На порозі великого Відродження. Історичний шанс для України

Підсумки візиту Арсенія Яценюка до Німеччини свідчать, що епоха «недоторканності підсумків Другої світової війни» добігає кінця. Це дає українській нації історичний шанс.

Підсумки візиту Арсенія Яценюка до Німеччини свідчать, що епоха «недоторканності підсумків Другої світової війни» добігає кінця. Це дає українській нації історичний шанс.

Виділення Німеччиною Україні траншу є поворотним кроком у сучасній європейській і світовій політиці. И змушує згадати про кращі часи співпраці України та Німеччини у спільному протистоянні натиску радянської імперії. Мало того, можна говорити про початок відродження Європи.

Візит Яценюка примітний і ще одним показовим моментом.

Яценюк заявив про спільне німецько-українське протистояння більшовицькій імперії Москви, і що характерно, ніяких спростувань цього факту з німецького боку не послідувало. По факту, це означає, що час покаяння і підлабузнювання перед Москвою закінчився. Закінчилося для німецької нації, ймовірно, закінчиться воно і для всієї Європи. Лінія т.зв. європейської політкоректності почалася з Нюрнберзького трибуналу, який в односторонньому порядку поклав всю провину за початок війни на Німеччину та її союзників, але проігнорував військові злочини Москви. Що не дивно, враховуючи, що Нюрнберзький процес був ініційований Сталіним, щоб принизити німецьку націю і інші народи Європи, включаючи українців. Подальше дотримання Європою лінії «Нюрнберзького процесу» у підсумку призвело Європу до фактичної капітуляції перед більшовизмом. І якщо Німеччина і Франція у підсумку не стали радянськими республіками, то лише завдяки допомозі США. Сама Європа на довгі десятиліття опинилася у полоні політкоректності, що обернулася сьогодні повною енергетичною залежністю від Москви і повзучої капітуляцією вже не перед СРСР, а перед путінською імперією. Аж до останніх тижнів здавалося, що Європа спокійно ковтає всі витівки Путіна, включаючи анексію Криму і російську агресію на Донбасі. Санкції носили символічний характер, та й введені були в основному під впливом США. І лише в останні два місяці ми побачили реально жорстку відповідь експансіоністським апетитам Путіна з боку Ангели Меркель.

Сьогодні в особі Ангели Меркель німецька нація вперше за довгі десятиліття заявляє про свій реванш, що недивно, враховуючи збільшену економічну потужність Німеччини, а також необхідність протистояння російській експансії. Ці два завдання - приведення політичної і військової потужності Німеччини у відповідність з роллю її економіки у світі і приборкування агресії Путіна - диктують логіку історії, сперечатися з якою безглуздо. Треба згадати і те, що Україна і Німеччина пов'язані давніми союзницькими стосунками. Історичний німецько-український союз був обумовлений не лише спільним протистоянням російській експансії, але і схожим, не побоюся цього визначення, нордичним духом обох народів, культурною спорідненістю і рівнем національної самосвідомості. Союз Німеччини і України досить успішно протистояв московській експансії. Більше того, у нашій історії він ознаменувався хоча і короткочасним, але значимим періодом українського національного підйому.

Приємно відмітити, що підсумки візиту прем'єр-міністра Яценюка вперше демонструють тверезе розуміння ситуації з боку європейської еліти. У цьому сенсі Ангела Меркель показала себе прагматичним і жорстким політиком, гідним звання "Залізний канцлер", яке носили багато її великих попередників. І тепер галерея таких славних представників німецького народу як Фрідріх Великий, Отто фон Бісмарк, Конрад Аденауер поповнилася ще однією яскравою представницею. Я думаю, не буде зайвим перебільшенням сказати, що роль Меркель у житті сьогоднішньої Німеччини можна порівняти з роллю Степана Бендери у формуванні української національної ідеї і на початку національного відродження. По суті, Меркель своєю відмовою реагувати на істеричні крики Москви у дусі «Караул, фашизм!» показала себе гідною спадкоємицею своїх великих німецьких предків. "Підсумки ВВВ" більше не є для європейських еліт священною коровою, яку з них старанно робило радянське, а потім і російське керівництво.

