Хто крайній? Або феномен української законності та правопорядку…

В умовах сьогодення чи не кожен телеканал чи радіохвиля нагадують пересічним українцям про ідеали демократії, громадянського суспільства та правової держави.

І чи не щодня кожен чиновник будь-якого рівня вважає за необхідне донести нам свою версію того, який шлях треба обрати українському народу з метою досягнення кращого життя, за якого кожна особа може бути вільною та мати майже необмежені права і свободи, що слугуватиме ознакою настання демократичних перетворень.

Сучасним модним трендом стало гасло журналістів, громадських діячів та інших далеких від юриспруденції осіб про те, що позбавлення прокуратури «радянських пережитків» у вигляді так званого загального нагляду відкриває мільйонам громадян можливість для реалізації їхніх прав, яких вони не могли отримати через неприступну «прокурорську стіну», що нарешті впала під натиском європейських цінностей.

Але, на жаль, не кожен політик, журналіст чи громадський активіст нагадує українцям про ті обов’язки, які вони мають виконувати як учасники демократичних перетворень на шляху до розбудови правової держави і громадянського суспільства. В умовах сучасної «тотальної демократії» кожен українець, озброївшись необмеженим списком своїх прав і свобод, а також з урахуванням ментальності нашої нації, здебільшого вважає, що його права необмежені, обов’язки відсутні і, враховуючи, що «корінь зла» (прокурорський нагляд) ліквідовано, ніхто не вправі йому зробити «зауваження» про якісь обов’язки.

При цьому варто зауважити таке. Прокурор здійснював нагляд за додержанням і застосуванням законів, а не беззаконням, яке почало поширюватись після ліквідації самого нагляду. А метою наглядової діяльності прокурора було забезпечення захисту і поновлення прав громадян, інтересів суспільства та держави, а не їх ігнорування, що має місце після ліквідації нагляду.

Наприклад, після вступу в дію нового Закону України «Про прокуратуру» наприкінці жовтня 2014 року заборгованість із заробітної плати в державі збільшилась майже вдвічі та перевищила два з половиною мільярди, але ніхто, у тому числі й прокурор, на сьогодні не може «обмежити право» роботодавця не виплачувати борги із зарплати та примусити його… виконати закон – заплатити людям те, що вони заробили своєю працею. Проводячи наглядові перевірки та вносячи за їх результатами документи реагування, прокурори захищали й реально поновлювали права громадян, про що самі люди навіть не здогадувались, оскільки ці акти реагування переважно були «безіменними», спрямовувались на поновлення прав усього трудового колективу та були ефективними – змушували роботодавця поважати працю робітника. Ліквідація цих повноважень прокурора матиме ланцюгову реакцію: особа не отримає зарплату – не розрахується за отримані житлово-комунальні послуги, внаслідок чого за законом постачання останніх може бути припинено, що, у свою чергу, створює дискомфорт у «європейському житті». Крім того, відсутність у людини грошей, які вона має отримувати легально, створює ризик необхідності їх отримання нелегально, тим самим фактично змушуючи громадянина переступати межу закону не заради наживи, а для виживання. В результаті зростатиме злочинність, порушуватимуться інші права громадян (майнові чи навіть право на життя і здоров’я), що супроводжуватиметься руйнуванням сімей, людських доль і… тих ідеалів «європейської демократії», до яких так прагнув український народ, обранці якого, окрилені цими ідеалами, навіть «прискорили» їх запровадження шляхом обмеження прокурорських повноважень.

Внаслідок цього з високої трибуни якогось чиновника поважного рангу, натхненного сюжетами журналістів на основі підігрітої «обуреності» громадських активістів, пролунає теза про те, що «винним у зростанні злочинності є прокурор, який не працює на народ і не захищає його права, оскільки не вжив усіх належних заходів для зміцнення законності та правопорядку на піднаглядній території»!

І виникає риторичне запитання до тих же чиновників і політиків: а що «демократичніше» – залишити за прокурором наглядові повноваження чи «активізувати вжиття заходів щодо боротьби зі злочинністю», виникнення якої можна було б і не допускати?

При цьому кожен депутат за першої ж можливості «нагадує прокурору» про те, що згідно зі ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» він має здійснювати встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. Кожного дня народні обранці пересилають прокурору тисячі листів громадян про порушення їхніх прав, у яких висловлено надію на допомогу. Але чомусь жоден депутат не враховує, що внаслідок його «копіткої роботи», спрямованої на якнайшвидше «сприйняття європейського досвіду», прокурора позбавлено можливості забезпечення законності та правопорядку, що реалізувалася у прокурорському нагляді за додержанням і застосуванням законів. Тобто відповідно до нового закону на прокурора, як і раніше, покладається відповідальність за забезпечення законності й правопорядку (як невід’ємних ознак демократії), але водночас його позбавили механізму у вигляді наглядової діяльності, як ознаки, що, на думку цих обранців, є несумісною із демократією.

Популярна фраза політиків і чиновників про те, що в 2014 році згідно з новим законом прокуратуру позбавлено функції так званого загального нагляду, є не чим іншим, як ознакою їхньої юридичної безграмотності і правового нігілізму, оскільки перелік прокурорських функцій є вичерпним і міститься в Конституції України, якою за прокуратурою не закріплено ніякої «функції загального нагляду». Такої функції прокуратура не виконує вже майже 20 років, з моменту початку шляху до «європейських цінностей» і «демократичного життя».

Цікавим юридичним фактом є те, що у ч. 5 ст. 121 Конституції України  як функцію прокуратури передбачено нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Отже, норму Конституції України як основного закону держави, що має пріоритет над іншими нормативними актами, залишено, але галузевим законом про прокуратуру не передбачено. Відтак, прокурор змушений щодня під час прийому громадян вказувати їм, що за законом він не здійснює ніякого нагляду, а також «позичати очі у Сірка» при відповіді на запитання простої людини: «А як же Конституція?!» І в очах народу «винним» є не хто інший, як прокурор, оскільки не знає норм Конституції!

Законодавча новела, згідно з якою прокурор здійснює наглядову діяльність «виключно у формі представництва», не може гарантувати адекватного захисту прав громадян чи державних інтересів. Адже прокурор, позбавлений права проводити перевірочні заходи, не може впевнено визначити наявність чи відсутність порушень закону, а це матиме негативним наслідком завідомо «програшні» позови в українських судах, які будуть подаватись за принципом «а може, там є порушення?». У разі відхилення судом такого позову винним є теж прокурор, який направив до суду неякісний позов і не надав переконливих доказів! Виникає риторичне запитання: а як же прокурору збирати, фіксувати та закріплювати докази, надавати їм правову оцінку, якщо він не вправі проводити перевірки?

Твердження, що прокуратура втручалась у внутрішні справи підприємців та порушувала їхні права, слугувало приводом для скасування її наглядових повноважень, пролобійованих самими підприємцями. Законодавство забороняло прокурору підміняти органи державного контролю, які, як показували прокурорські перевірки, самі незаконно втручались у справи підприємців, що припинялось не інакше, як за прокурорського втручання. За сьогоднішніх умов цим підприємцям випаде доля зустрітись із свавіллям контролюючих органів, над якими зник «дамоклів меч» прокурора.

То, може, з огляду на те, що українське суспільство перейняло дух «європейського життя», але не позбулось «феномену вітчизняної ментальності», доцільною є пропозиція до народних депутатів прийняти новий Закон, яким разом із позбавленням прокурора низки «негативних» повноважень, звільнити його від обов’язку бути «крайнім», надавши таке право самим народним обранцям чи авторам підручників з основ демократії.