Постать Петра Сагайдачного в історії України

Коротка доба Сагайдачного має велике значення в історії України

Історія України від найдавніших її часів і до сьогодні пронизана іменами визначних особистостей, які назавжди викарбувані у часпописі нашої країни. Серед них воїни, визволителі, громадські діячі, майстри слова. Про давніх героїв, на жаль, ми знаємо набагато менше, ніж про видатних постатей останніх сторіч, проте слава про них не має згасати.

Петро Конашевич-Сагайдачний - український полководець та політичний діяч, гетьман Війська Запорозького.

Коротка доба Сагайдачного має велике значення в історії України. Ми бачимо, що він підніс престиж українського козацтва, котрому було завдано тяжкого удару під Солоницею. Видатний історик запорозького козацтва Д. І. Яворницький зазначав: "Дивна сміливість, швидкість і руйнівна сила всіх цих козацьких походів на Крим і Туреччину перевершують будь-які описи. Вони можуть бути пояснені тільки тим, що на чолі козаків стояв такий геніальний проводир, яким був Петро Конашевич Сагайдачний". Його можна безсумнівно можна назвати одним з найвидатніших європейських полководців, великим державним діячем, вправним дипломатом, палким захисником української культури й духовності, поборником освіти, уособленням людини доби Відродження, котра піднеслася до найвищих щаблів тодішньої освіченості та була титаном духу й думки.

Родом цей православний шляхтич, із Самбора, що в Червоній Русі, був син Конона (за тодішньою вимовою "Конаша") Сагайдачного, звідки й походить його ім'я по батькові, яке вважають, звичайно, за родове. Навчався він училищі, яке виникло завдяки опіці князя Костянтина Острозького в Острозі на Волині. Там Петро Сагайдачний не тільки глибоко опанував знання, але й сформував свій прогресивний, гуманістичний, патріотичний світогляд. Згодом він потрапляє до Львівської братської школи, де зустрічається з Іовом Борецьким, з яким підтримував зв'язки до кінця свого життя. Вони були речниками спілки козаків та інтелігенції, яка тоді репрезентувалася переважно особами духовного стану.

Після Брестського собору 1596 р. Петро Сагайдачний зайняв позицію неприйняття унії, яка оголошувала православну церкву поза законом, а створювала уніатську церкву, зверхником котрої визнавали папу римського. Про це свідчить його твір "Пояснення про унію", який, щоправда, не дійшов до нас. Проте зберігся лист, у якому литовський канцлер Лев Сапєга називав цей твір "дуже цінним".

У відповідь на Брестську унію посилилися покозачення українського населення, втечі на Січ. Наприкінці XVI – на початку XVII ст. запорозьке козацтво, зростаючи кількісно, стає могутньою військовою силою. До лав козацтва приєднується й Петро Конашевич Сагайдачний. Тут він завжди відзначався своєю хоробрістю; маючи значний розум і дотримуючись політичного такту, він швидко висунувся зі свого середовища й посів перше місце. Козацтво здобуло найбільше успіхів та слави за саме за цього гетьмана.

Сагайдачний провів ґрунтовну реформу козацтва, перетворивши окремі партизанські ватаги на регулярне військо з суворою дисципліною. Він брав участь у походах на Молдавію, Лівонію, але головним чином прославився морськими походами на Крим та Туреччину. Петро Сагайдачний розробив і вдосконалив козацьку тактику морського бою, що було значним внеском у розвиток українського військового мистецтва. Вперше його ім'я стає відоме 1605 року, коли внаслідок морського походу запорожці здобули турецьку фортецю Варну. Наступного року новий похід закріпив за ним славу ватажка запорожців, і його ім'я вже знала вся Україна. 1616року запорожці під орудою Петра Конашевича Сагайдачного нападають на Кафу (головний невільничий ринок у Криму,Феодосія), спалюють в гавані турецький флот, здобувають фортецю та визволяють звідти багато християнських бранців. Згодом він здійснив ще низку морських походів на турецькі володіння. Вони завжди були успішні, а це здобуло Конашевичу таку повагу й шану, яких досі не мав жоден козацький гетьман. Добою героїчних походів назвали історики ці морські козацькі експедиції, керовані Петром Сагайдачним. Як відомо, вони набули загальноєвропейського значення.