Проголошення незалежності України

Серпневі полії викликали серйозні зміни в державному і політичному житті країни, надзвичайно посилили відцентрові тенденції в СРСР.

Серпневі полії викликали серйозні зміни в державному і політичному житті країни, надзвичайно посилили відцентрові тенденції в СРСР.

Антиконституційні дії змовників, що входили до керівного ешелону ЦК КПРС призвели по подальшої дискредитації Комуністичної партії та прискорили розпад унітарної радянської держави.

Заколот консервативного табору в Москві показав серйозну небезпеку для України залишатись у складі СРСР. Події в Москві надзвичайно вплинули на зміну поглядів народних депутатів.

Більшість з них стада схилятися до необхідності підтримати прагнення українського народу до незалежності.

Частина партійно-радянської номенклатури, представленої в Верховній Раді, розгубилася: щоб не втратити владу, вирішила також підтримати вимоги щодо проголошення самостійності України Політична ситуація зумовила застосування Україною більш рішучих заходів до захисту свого суверенітету.

24 серпня 1991 р. позачергова сесія Верховної Ради прийняла Акт проголошення незалежності України.

У постанові Верховної Ради зазначалося: «З моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її Конституція, закони, постанови уряду та інші акти законодавства республіки».

ІЗ АКТУ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ (24 серпня 1991 р.)

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 р.,

- продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,

- виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,

- здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України,

Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави – України.

Територія України є неподільною й недоторканною.

Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

Отже, цей день відкрив нову еру в історії України. Таке рішення було вистраждане українським народом у процесі державницьких змагань багатьох поколінь, стало цілком закономірною подією.

У наступні дні Президія Верховної Ради України прийняла указ про тимчасове припинення діяльності Компартії, постанови про «департизацію» державних органів, установ та організацій, про власність Компартії на території України.

Прийняті постанови орієнтували службовців державних установ на те, що їх діяльність має будуватися насамперед і лише на основі законів, а не на партійних позиціях.

Керуючись положеннями тогочасної Конституції України та приховуючи висновки Тимчасової комісії, яка за дорученням Верховної Ради перевіряла на території України діяльність посадових осіб, органів влади, громадських об'єднань і організацій у зв'язку з спробою державного перевороту; Президія Верховної Ради зробила висновок, що «керівництво Компартії України своїми діями підтримало державний переворот і тим самий сприяло його здійсненню на території України».

30 серпня 1991 р. вона прийняла Указ про заборону діяльності Компартії України. З припиненням діяльності Компартії було розпушено партапарат, проте майже вся попередня державна, адміністративна і господарська номенклатура залишалася при владі.

Референдум 1 грудня 1991 року. Вибори Президента України

Народ України відіграв головну і визначальну роль у розв'язанні проблеми проголошення нової держави.

На Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р. він висловив своє ставлення до майбутньою України.

У референдумі віяло участь 31 891 742 опитуваних, або 84,18% від загальної кількості включених до списків виборців. 28 804 071, або 90,32% проголосували за затвердження Акта проголошення незалежності України.

За ходом референдуму слідкувала вся світова громадськість. Референдум переконливо показав, що проголошення незалежності – це свідомий вибір народу, який прагне стати господарем у власному домі. Волевиявлення народу України, як засвідчили міжнародні спостерігачі з багатьох країн світу, відбулося вільно, демократично і без усякого тиску ззовні. Самовизначення українського народу проводилося на основі Статуту ООН, інших міжнародно-правових документів, що визначають право народу на утворення самостійної держави.

Ще з проголошенням Декларації про державний суверенітет перед Україною постало завдання вибору моделі свого державного устрою.

В обговоренні цього питання активну участь взяли новостворені політичні партії. Проходила широка і досить активна дискусія. Означилося два підходи: Україні бути парламентсько-президентською або ж президентською республікою.

Верховна Рада зупинилась на введенні в Україні інституту президентства і прийняла 5 липня 1991 р. Закон про заснування поста Президента.

Президентська форма державного правління запроваджувалася в період, коли правляча Комуністична партія, яка до цього здійснювала владні функції, була заборонена. Тому обрання Президента – глави держави – мало слугувати важливим фактором підвищення політичної і державно-правової відповідальності за стан справ у суспільстві.

Запровадження інституту президентства започаткувало розподіл влади на самостійні владні гілки, здатні взаємно врівноважуватися: законодавчу, виконавчу та судову. Президентська республіка не згорнула, а швидше розширила базу для участі громадян у політиці, в державному житті. Заснування президентської республіки в Україні, де авторитарний стиль керівництва й мислення пустив надто глибоке коріння, свідчило про формування нових політичних традицій.

Вибори Президента України проводились 1 грудня 1991 р. і проходили на альтернативній основі.

Претендентами були: В.Гриньов, Л.Кравчук, Л.Лук'яненко, Л.Табурянський, В.Чорновіл, І.Юхновський.

Понад 61% виборців висловився за –Л. Кравчука.