При цьому ми повинні самі визнати, що не потрібно боятися горезвісного "перегляду підсумків Другої світової Війни". Тому що ці підсумки на ділі означали радянську окупацію України і геноцид населення на Західній Україні. Те ж саме вони несли для країн Прибалтики і ще половини Європейських народів. Необхідно заявити, що "боротьба з фашизмом" і антифашистські гасла стали прикриттям для Сталіна по встановленню набагато гіршого тоталітарного режиму на території половини Європи.

Початок відродження Європи дає унікальний історичний шанс всім європейським націям, у першу чергу українцям. Саме українська нація поряд з німецькою має всі передумови, щоб опинитися в авангарді цього процесу. Революція Гідності і безпрецедентна мужність героїв України при опорі російському вторгненню на Донбас сьогодні опинилися в епіцентрі уваги всього світу. У той же час весь безпрецедентний героїзм української нації нівелює пасивністю і слабкістю наших властей. Поклавши руку на серце, необхідно визнати, що сьогоднішня українська влада не дотягує до рішення воістину історичних завдань, які лежать сьогодні перед українською нацією. Багато у чому, це пояснюється соціальним походженням і національною приналежністю перших осіб. Велика частина правлячої верхівки веде свою кар'єру з радянських часів, а багато хто навіть числився у КПРС. Також впадає у вічі, що серед перших осіб української держави немає жодного чистокровного українця. Я з повагою відношуся до усіх національностей, але завдання, з порятунку української нації і держави вимагають присутності на чолі країни людей, що відчувають кровну спорідненість зі своєю землею. На жаль, дії нашої влади показують, що це не так. Ми знаємо, що одні наші правителі мають родичів, що постійно мешкають за кордоном інші тримають за кордоном свої рахунки і активи, у тому числі у країні, яка веде проти нас війну. Це дає нам всі підстави вважати, що душею вони все ж не у рідній Україні. Можливо, у них є якась інша земля обітована.

Тому ми не можемо, як це бувало раніше, відсторонитися від контролю за владою і дозволити вузькому кругу корумпованих чиновників і олігархів витратити виділені нам німецькими соратниками кошти на власний розсуд. А потім відзвітувати у формі такого знайомого кожному українцеві фарисейського документообігу. До чого це все призводить, ми бачимо щодня. Отримуючи новини із зони АТО. Треба дати зрозуміти всім, що безкарного злодійства національних фінансів більш не буде. Але просто сказати - мало. Необхідно вибудувати механізм контролю за владою, в тому числі і за оперативною заміною перших осіб, якщо вони не справляються із завданнями, що стоять перед країною. І тут треба визнати, що традиційні для розвинених суспільств механізми у вигляді парламентського і громадського контролю у нашій країні не діють. І не можуть діяти за визначенням, оскільки виразки імперської радянської спадщини ще занадто глибокі і повільно заліковуються. Тому ми повинні визнати невід'ємний факт - найближчими роками демократія і західні політичні механізми громадянського суспільства в Україні неможливі.

Ми повинні усвідомити: на Майдані ми стояли не за демократію, права людини і не за «євроінтеграцію». Ми стояли за українську націю і за її велике майбутнє. А тому, якщо інтереси нації вимагають, ми повинні поступитися і демократичними процедурами і навіть західними стандартами прав людини. Тому що у нинішніх умовах права людини означають лише право на безкарне розкрадання державних коштів і право вести підривну діяльність, спрямовану на розкол і знищення нашої нації. Депутатів можна купити, політичні партії, у тому або іншому ступені, підконтрольні олігархічним структурам, які мають тісні зв'язки з Москвою. Ми не можемо допустити, щоб всілякі ділки, які ні кров'ю, ні духом своїм не пов'язані з нашою нацією, знову нагріли б руки на бідах України.

