На зустріч з Ляшком після кантера і терезів

Зважені та щасливі

     Ще вчора зрання я свято вірив в те, що політична боротьба у всенькому світі ведеться поміж різними ідеологіями (це в класичному розумінні), поміж олігархічними кланами (як в наших веселих реаліях!), але виявляється, що є одна вітчизняна політсила, яка проклала в суспільстві новий електоральний водорозділ. Радикальна партія Олега Ляшка взялася рішуче обставати за правами худорлявого електорату у його одвічній конкуренції з гладким виборцем.  Почесний вилоносець країни і сам на власнім прикладі що Божий день розвінчує застарілі гоголівські міфи про те, що «товсті вміють краще облаштовувати свої справи на сім світі ніж худі». У Фастові ця риторика залунала з новою силою. А відтак, зізнаюся, що  всі мої дотеперішні уявлення про вибори як про боротьбу «правих» та «лівих» ідей, консерваторів і лібералів поміж собою (хай навіть про людське око) зазнали серйозної ревізії. Пан Ляшко в своєму полум’яному спічі наочне довів, що пузатій сухореброму не соратник, в які б партійні одежини той не виряджався.

     Що у Фастові бути громадському збуренню стало зрозуміло відразу по обіді, коли на центральній площі міста лідера Радикальної партії зустрів не лише місцевий фан-клуб «простого хлопця з народу», а й чимало громадян, яким хоч  кілка на голові теши, а ніяк не вдається прищепити любові до новітніх проектних розробок конструкторського бюро Сергія Льовочкіна. Олегу Валерійовичу тяжко не до шмиги було вислухувати питання від неекзальтованих прибічників  про низку одіозних постатей у його виборчих «списках гідності». «Як так, пане депутате, - допиналася одна політично підкута бабуся-фастівчанка, - що у ваших лавах, як Ви кажете,  не місце тим, хто брав, крав або був помічником депутата-регіонала, а шостим номером від вас іде на вибори Ігор Попов, який ревно працював на одній з найвищих посад у самому лігві януковичівської опричнини – в його Секретаріаті»? 

А молоді хлопці та дівчата, які допомагали кандидату від Радикальної партії  по 91 округу Василю Сулимі зі збором гуманітарки для воїнів АТО з Фастівщини, зажадали відповіді, чому вона була відправлена не за призначенням. Мовляв, збирали усім миром насамперед для земляків, які воюють, зокрема, в 72-й бригаді, а вони про неї ні сном, ні духом.

     Партійні вожді якось невпевнено замонялися на сцені і цього було задосить, аби пролунав перший яєчний залп і зчинилася загальна колотнеча. Як правдомовний дієписець тих подій, мушу зазначити, що серед найактивніших протестувальників  були не лише безсторонні пошукачі істини. Помічено там і тамтих, хто ще зовсім нещодавно гордовито возсідав на танку, якого тягачем волочили селами Фастівщини і Макарівщини в рамках промо-туру іншого кандидата в депутати від 91 округу «порошенківця» Руслана Сольвара. На площі рейвах лише посилювався. І тут Олег Ляшко вирішив у доволі оригінальний спосіб угамувати пристрасті. Не знати, які титанічні зусилля думки були ним затрачені, але, кажучи за класиком, «Остапа понесло». Він щедро обдарував частину присутніх патетичними тирадами про «жирні морди» і «відгодовані животи» – якими безугаву посипав тих, хто намагався зірвати йому мітинг.

     Заради справедливості треба зазначити, що серед критиків «головного радикала країни» траплялися люди різної тілобудови. Та й до того ж така парламентська риторика народного депутата була далеко неоднозначно сприйнята і в середовищі його ж власних опецькуватих симпатиків.  Власновіч довелося стати свідком, як один огрядний чолов’яга, який до того до нестями на повні груди вигукував мов сакральну мантру: «Ляшко, Ляшко!», почав знічено вбирати в себе тлусте черевце. «Бо ж чого доброго, - напевно, подумалося йому, - розгніваний трибун на доказ того, що слово у нього не розходиться з ділом, ще візьме та й пошпуре в тебе лискучими вилками». А одна вродлива тілиста молодичка, яка розносила партійну агітацію, бачачи, якої немилої пригоди зазнає пузата братія, стала мов укопана, не знаючи, куди його подітися зі своїми туго налитими персами п’ятого розміру.  І навпаки,  сухого як тараня вусаня, який костерив Ляшка на чім світ, при згадці про неґречні вчинки череватих побратимів, немов заціпило. І лише дев’ятий номер списку Радикальної партії, депутат Київради Ігор Мосійчук, уся стать якого слугувала красномовним підтвердженням того, що «гарної людини повинно бути якнайбільше», усім своїм видом демонстрував, що й з партійних правил бувають свої приємні винятки.

   Сергій Іщенко-Сіроманець