Біженці до РФ – хто вони?

Який захист вони отримають «там»?

Голова Федеральної міграційної служби Росії Констянтин Ромодановський 14 липня заявив ЗМІ, що з моменту початку воєнного протистояння на Донбасі за статусом біженця або тимчасовим притулком, у відомство вже звернулися 30 495 українців. Інформацію про масовий виїзд українців до Росії з метою отримання політичного захисту Держприкордонслужба спростовує. За словами речника Інформаційно-аналітичного центру РНБО Андрія Лисенка, майже всіх громадян України, які перетинають українсько-російський кордон, Росія демонстративно видає за біженців. Кого ж все-таки росіяни вважають втікачами з України? Чому російський уряд зацікавлений у легалізації цих людей?

За однією з версій, українці так ненавидять свою країну, і, нібито її «нелегітимну» владу, незгодні з її політикою щодо Євроінтеграції, зазнають утисків у сповідуванні російської культури, заборон спілкування російською мовою, що аж готові покинути все і емігрувати до Росії. За іншою версією, українці Донбасу переїжджають до Російської Федерації, бо є жертвами терору українських військових проти інакодумства, які  здійснюють міфічну «каральну» операцію проти мирних громадян. Як додає глава російської ФМС, за 3 місяці військового протистояння на Сході, загальна кількість втікачів до РФ наблизилась до 400 тисяч осіб, але, за його словами, статус біженця отримали лише 10 українців, що вже більш схоже на правду.

В той же час кількість українців, які звернулися за отриманням аналогічного статусу до Польщі, за свідченням польської адміністрації у справах іноземців (UDSC), зросла у 30-40 разів у порівнянні з минулими роками, загалом досягаючи більше 600 заяв. У порівнянні з минулим роком, подібних позовів нараховувалось лише 46. Однак, країна-член Євросоюзу і НАТО, де бажаний захист стовідсотково може бути наданий, виносити позитивне рішення цим категоріям громадян не поспішає, жодна із заяв не була задоволена. Не надається такого притулку, мотивуючи це тим, що військові дії проходять не на всій території України і не передбачають перешкод для продовження нормального життя всередині країни. Відмова торкнулася навіть українців, які мають прописку у АРК. До речі, міністр внутрішніх справ Польщі Братломей Сенкевич 15 липня нагадав, що переселенці з окупованого Криму можуть знайти притулок в інших регіонах України і не потребують захисту за кордоном.

Цікавим до речі є і факт, що за останні три місяці почастішали випадки звернення громадян Росії за притулком до України. Хаос і переслідування, які мають місце в безодні неототалітарної імперії поширюються на всю територію Росії і примушують її громадян палити свої паспорти десь у Львові і просити українського підданства. Отже, зворотній потік біженців – з Росії до України є достатньо прогнозованим. Україна отримує щорічно до тисячі подібних заяв, переважно від осіб, які прямують до Європи, втікаючи з гарячих точок і тиранічних режимів. Однак, не володіючи достатньою кількістю вихідних даних для об’єктивного аналізу кожної конкретної ситуації і наміри позовників з Близького Сходу, позитивні рішення виносяться у межах 1%. Що стосується громадян РФ, то вони вже не вперше просять притулку в Україні з мотиву політичного переслідування, зокрема, відомим є випадок 2013 року щодо справи Долматова. Останні бажають захисту від прискіпливого російського законодавства, кримінальної розправи, вибіркового правосуддя, яке не терпітиме публічного прояву думки, відмінної від урядової – режиму, до якого, за версією російських ЗМІ намагаються долучилися сотні тисяч біженців з Донбасу. Ба, не тільки з Донбасу, але вже кажуть і про Західну Україну, жителі якої від «фашистської влади» рятуються в центральній Росії.

Що ж собою являє статус біженця? Хто ж все-таки є тими втікачами, про яких повідомляє російська міграційна служба? Чи дійсно вони шукають захисту від персональних утисків з боку центральної влади української держави? Які цілі переслідує Росія, заявляючи про заохочення переселення українських сімей на територію федерації?

Як відомо, і статус переселенця і статус біженця означає перебування з метою отримання захисту за межами своєї країни осіб, які стали жертвою переслідувань, або яким загрожує потенційна небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи, політичних переконань. Різниця полягає у тому, що перше дає право на в'їзд і перебування на території іншої держави, у другому випадку – отримання права на роботу, матеріальну допомогу, безкоштовне медичне обслуговування, забезпечення житлом. Ключовим у обох випадках є те, що така загроза повинна бути саме персонального характеру, спрямована на конкретну людину.

Випадки одностороннього руху громадян України у напрямку Росії мають дещо інший мотив, який добре прослідковується у контекстуальному аналізі. Серед громадян України, котрі перетинали кордон із Росією в період із березня до червня 2014 року включно, на виїзд із України рушили 1,54 мільйона осіб, а на в’їзд – 1,38 мільйона. Вочевидь, саме  цих людей і зараховує до біженців російська ФМС. Можна припустити, що ця категорія громадян «осіла» на чужині з певних причин, які за версією російських ЗМІ – втеча від репресій проти інакодумства, якого тим більше тяжко собі уявити, наприклад ще торік. Як пояснює Держприкордонна служба, хоча показники виїзду українців дещо вищі за показники в’їзду, вони повністю відповідають показникам 2013 року: на виїзд рухалися 1,89 мільйона українців, на в’їзд – 1,68 мільйона.