Тепер про сам механізм контролю. Передусім, треба нарешті визнати, що проти України ведеться війна. Треба ввести на всій території країни воєнний стан. Останні випробування, що випали на долю нашої нації, при всіх витратах і втратах, дали нам унікальний шанс. Революція Гідності і АТО сформували цілий клас героїв української нації - клас сміливих і рішучих людей, які як ніхто, розуміють істинний сенс гасел «Слава Україні! Героям слава! Слава нації! Смерть ворогам!». Ці люди вже не дозволять собою маніпулювати ні політикам, ні олігархам, ні чиновникам. Це і є ті, хто може і повинен контролювати дії державної влади. У зв'язку з цим у самий найкоротший час необхідно сформувати спеціальний контролюючий орган, що складається з героїв АТО і героїв Майдану. Умовно найменувати його можна Надзвичайний Комітет Державного Контролю. У цих людей може не бути якихось спеціалізованих знань для державного управління, але у них є воля, є бойовий досвід, є любов до Батьківщини. В умовах війни цей Комітет має бути наділений вищими державними органами, якщо вони суперечать інтересам України. А також знімати з посади і віддавати під суд будь-якого чиновника, незалежно від рангу, викритого у корупції або державній зраді. Для розслідування злочинів державних чиновників і співробітників силових структур треба сформувати військово-польові трибунали і надати їм право розглядати такі справи у прискореному порядку. Також представляється необхідним у найближчий час ввести в Україні страту за злочини, що підпадають під поняття державної зради.

Я заздалегідь передбачаю звинувачення у відході від демократичних принципів, у порушенні прав людини і в узурпації влади. Цілком ймовірно, що такі звинувачення будуть виходити як від російської пропаганди, так і від окремих представників європейської громадськості. Я навіть здогадуюся, що Надзвичайний Комітет Державного Контролю, сформований з героїв АТО, московською пропагандою буде звично названий хунтою. Можливо, це буде підхоплено і окремими наївними європейськими політиками, які догралися зі своїм лібералізмом до того, що Путін сьогодні вертить всю Європу на одному газовому вентилі. На це треба відповісти просто: нехай так. Так, це не буде демократія у західному розумінні. Нехай це буде військова хунта. А якщо дуже хочете, то так і бути, можете називати нас фашистами і нацистами, якщо вам від цього легше. Це ваше право. Ми не збираємося ні з ким сперечатися, ми не будемо більше ні перед ким виправдовуватися. Ми будемо просто робити свою справу порятунку української нації. Ми повинні зрозуміти: або кілька років диктатури героїв України, або крах української держави і відновлення російської окупації. Причому навіть не у вигляді диктатури підконтрольного Москві Януковича, а у відвертому перетворенні України в окуповану частину Росії, як це сталося з Чечнею, Кримом і Донбасом. Слідом за Україною може послідувати і решта Європи. Європейські політики повинні зрозуміти, що герої АТО, які стримують сьогодні натиск російських військ і підконтрольних Росії бойовиків, не просто захищають Донбас або Україну. Вони захищають всю Європу. Чи вистачить в Європі ресурсів та волі, щоб протистояти Путіну, якщо Україна впаде? Це питання поки залишається відкритим. Але це явно зрозуміла Ангела Меркель, забувши про «політкоректність» і про настільки значущі для російської пропаганди «підсумки Другої світової війни і Нюрнберзького процесу». Очевидно, що можливі звинувачення у реабілітації нацизму її більш не хвилюють.

Підтримка Ангели Меркель і німецького керівництва дає нам новий історичний шанс. І тільки від нас, українців, залежить, як ми ним скористаємося. Пора всім зрозуміти: тільки українство має стати парадигмою розвитку країни.