Мінські угоди: сподівання на мир.

Мінські домовленості дали нам певну надію, що війна не вічна: якщо вже почали вирішувати питання майбутньої відбудови, мабуть, і мир не за горами?

Ми всі втомились від цієї війни. Для нинішнього покоління українців, що знали про криваві сутички і безмежність людської агресії лише з новин про гарячі точки далекого Сходу, останні півроку здаються жахливим сном. Таке враження, що все це відбувається не з нами: не можуть людські істоти, що дістались таких вершин науково-технічного прогресу та неймовірного для попередніх поколінь особистісного розвитку, з таким натхненням знищувати собі подіюних. Весь той жах мав би лишитись на сторінках підручників з історії: склав іспит, закрив книгу, і війна зникла. Назавжди. Наразі ж ХХІ століття, а не в якесь там Середньовіччі, правда ж?

Ми всі зараз шукаємо вихід із ситуації, що склалась. Найшвидший розв'язок здачі з найменшими втратами, адже кожен день рахунок жертв цієї братовбивчої війни збільшується, кожен день без миру заводить нас все глибше у конфлікт, з якого все складніше вибратись. Адже патріотизм в тій ситуації, яку ми маємо сьогодні – насамперед у прагненні до миру, в турботі про близьких та про добробут країни.

Мінські домовленості дали перші проблиски надії на те, що скоро цей жах нарешті скінчиться і конфлікт буде врегульований. Такі сподівання висловив під час своєї прес-конференції у Москві і колишній виконуючий обов'язки прем'єр-міністра України Сергій Арбузов, покладаючись насамперед на ту частину діючого парламенту, що ухвалила закони про Донбас.

Наразі на захоплених терористами землях та на лінії кордону працюють і спостерігачі ОБСЄ. «Мінський протокол» окреслив також і основні засади та напрямки їх штатної діяльності у зоні конфлікту. Для допомоги в їх місії створюються благодійні фонди, зокрема «Фонд майбутнього України».

Проте також там живуть і люди... В далеких від придатних до життя умовах лишились місцеві мешканці – хтось не зміг виїхати із зони конфлікту, хтось не схотів. Як на мене, відпочатку ніхто не вірив, що все може зайти так далеко, та коли загроза стала очевидною, ховатися стало безпечніше, ніж тікати. Проблеми і потреби цих людей наразі вирішують, в першу чергу, волонтери за підтримки всього населення України. Мабуть, дійшла черга і до «непростих» українців розділити з ними відповідальність і долучитися до фінансування  добрих справ: вже й у фонді Рината Ахметова створений відповідний штаб, що надає допомогу мирному населенню. Пообіцяв фінансування роботи волонтерів із вирішення гуманітарних питань і Сергій Арбузов.

Тішить те, що можновладці вже говорять не лише про сам конфлікт і його наслідки, але й про те, як надалі з цими наслідками працювати. Як відновлювати регіон. Після ночі настає світанок, і в новий день треба ставати до роботи – прибирати те, що вночі накоїли. А прибирати і відбудовувати чимало. Зона конфлікту зовсім не придатна для життя людей. Президент України Петро Порошенко оцінив необхідні фінансові вливання у відновлення інфраструктури регіону у суму не менше мільярда доларів США. Він також озвучив і настрої в суспільстві щодо фінансування віддбудови регіону: «Нехай самі відновлюються». Тому кошти на такі масштабні дії шукають насамперед серед платників податків-меценатів.

Чесно кажучи, всі українці, що отримують заробітну плату офіційно, не «в конвертах», мимоволі стали такими «меценатами» через введений нещодавно податок. Більшіть з них хочуть не лише вірити в те, що кошти йдуть на захист Батьківщини, а не просто поповнюють вічнодіряву казну для закупівлі чергових новеньких автівок важливим дядям в просторих кабінетах. Для того, аби серед платників податків віднайти ще й меценатів, треба насамперед здійснити конкретні кроки для того, аби розподілення й використання податків стало прозорим і їх цільове спрямування можна було б перевірити.

Крім того, за словами Президента, наразі проводяться переговори із партнерами у Сполучених Штатах про створення спеціального недержавного спецфонду, за рахунок якого буде фінансуватись відновлення інфраструктури Донецької та Луганської областей.

Будемо сподіватись, що скоро настане той ранок, коли ми прокинемось в Україні без війни. Хочеться нарешті побачити у випусках новин, як вже колишні біженці вертаються додому і налаштовують таке дорогоцінне мирне життя!