Існує ще й інша важлива статистика. Україна вважається один із найбільших постачальників робочої сили, передусім універсальних робітничих спеціальностей. За підрахунками експертів, українські трудові мігранти (за різними даними від 2 до 7 мільйонів осіб) щорічно перераховують своїм близьким сумарно до двадцяти п’яти мільярдів доларів, що складає близько чверті всього ВВП держави. Взагалі, Україна знаходиться в неофіційному рейтингу за кількістю приватних переказів трудових мігрантів з-за кордону, складеному Світовим банком, посідає 13-е місце, випереджаючи такі країни, як Польща чи Росія.

В той же час, у Росії знаходяться понад 1,5 мільйони українських трудових мігрантів. Навіть у 2014 році, за підсумками першого кварталу, 33,8% всіх приватних переказів заробітчан надійшло з Росії. Мотивація проста – середньомісячна зарплата у Києві за висновками Держкомстату 5272 грн. (~470 USD) і в цілому по Україні - 3430 (~300 USD). Відповідно, у Москві даний показник за даними червня досягає 56 000 руб. (~1600 USD), тим самим наближаючись до європейського рівня доходу.

Не дивлячись на заяви про боротьбу з нелегальною міграцією, Росія залишається одним з серйозних імпортерів, в тому числі української, робочої сили. Деякі сфери праці в містах федерального масштабу і крупних промислових центрах заповнені практично на 100% робітниками з-за кордону. Саме тому на сторінках московських газет з’являються статті на кшталт, скандалу червня - «під час рейду міграційної служби будівельних об’єктів перлини столичних бізнес-центрів Москва-сіті було затримано 3839 нелегальних мігрантів».

Демонстративні кроки останніх років щодо встановлення контролю за потоками нелегальних мігрантів, є по своїй суті нормативними актами, спрямованими просто на легалізацію даної категорії робітників, що повертає їх просто у русло платників податків. Відкривши ринки робочої сили для Казахстану і Білорусі, країна з 140 мільйонами власного населення все ще зацікавлена імпортувати робочу силу і з України, яка займає друге місце після Узбекистану за кількістю трудових мігрантів.  

Однією з причин різкої нестачі робочих рук у Російській Федерації є старіння нації.

Вступна кампанія, яка розпочалася цього літа у Росії дала зрозуміти невідворотність процесу омолодження російської нації лише за рахунок заохочення іноземців асимілюватися до російського етносу. За підсумками проведення єдиного державного іспиту для випускників шкіл (аналог - ЗНО), голова Міністерства освіти і науки Дмитро Ліванов повідомив, що у 220 філіалах держвузів може бути призупинений набір на програми бакалаврату, магістратури і навіть аспірантури у зв’язку зі скороченням кількості студентів. За його словами, у 2003 році зі шкіл випустились 1 млн 400 тис. школярів, а цього року лише 650 тис. Як пояснив посадовець, найбільша кількість студентів - 7,5 млн осіб – була зафіксована у 2008 році, сьогоднішня цифра є рівною 5 млн 700 тис, а в найближчі роки очікується вже тільки 4 млн.

Саме тому для громадян країн колишнього СРСР все ще продовжують прийматися нормативні акти щодо тих чи інших пільг щодо еміграції і працевлаштування. Цього року для студентів з пострадянського простору Путін підписав вже не один заохочувальний закон – починаючи від права працевлаштування без спеціального дозволу до гарантованого отримання російського громадянства після завершення навчання. Саме тому з тих же міркувань Росія заохочує до імміграції найбільш придатних для «русифікації» верств громадян, які близькі з росіянами мовно і культурно – оскільки їхні предки вже зазнавали такого впливу раніше, але силовим способом.

Сьогодні путінська Росія, враховуючи сприятливі умови, намагається отримати від України максимум вигоди. Це не лише територія, але і її люди. Під приводом надання пільгових умов для переселення, російський уряд намагається відновити міцну Росію з монолітним населенням з титульним російським етносом з «єдино правильною», еталонними культурними зразками.

Тоді як спроби впорядкувати контроль за рухом робочої сили через кордон, обмеження перебування в межах країни 90 днями кожних півроку, заборона на в’їзд для іноземців, які порушують міграційне законодавство і т.п. - це все передбачає лише прагнення примусити платити податки і максимально стимулювати залишати зароблені кошти всередині країни, спростивши процедури імміграції сімей заробітчан, головний акцент якої зроблений на країнах Митного союзу – Білорусі і Казахстану, які вже давно працевлаштовуються в Росії без спеціального права на роботу і на рівних умовах з громадянами РФ. Який вибір в даному випадку зроблять мігранти з України, кількість яких може зрости з огляду на спад зайнятості на Сході, зменшення кількості вакансій загалом по Україні і падіння купівельної спроможності українських зарплат у зв’язку з девальвацією гривні, покаже час. В тім, тим, хто шукає кращої долі лише там де, більше платять, байдуже, ким називатись – чи то біженцем, чи то мігрантом. Головне – можливість заробити і створити умови для життя. Якщо Росія налаштована створити такі пільгові умови, бажаючих затавруватись скоріше за все буде не один мільйон. Єдине, що може сповільнити зростання кількості «біженців до Росії за політичними мотивами» - це відкриття ринків праці до країн ЄС, де українці, які шукають кращої долі, не мігрували б вимушено до країни-агресора, а мали б, принаймні, також і можливість користуватися культурними благами цивілізованого світу.