1991 рік. Україна: «втеча з Шоушенка». Епізод 2.

Чи відчула себе Україна вільною після підписання Акту про незалежність?

Я думаю, що всі пам’ятають хороший фільм «Втеча з Шоушенка», який змушує тебе переоцінити все своє життя, зробити певні висновки. З кожною хвилиною (та що там! З секундою.) ти все більше й більше захоплюєшся героєм за його мужність , відчайдушність, за прагнення до свободи, яке не зникає з проблемами та «гіркими» часами. Саме з ним ти радієш, коли він через не такий вже і легкий шлях пробирається крізь каналізаційні труби до свіжого ковтка повітря, не того, що смердить гнилизною та людьми в біло-чорних смугастих сорочках, а до того, що пахне свободою, відчуттям повної насолоди водою, лісом, вчорашнім дощем… Думаю, що так само , глибоко, повільно, насолоджуючись кожним моментом і першими годинами незалежності, колись, правда, не так давно вдихнули у повні груди ВІЛЬНІ І САМОСТІЙНІ українці, коли скинули важкий тягар СРСРівського ярма.

         Той день 24 серпня 1991 року  день Незалежності України прийшов як результат тисячолітньої боротьби українського народу за право мати свою національну державу, яка повинна стати запорукою успішного культурного і політичного розвитку суспільства.  Але щоб відчути справжній смак цієї свободи, потрібно було довго йти до нього, боротися за нього і завжди думати про це, не втрачаючи віри ні на одну хвилину. Вагання завжди ведуть за собою нещасливий кінець. Процес зародження й розвитку цієї ідеї виявився довготривалим, складним, а на деяких етапах й вельми суперечливим. Це великою мірою зумовлено надзвичайно непростою історичною долею українського народу, численними перешкодами на шляху становлення його етичної самосвідомості, жорстокими переслідуваннями тих, хто намагався підняти національне питання в умовах чужоземного поневолення. Так склалося, що ми, звертаючи погляд на свою історію, знаходили переважно події сумні. Пам’ять наша міцно зафіксувала такі сторінки, як зруйнування золотоглавого Києва, битву під Берестечком, драматизм Полтавського бою, підступне нищення Січової Запорізької республіки, Емський указ і Валуєвський циркуляр про заборону української мови. А з недавніх історичних подій – муравйовські погроми, розстріляне Відродження 20-х, голодомор тридцять третього, чорна наруга тридцять сьомого, операція "Вісла", чорнобильська трагедія.

         Називаючи важкі сторінки нашої історії, ми зовсім не хочемо закреслити те велике і світле, яке підносить наш народ до вершин цивілізації, визначає його заслуги перед людством. Адже на нашому славному історичному шляху були і могутня Київська держава Володимира Великого, Ярослава Мудрого, і перша християнська республіка в Європі – Запорізька Січ, і відчайдушний порив до свободи часів Івана Мазепи, і започаткування власної державності в Українській Народній Республіці.

         Ось яких велетів духу народила наша земля, ось які люди торували державницький шлях до незалежності України, до того важливого дня.

         Все починалось із Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року. Перебуваючи під тиском суспільних настроїв, 16 липня 1990 XXVIII з'їзд КПУ прийняв резолюцію «Про державний суверенітет Української РСР». Оскільки більшість у Верховній Раді УРСР формально складали комуністи, того ж дня депутати Верховної Ради УРСР прийняли Декларацію на виконання резолюції з'їзду. Проте Декларація про державний суверенітет України далеко випередила декларацію Росії та резолюцію КПУ. Це фактично була програма побудови незалежної держави. Практично всі положення Декларації суперечили чинній на той час Конституції УРСР. Але заключним в Декларації стало положення про те, що принципи Декларації про суверенітет України будуть використані для укладення нового союзного договору. Так і зароджувалась ідея , яка втілилась у життя усього українського народу 24 серпня 1991 року.

         Від тоді вже перестала існувати Українська Радянська Соціалістична Республіка. На політичній карті світу з’явилася нова незалежна держава – Україна. У постанові Верховної Ради «Про проголошення незалежності України» було вирішено 1 грудня 1991 року провести республіканський референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності. Україна першою з республік колишнього СРСР, прийняла рішення про закріплення незалежності. І в цьому полягала її мудрість-бо відмінити рішення міг лише сам народ, а не якась політична сила, що могла в майбутньому прийти до влади.

         За час своєї незалежності Україна подолала шлях від формальної республіки у складі колишнього СРСР до відомої у світі держави, – 123 країни визнали нас, а майже з 90 країнами встановлено дипломатичні відносини.

         Сьогодні кожному громадянинові нашої держави зрозуміло, що Україну чекає тернистий, важкий і довгий шлях входження у світовий простір.

                                                           Україно! Ти для мене диво!

                                                            І нехай пливе за роком рік,

                                                           Буду, мамо горда і вродлива,

                                                            З тебе дивуватися повік...

                                                                                    В. Симоненко

Україна — країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше мають її, країна гарячої любові до народу і чорної йому зради, довгої, вікової, героїчної боротьби за волю, в результаті якої — велетенське кладовище: високі в степу могили, руїна та прекрасна на весь світ, безіменна, невідомо коли і ким складена пісня…  

Та й зараз є свідками буремних подій становлення нашої держави. Я впевнена, що революція гідності 2014р., в якій наш народ показав себе справжнім борцем, стала для вас яскравим уроком патріотизму та мужності.  І кращим кінцем для цієї статті я не бачу, як слова, сказані О. Захарченка:  «…патріотами не народжуються. Патріотичні почуття — це сплеск емоцій, які виникають у пориві спільної праці, щоб знайти вихід із безвиході, щоб захистити свою незалежність і волю».