Сергій Тігіпко: міфи і реалії

Морально-етичні відмови керівництва Партії регіонів (ПР) та Партії розвитку України (ПРУ) самостійно приймати участь у майбутніх дочасних виборах до Верховної Ради України,в жодному разі не сприяли зниженню рівня боротьби за голоси мешканців південних та східних областей.

Морально-етичні відмови керівництва Партії регіонів (ПР) та Партії розвитку України (ПРУ) самостійно приймати участь у майбутніх дочасних виборах до Верховної Ради України, які, по правді кажучи, є й доволі прагматичними  - мільйони (майже 7, за даними ПР) виборців Донбасу в зоні АТО не матимуть змоги проголосувати 26 жовтня, в жодному разі не сприяли зниженню рівня боротьби за голоси мешканців південних та східних областей.

На тлі Комуністичної партії України, яка за час військового конфлікту на Донбасі встигла ґрунтовно замастити своє реноме у кольори самопроголошених ДНР і ЛНР та «Опозиційного блоку», стержень якого утворили, хоча і на безпартійній основі, проте представники Партії Регіонів та  Партії розвитку України,  переможно майорять знамена партії «Сильна Україна» (СУ).

Наразі не будемо відволікатися на другорядне  - аналіз виборчого списку чи програма партії, адже перше - це партнери, компаньйони, інвестори і т.п., а друге – засіб заходу під купол парламенту, а одразу зосередитися на основному – персоні Сергія Тігіпка. А саме, на особливостях його політичного шляху  та міфах, які з року в рік, від виборів до виборів, дозволяють йому залишатися на хвилі української політики.

Основна відмінність політика С.Тігіпка – безпринципність.

Саме вона його рятівне коло, яке «допомагає» Сергію Леонідовичу  триматися на плаву і не тонути, незважаючи ні на що.

Пригадайте  президентські вибори 2004 року, на яких Сергій Тігіпко був керівником кампанії Віктора Януковича, якого він без пояснень покинув після програного другого туру. Після п’яти років мовчання створив партію «Сильна Україна». В нього повірили партнери і компаньйони, які інвестували значні кошти в СУ з прицілом на парламентські вибори 2012 року. Але зайнявши третє місце на президентських виборах 2010 року (з результатом 13, 06 % голосів виборців, що погодьтесь було непоганим заділом на вибори до Верховної Ради), Тігіпко пішов на переговори з переможцем тих виборів, зрадженим ним, В.Януковичем. Без докорів сумління він просто «злив» «Сильну Україну» з Партією регіонів, отримавши за це портфель віце-прем’єр міністра в уряді Миколи Азарова та жменьку посад заступників голів ОДА для людей зі свого близького оточення.

Звісно знайдуться й ті, хто заперечить, що це ніяка і не безпринципність чи зрада. Хтось нагадає, що це нормальне явище для української політики: нинішній президент України Петро Порошенко теж працював в уряді М.Азарова, соратниця Юлії Тимошенко народний депутат від «Батьківщини» Олександра Кужель була заступником Сергія Тігіпка у СУ, а до цього членом Партії регіонів. Хтось наведе приклад Уінстона Черчилля, який  переходив з однієї партії в іншу, і назад. Це дійсно мало місце. Проте, це недолугі порівняння. П.Порошенко ставши міністром не вступив у Партію регіонів, хоча  свого часу брав безпосередню участь у її створенні, а Уінстон Черчилль не переходив з однієї партії до іншої за гроші (посада в Україні апріорі означає можливість «осідлати» фінансові потоки).

Крім вказаної «фішки» політика Сергія Тігіпка, існує ще декілька «бородатих» міфів (вони були «запущені» ще в ході президентських виборів 2010 року), культивуючи які команда «Сильної України» сподівається отримати пристойний результат в жовтні.

Основні:

Міф №1. Тігіпко – молодий політик.

Це міф незважаючи на те, що він очевидно нікчемний і його найлегше спростувати, звернувшись за допомогою до пошукових сайтів,  дієвий.

Нічого не вдієш українське суспільство вимагає оновлення влади. От громадськості і підсовують моложавого, зі спортивною статурою, в стильному і дорогому костюмі Сергія Леонідовича Тігіпка, 1960 р.н. (для порівняння,  1-й номер «Опозиційного блоку» Юрій Бойко всього на два роки старший). Проте хто копатиметься в таких дрібницях. Виборця мало цікавить, що Тігіпко з 1982 по 1991 рік пройшов шлях від  секретаря комітету комсомолу Дніпропетровського механіко-металургійного технікуму до першого секретаря Дніпропетровського обкому комсомолу, і який ще в 1999 році став Міністром економіки.

Для тих хто не повірить у молодість лідера «Сильної України»,  є інший міф.

Міф №2. Тігіпко – досвідчений реформатор, і тільки він може провести системні реформи.

