Громадяни мають право вільно обирати та бути обраними до органів державної влади

Громадяни мають право вільно обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. (розділ II ст.38 Конституції України).

Повернемось у 2012 рік. Парламентські вибори. Ще тоді мені було незрозуміло навіщо пошматували конотопський, шосткінський та кролевецький райони. По 161 округу фаворитами були Саєнко і Шульга, по 160 Молоток і Талала, по 159 Деркач.

Хотів знайти відповідь, але не знайшов.

2014 рік. Після «Майдану гідності» та агресії Російської Федерації хотілося вірити, що наші люди стали поважати себе, навчились відстоювати свої права та прагнути кращого майбутнього для себе, своїх дітей та країни в якій живуть. Але політики, нажаль, не змінились. Чому? Спробуємо розібратись…

У вересні місяці я прийняв рішення балотуватись до Верховної Ради України. 23 вересня, сівши на потяг Москва – Одеса, я вирушив до міста Києва.

Оскільки я люблю смачну каву, та ще й з цигаркою, звернувся до провідника з питанням чи мають вони місце для куріння. На що отримав відповідь, що згідно закону у потязі палити заборонено, працюють бригади і штрафують. Але заплативши йому 20 гривен можна покурити у тамбурі.

Під враженням доїхав до Києва. Сівши на тролейбус №14, доїхавши до площі Лесі Українки, перейшовши підземним переходом я опинився під будівлею ЦВК. Враження посилювалось. На майданчиках для паркування та тротуарах рядами стояли шикарні авто з елітними номерами, такими як АА****ВР. Зайшовши у приміщення ЦВК я побачив їх власників. Ці «хлопці» та «дівчата» були вдягнені у вишуканий одяг відомих брендів та елітне взуття. І тут мене осяяло: «Ось вони! Майбутні «народні» депутати!». Мої нові джинси та осіння куртка, день був дощовий, просто не вписувались у цю картинку. Радували погляд лише поодинокі хлопці у камуфляжі.

Піднявшись на другий поверх та сівши навпроти чарівної жінки я надав документи, що були потрібні для реєстрації мене як кандидата у народні депутати.

Швидко був складений опис. Мені побажали хорошої дороги і я, зі спокійною душею (сівши на той же 14-й тролейбус), вирушив на вокзал та придбавши білет на потяг,благополучно повернувся до рідного Конотопа.

Почав чекати офіційної реєстрації на сайті ЦВК. Інформації про мою реєстрацію не було, тому, знайшовши на сайті номер телефону, я зателефонував щоб поцікавитись у чому ж затримка. Мені відповіли, що у автобіографії немає даних про строки проживання на території України і завтра останній день, коли можна вносити зміни.

Наступного ранку моя подорож повторилась і 27 вересня я був зареєстрований як кандидат у народні депутати України.

І тут почалося найцікавіше. Мені почали розповідати цікаву інформацію. Гадаю вона зацікавить і Вас, шановні читачі.

Виявляється, що округи різались під певних кандидатів у депутати. І на сьогодні все так і залишилось та додалися дуже цікаві факти. Між кандидатами межоритарниками існують домовленості, хто по якому округу балотуватиметься. Підкріплені ці домовленості певною грошовою винагородою, або лобіюванням інтересів того чи іншого кандидата.

Парадоксально, але з новою владою прийшов і новий потужний адмінресурс. У чому я переконався особисто.

Приїхавши до комунального підприємства «Водоканал» о восьмій ранку я побачив цікаву картину. Всі робітники збирались на другому поверсі у актовій залі. На моє запитання з котрої години починається робочий день, бо маю питання по тарифу на воду, жіночка відповіла що  з восьмої, але зараз у них зустріч з кандидатом у депутати, заступником губернатора (у відпустці) Іваном Боршошем. Зрозумівши що мені підфортило я також захотів виступити перед виборцями. На що отримав блискавичну реакцію директора водоканалу, який почав мене виштовхувати зі словами: «Ти хто такий?» Я відповів що також кандидат у народні депутати та показав йому своє посвідчення. На що отримав відповідь, що людям треба працювати і, взагалі, треба домовлятись заздалегідь. На моє зауваження, що 45 хвилин люди слухали Боршоша, відповідь була дуже «аргументована»: «А що за цей час водоканал став?».

Далі були зустрічі Боршоша у Теплогаранті, ЦРЛ (центральній районній лікарні).

Стаття 24 Конституції України. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Тому у мене запитання: «До яких пір виборців зганятимуть на зустрічі з «потрібними» кандидатами? І вважатимуть їх за безвольне бидло?»

Доречи, нещодавно за фільмував цікаве відео. У робочий час з кафе виходили кандидат у народні депутати Іван Боршош та секретар міської Ради Тарас Омельченко.

-         Тарасе Павловичу, вдягнувши костюм та краватку ви, мабуть, забули за чиєї підтримки Ви очолили міську Раду. Я нагадаю, Народної Ради, Самооборони міста та звичайних мешканців, яким на сходах міської Ради Ви обіцяли жити по новому. Не розчаровуйте їх.

Хотілось би вірити, що Петро Олексійович Порошенко просто не знає який адмінресурс застосовує його висуванець (І.Боршош висунутий мажоритарним  кандидатом від блока ПЕТРА ПОРОШЕНКА).

Є ще депутати міського та обласного рівня, котрі також хочуть стати народними. Згадайте їх добрі справи. Не можете? Я також не зміг!

Хотілося б сконцентрувати увагу на кандидатах межоритарниках, яких висувають партії. Поставте собі питання: «Чиї інтереси відстоюватиме такий депутат у Верховній Раді, ваші, чи партії, яка його висунула».

До речі, партії також висувають своїх кандидатів дуже цікаво. Згадаємо Артема Семініхіна ВО «Свобода». Ця людина сколихнула наше місто. Комусь він подобається, комусь ні, та він дуже багато зробив і робить для мешканців . Але чомусь партія висунула його кандидатом по 162 (Охтирка) округу. Сподіваюсь це просто недоопрацювання.

Змова між кандидатами дуже цікава річ. На попередніх виборах до Верховної Ради, один з кандидатів набрав чимало голосів. У цій кампанії він участі не бере, але пропонує свій лекторат теперішнім кандидатам за чималу винагороду. Простими словами нас просто продають.

Знаю, чесні та порядні люди є. Та напевно їх час ще не настав, але як же хочеться, щоб це сталося якнайшвидше! Щоб народний депутат став дійсно народним, а не «народним» (в лапках).

3 жовтня 2014 року я зняв свою кандидатуру на позачергових виборах народних депутатів України.

Якщо б ця стаття була опублікована кандидатом у народні депутати – це було б нечесно.

Також є багато питань стосовно нашого міста Конотопа. У наступних публікаціях  торкнемось і їх також.

Хочеться закінчити статтю словами відомого англійського політика XIX сторіччя:

«Единственное, что нужно для триумфа зла — это чтобы хорошие люди ничего не делали»

Едмунд Бёрг