Постать Миколи Міхновського в історії України

Історія людини, яка революцією у власному серці змогла запалити серця цілої нації

Микола Іванович Міхновський народився 1873 року в селі Туровка Полтавської губернії Російської імперії. В історію України він увійшов як відомий політичний та громадський діяч, адвокат, публіцист та головний ідеолог українського націоналізму початку 20 сторіччя. Апогеєм  його ідеологічної праці стала брошура «Самостійна Україна». Крім того, М.Міхновський є засновником першої політичної партії в Наддніпрянщині – Революційної Української партії (РУП), співзасновником Української народної демократичної хліборобської партії, членом Братства Самостійників. Не дивлячись на величезний перелік здобутків, Микола Міхновський прожив лише 51 рік,кожен з яких був сповнений боротьбою, політичною активністю та будівництвом української національної ідеї.

         Світобачення майбутнього ідеолога націоналізму формувалося під впливом батька, що положив у основу виховання сина дух самостійництва та патріотизму. Батько діяча ретельно боронив вікові традиції та всупереч заборонам проводив богослужіння українською мовою.

       Освіту Міхновський здобував на юридичному факультеті Київського університету. Саме в цей час відбувалося піднесення національного руху в Україні та формування самоусвідомлення нашого народу. Це вилилося у значне збільшення класу української інтелігенції.

         Як і більшість революційно налаштованої молоді на той час, Міхновського приваблювали ідеї соціалізму. Але в 1890і роки він починає сміливо пропагувати концепцію державної незалежності України.

         На першому курсі він став членом «Молодої громади», яка безпосередньо організовувала український визвольний рух. У 1891 році Микола Міхновський стає членом таємної організації, яка ввійшла в історію як «Братство Тарасівців». Згодом Міхновський стає одним з ідеологів братства, займаючись розробкою платформи «Credo молодого українця».

    «Братство тарасівців» своє метою визначило боротьбу за «самостійну суверенну Україну, соборну, цілу й неподілену, від річки Сян до Кубані, від Карпат до Кавказу, вільну, без пана та хама, без класової боротьби, федеративну республіку». Організація припинила своє існування в 1893 році.

 19 -26 лютого цього ж року Міхновський виступає перед учасниками Шевченківських свят у Полтаві й Харкові, закликаючи до озброєної боротьби за права українського народу. Приблизно в цей же час він бере участь у створенні Революційної Української партії (РУП) – першої політичної самостійницької організацію у Надніпрящині. Свої ідеї стосовно цього Міхновський викладає в брошурі «Самостійна Україна», яку видають у Львові накладом 1000 примірників. Деякий час це видання було програмою РУП.

      А вже у 1904році, Міхновський разом з нечисленними однодумцями виходить з РУП і створює Українську народну партію (УНП), котра проголошує своєю метою боротьбу за незалежність України. Микола Міхновський стає її провідником і головним ідеологом, автором програми УНП й інших партійних видань, котрі на довгий час стають основними для багатьох поколінь українських націоналістів. Свої ідеї він популяризував також у періодичних виданнях, котрі засновував з нескінченною енергією, незважаючи на різноманітні  заборони: «Незалежна Україна» (1905), «Хлібороб» (1905), «Слобожанщина» (1906), «Сноп» (1912 -1913).  Його зусиллями було створено «третє Харківське товариство обопільного кредиту» у 1909 році.

       Його діяльність не була суто пропагандистського характеру. Міхновський вдавався й до терористичних актів. У  1904 році  УНП на знак протесту підірвало у Харкові пам’ятник Пушкіну. А у Києві й Одесі планували підрив пам’ятників російських імператорів. Останні шість-п’ять років перед Першою світовою війною Міхновський присвячує пропаганді національних ідей серед промислових сіл Слобожанщини й Донецького басейну.

      Під час Світової війни у нього зароджується ідея створення фундаменту української армії. Він вважав, що кожен воїн російської армії, котрий є українцем, повинен вважати себе воїном майбутньої української армії. Він збирався ініціювати створення українських підрозділів у царській армії. 15 березня 1917 року Міхновський збирає своїх однодумців й проголошує створення альтернативної Центральної ради, котра чітко проголосила свій курс на незалежність України.

      Але наприкінці цього ж місяця самостійники Міхновського входять до складу Центральної ради. За ініціативи Миколи Івановича у Києві на березень 1917 року припадає три військових віче, останнє з яких ухвалює рішення про формування Першого Українського полку імені гетьмана Богдана Хмельницького. 16 березня 1917 року було створено товариство «Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка», очолив його Микола Міхновський.

      Після заколоту, який влаштували полуботківці 3-4 червня, Міхновського відсилають на Румунський фронт. Потім він повертається  в Україну, на Полтавщину. Де починається новий період його життя пов’язаний з УНХП.

     Важка хвороба підірвала здоров'я Міхновського. До того ж він був повністю виключений з політичного життя. Деякий час мешкав на Полтавщині, звідки пізніше, спустошений перманентними невдачами, виснажений фізично і психіч-но, розчарований в українській еліті, яка виявила свою повну нездатність, виїжджає на Кубань. 1920 року Микола Міхновський опинився у Новоросійську, звідки марно намагався емігрувати. Оселився в станиці Полтавській, почав вчи-телювати, якийсь час служив у кооперації.

      1924 року Микола Міхновський повернувся до Києва, де був заарештований ДПУ. Важко сказати як велося слідство, чи було взагалі відкрито «справу Міхновського». Відомо лише, що після кількох днів допитів він опинився на волі.

          Вже наступного дня, 3 травня 1924 року, трапилася трагедія: Миколу Міхновського було знайдено повішеним у садку в садибі Володимира Шемета, де він квартирував. Серед української громадськості та науковців дуже довгий час точилася дискусія щодо причин смерті відомого політичного та громадського діяча. Так само довго існувала версія про те, що смерть Міхновського -- справа рук ДПУ. Але цю версію спростовують свідчення Ждана Шемета -- сина Володимира Шемета, у якого проживав свої останні дні Міхновський. У 1998 році Ждан Шемет вперше засвідчив, що його батько знайшов у кишені покійного записку з таким текстом:

"Волію вмерти власною смертю! І сюди круть, і туди верть, однаково в черепочку смерть, як каже приказка. Перекажіть моє вітання тим, хто мене пам'ятає. Ваш Микола" .

 «Це було велике серце. В ньому палав такий вогонь любові до України, що в іншій країні він запалив би мільйони сердець бажанням патріотичного подвигу, а серед нашої інтелігенції запалилися цим вогнем лише одиниці. Найбільшою його заслугою було надання великого творчого розмаху українським національним почуттям. Малесеньку любов до пісень і вишиванок він розпалив у полум'я великої любові до України».

         Підбиваючи підсумки, можемо стверджувати, що Микола Міхновський залишив значний внесок у розвитку національної самосвідомості українців. Він став прикладом самовідданої боротьби за ідею, яку він, на відміну від багатьох сучасників, проніс через усе життя. Микола Міхновський був одним із перших, хто відкрито заговорив про необхідність створення незалежної держави, у побудові якої був би покладений український націоналізм як офіційна ідеологія. Міхновський є втіленням шевченківських слів:   «Борітеся – побороте, вам Бог помагає». Він цю боротьбу почав, а закінчити її судилося закінчити нашим сучасникам.