До речі, саме цей міф є наріжним каменем нинішньої виборчої «Сильної України».

На що сподіваються політтехнологи СУ важко сказати. Напевно розрахунок був лише на коротку пам'ять українського виборця. Проте, гадаю, ці сподівання марні, адже не пройшло настільки багато часу, щоб українці забули яка «благодать» спустилася на них від запроваджених урядом Миколи Азарова, під безпосереднім керівництвом С.Тігіпка, податкової, пенсійної та медичної реформ. Які Президент правління Гельсинської спілки в Україні з прав людини Євген Захаров на прес-конференції, присвяченій презентації щорічної доповіді «Права людини в Україні — 2012» в лютому 2013 року назвав такими, що ігнорують права людини.

Міф №3. Тігіпко – за економічний патріотизм (теж з програми «Сильна Україна» по виходу з кризи).

«Всі країни у світі, які хотіли добитися чогось, завжди захищали свої пріоритети. Англія — 350 років тому. Франція — 250 років тому. Індія, Бразилія це роблять сьогодні, потужно, не зважаючи ні на що. Що робить Україна? Україна втратила російський ринок на 24% з початку року. Білоруський — на 19%. Казахський — на 52%. Йде скорочення експорту готової продукції з високою доданою вартістю. При цьому є зростання експорту в країни ЄС на 14%. Ми вивозимо сировину — в першу чергу, зерно, на другому місці — чиста нафта», — зауважив Сергій Тігіпко під час «круглого столу» «Економічний патріотизм як основа національної єдності».

Важко не погодитися. Але це лише слова, а на оцінку заслуговують лише дії.

В 2012 році, нині покійна колишній голова Фонду держмайна Валентина Семенюк-Самсоненко розповіла про те, як Сергій Тігіпко вміло проявляв економічний патріотизм в ході приватизації у 2008 році.

«Коли проходила президентська кампанія 2008 року, пан Тігіпко розповів, як він получив Орден легіону з рук президента Франції», - сказала вона в ефірі радіо Ера-ФМ. «В мене є матеріали слідчої комісії, до складу якої я входила, що будучи вперше прем’єр-міністром, в 2001 році пан Тігіпко дав доручення Фонду держмайна продати Балаклейський цементний завод французькій фірмі «Лафарж».

До відома, в світі є два цементних завода, які виробляють цемент марки 900 – це як раз згаданий вище «Лафарж» і Бакалейський. Придбавши український завод «Лафарж» підвищив потужності у 8 разів, а ціну в 12 разів, ставши монополістом у світі. За що отримав Орден легіону Тігіпко? На звороті все чітко написано: «За вклад вк економіку Франції», - уточнила Семенюк-Самсоненко.

Міф №4. Тігіпко – знає схеми, тому не дозволить красти.

Загальна концепція міфу полягає в тому, що Тігіпко постійно наголошує: проведенню реформ надзвичайно посприяло б поліпшення інвестиційного клімату в Україні. Але віз і нині там. «Нічого не змінилося. Осідлали ті схеми, які були побудовані сім’єю Януковича. І сьогодні практично продовжують те саме. Досить красти!» — закликає він.

Повірили? Якщо так, дайте собі відповідь на питання, яке з міністерств часів Віктора Януковича найбільше сприяло його збагаченню? Правильно, Міністерство доходів та зборів (сумнозвісний Мінздох). А хто був ініціатором появи цього монстра, не знаєте? Віце-прем’єр-міністр - міністр соціальної політики Сергій Тігіпко.

В березні 2011 року він переконував, що країна потребує серйозних кадрових змін у низці напрямів, в тому числі в митній і податковій системах.

«Якщо вам щось не подобається в роботі податкової та митної адміністрацій, і щоб це поліпшити, треба йти на те, щоб злити їх - потрібно йти на це», - говорив він.

Міф№5. Тігіпко – гуру вітчизняної фінансової системи.

Професійність Сергія Тігіпка у фінансовій сфері заперечити важко – засновник «Приватбанку», керував Національним банком України (2002 р.), власник ТАС-Комерцбанка (2005-2007 рр.). Проте, чи це головне. Головне те, що він завжди залишається бізнесменом. А для бізнесмена, що важливо? Правильно, отримувати прибуток. А у бізнесмена, який пройшов вишкіл у ВЛКСМ, гартування буремними 90-ми і якому шлях у велику політику прокладав сам Павло Лазаренко, надприбуток.

Свідченням того можуть бути слова Юлії Тимошенко, ще однієї птахи з «гнізда Лазаренка», яка свого часу звинуватила Сергія Тігіпка в тому, що він продавши свій ТАС-Комерцбанк через офшорну зону на Кіпрі  не заплатив, таким чином, у бюджет більш ніж 100 млн. доларів. 

«Чим баняк накипів, тим смердіти буде!» - народна мудрість.

На щастя, ще є час уважно придивитися.