Депортації народів Криму в роки Другої світової війни

Посеред жахіть 20-го сторіччя в історії виділяється ще й такий ганебний факт як депортації корінних народів з їх етнічних земель, або ж просто домівок.

Друга Світова війна призвела до чисельних людських та матеріальних втрат, руйнувань в економічному секторі, катастрофічно вплинула на генофонд української нації. Але не варто забувати й про долю тих народів тодішньої України, яких було примусово виселено з їх домівок радянською владою. Тисячі представників різних національностей були насильно вигнані з своєї Батьківщини. Подібні переселення етносів були проявом злочинної політики етноциду, яка застосовувалася в Україні і сталінським і гітлерівським тоталітарними режимами. В 1943—1944 роках були проведені масові депортації калмиків, інгушів, чеченців, карачаївців, балкарців, кримських татар, ногайців, турок-месхетинців, понтійських греків — в основному за обвинуваченням в колабораціонізмі, поширеному на весь народ.

Я вважаю, що прецедент депортації корінних народів Криму – це один із багатьох злочинів радянської влади. Навіть якщо брати усі жахи двадцятого сторіччя, то насильницьке переселення фактичного безправного корінного населення Кримського півострова не може залишитися непоміченими.

Висвітлюючи історію депортацій народів Криму, дослідники не завжди вірно кваліфікують подібний злочин сталінської влади. Головним чином це стосується ототожнення сталінських депортацїй виключно із проявом політики геноциду. Однак, у даному випадку таке трактування депортацій не є об’єктивним з наукової точки зору, оскільки політика геноциду спрямована на фізичне винищення етносу. А це, як відомо не входило до планів Сталіна та його оточення. Тому, у цьому конкретному випадку більш правомірним було б застосування терміну "етноцид", який пов’язується з політикою позбавлення конкретного народу його етнокультурної особливості (етнічної території, мови, культури та самосвідомості).

Першими зазнали гонінь представники німецької нації. На початку війни в 1941 році. 14-го серпня 1941 р. Директивою Ставки Верховного Головнокомандування №00931 "Про формування та завдання 51-ї Окремої армії" Військовій раді цієї армії було наказано негайно звільнити територію Криму від "німців та інших антирадянських елементів". Таким чином, усе без винятку німецьке населення півострова без детального розгляду та аналізу і підстав для видання такого наказу було автоматично перетворене у ворога радянської влади.

Повернення у Крим радянської влади ознаменувалося розгортанням масштабних депортацій частини місцевих етносів, яких сталінська влада звинуватила у пособництві гітлерівцям. Насамперед, подібні звинувачення були висунуті проти кримських татар .Так, ще у 1942 р у доповіді керівників радянським партизанським рухом у Криму А.Мокроусова і С.Мартинова зазначалося: „У переважній своїй масі татарське населення у передгір’ях, гірських селищах налаштоване профашистські”. А командир Бахчисарайського партизанського загону Чорний у 1942 р. у доповідній записці повідомляв:"...у боротьбі з партизанами, яку організувало німецьке командування, татарське населення виявилося найбільш активним». І хоча звинувачувальний тон подальших повідомлень було дещо пом’якшено, а принцип ототожнення усього кримськотатарського населення з „ворогами і зрадниками” було відкинуто, це жодним чином не вплинуло на остаточне рішення сталінського керівництва депортувати кримських татар .   

11 травня 1944р. ДКО СРСР постановою №5859сс наказав НКВС СРСР виселити з території Криму усіх татар в Узбецьку РСР. У постанові усіх без виключення кримських татар було звинувачено у різних формах співробітництва з фашистами, в утисках нетатарського населення Криму та у прагненні відторгнути Кримський півострів від СРСР.

Вранці  18 травня 1944  року силами НКВС розпочалася депортація кримських татар з батьківщини. За офіційними даними було виселено 183 155 осіб, головним чином в Узбексистан; невеликі групи татар було виселено в Казахстан, Таджикистан та в Росію. За наслідками депортації загинуло, за різними даними, від 15 до 46% татар.

