпечну суміш і призвело до жахаючих наслідків і безумних ідей.

... Вони вже 20 годин ходили по колу. Наче примари. За спиною в них був вантаж вагою у 20 кг, але люди не відчували втоми. Змінилося вже 3 зміни наглядачів, піддослідні не їли та не пили а все ходили, ходили, ходили... Нарешті, прозвучала команда: «Зупинитись!» Примари слухняно зупинилися, а за секунду попадали, мертві.

Це був експеримент. Новий наркотик, що робив із солдата кіборга, ідеальну машину для вбивства. Випробовували дурман на в’язнях концтаборів. Прийнявши його людина ставала сліпою, глухою, не відчувала біль і втоми, а найголовніше – їй незнайомий страх та співчуття. Такий наркотик поширювався серед армії Фюрера. У взаємодії із палкими та яскравими промовами тирана, він перетворював солдат на справжніх «зомбі-вбивць». Ніде правди діти, радянські солдати також зловживали подібними засобами. Наркотичну залежність у минулому навіть називали «солдатською хворобою». Страшно казати, але таке забуття було єдиною радістю людей на війні.

В наш жорстокий час воєнні дії не новина. Здається, позаду вже і Середньовіччя, і монголо-татарська навала, вже давно всі вирішили, що ми за мир. Та все ж і у ХХІ столітті мають місце воєнні конфлікти. І боляче дивитись і розуміти, що такі конфлікти виникають не десь удалечині, а в твоїй рідній країні. З чого все почалось, хто винен і доколи це триватиме – ніхто не знає. І зараз ми сидимо на лекціях в університеті, а десь там у Донецькій та Луганській області наші хлопці гідно і мужньо відбивають атаки терористів. Один тільки Донецький аеропорт чого коштує! Дивлячись останні новини, несвідомо думаєш: «А чи не роботи вони?» Роботи. Вони – КІБОРГИ. Стоп. Здається, таке вже було. То може і в сучасну незалежну Україну потрапив якийсь архі-секретний наркотик, яким годують добровольців? Так. Потрапив. Тільки це не кокаїн, не героїн, не амфетамін. Його не виготовили у хімічній лабораторії і не випробовували на в’язнях. Він міститься в українських народних піснях, у думах про подвиги козаків, у віршах Івана Франко та Ліни Костенко, в синьому небі та жовтих колосках. Наш наркотик – любов до Батьківщини. Наш дурман – воля. Наш опіум – захист своєї землі. І жоден лікар не вилікує цієї наркозалежності. Вона – у серці кожного кіборга. Непоборима і грізна віра у перемогу, як кам’яна скеля серед бурхливого моря. Підносить вона до небес свої величаві стіни. Звідусіль її видно. І горе кораблю, що наштовхнеться на неї! Розлетяться безсилі його снасті, потоне і перетвориться в прах все, що тільки є на них.

Сподіваюсь, що російська агресія незабаром перетвориться у прах, наштовхнувшись на скелю українського опору. Сильний український наркотик допоможе нашим кіборгам вистояти до кінця. До перемоги.