 Формальною причиною депортації, проведеної Народним комісаріатом внутрішніх справ СРСР за постановою Державного Комітету Оборони СРСР №ГОКО-5859 від 11 травня 1944 року, були оголошені факти співпраці значної частини кримськотатарського населення з німецькими окупантами, дезертирування із Червоної армії, боротьба з радянськими партизанами. Депортація розпочалась на світанку 18 травня і закінчилась о 16-00 20 травня - на збори давалось від кількох хвилин до півгодини, після чого людей вантажівками відвозили на залізничні станції, звідки ешелонами під конвоєм відправляли до місць заслання. Тих, хто не міг йти, розстрілювали на місці. Під час транспортування тримали впроголодь, а померлих ховали вздовж залізничних колій або просто скидали з вагонів.

За офіційними даними за два с половиною дні було виселено 183 155 осіб, з яких у дорозі померло 191. Депортація не торкнулась справжніх колабораціоністів - більшість з них була евакуйована в Німеччину, а ті, хто залишився на батьківщині, були виявлені органами НКВС у квітні-травні 1944 року і віддані під суд. Депортовані були і ті кримські татари, які повернулись в Крим із евакуації після відходу німців, а також ветерани війни - до 1946 року близько 9 тисяч з них, навіть ті, хто мав високі урядові нагороди, були вислані (в тому числі 254 офіцери); найвідоміші з ветеранів, такі як двічі Герой Радянського Союзу льотчик Амет-Хан Султан, не були депортовані, але отримали заборону на проживання в Криму.

Насильницьке переміщення кримськотатарського народу зі споконвічної Батьківщини до Середньої Азії та інших регіонів СРСР супроводжувалося його тотальним пограбуванням. Фактично конфіскувалося усе рухоме й нерухоме майно переселенців. Відповідно до постанови ДКО від 11 травня 1944 р. кожній родині дозволили взяти із собою лише «особисті речі, одяг, побутовий інвентар, посуд та харчі в кількості до 500 кг». У результаті депортації у кримських татар було вилучено: понад 80 тис. будинків, понад 34 тис. присадибних будинків, близько 500 тис. голів худоби, всі запаси продовольства, насіння, саджанців, корму для домашніх тварин, будівельних матеріалів, десятки тисяч тон сільськогосподарської продукції. Ліквідовано 112 особистих книгозбірень, 646 бібліотек у початкових і 221 у середніх школах. В селах перестали діяти 360 хат-читалень, у міста і райцентрах – понад 9 тис. шкіл і 263 клуби. Були закриті мечеті в Євпаторії, Бахчисараї, Севастополі, Феодосії, Чорноморському та в багатьох селах. На місце виселених кримських татар на півострів прибули переселенці з України, Воронезької, Брянської, Тамбовської, Ростовської областей РФ – загалом 17 тис. 40 сімей

У червні з Криму були виселені вірмени, греки та болгари. До 1948 року були перейменовані понад 80% населених пунктів Криму, які мали татарське походження.

Значна кількість депортованих (за оцінками - від 15 до 46%) померла від голоду і хвороб у першу ж зиму 1944-45 років. Їх не торкнулась беріївська амністія 1953 року і до 1956 року вони мали статус спецпоселенців без права залишити місце проживання під страхом кримінальної відповідальності. На відміну від інших депортованих народів, які повернулись у рідні землі до кінця 1950-х років, кримські татари формально отримали таке право лише в 1974 році, а фактичне - в 1989-у, коли Верховна Рада СРСР засудила депортацію кримських татар і визнала її незаконною і злочинною.

Станом на 2013 рік в у Криму проживає близько 260 тисяч кримських татар; багато їх поселилось у прилеглих областях України (Херсонщина) та Росії (Кубань). Ще близько 150 тисяч кримських татар проживає в Узбекистані, до півмільйона - в Туреччині, кілька деятків тисяч - в Болгарії та Румунії.

Приємно усвідомлювати, що на сучасному етапі розвитку України кримські татари та інші національні меншини можуть відчувати свою національно-культурну автономію.