Відомий литовський політичний оглядач Рімвідас Валатка під час Стратегічного дискусійного клубу, організованого Інститутом світової політики в Запоріжжі відповів на важливі запитання українських медіа
–
Пане, Рімвідас, які страхи були у Литви
перед євроінтеграцією?
– Литва – така країна, яка свої страхи
залишила ще до 1988 року. Ми дуже багато чого боялись. Литва встановила рекорд
за євроінтеграцію, який вже не поб'є жодна країна. Голосувала Литва без будь-якої
великої агітації. Кожен житель країни розумів, що він є європеєць. Вступ – це
формальний крок. Реальний крок ми зробили 11 березня 1990 року. Мені довелось голосувати за незалежність
Литви. Із 36 своїх журналістських років,
півроку провів у радянській армії, був політиком. Мені довелося серед інших 121
депутатів голосувати за незалежність. Литва думає і зараз, що свій вибір вона
зробила в 1990 році, а в 2003 році голосування за вступ до Європейського Союзу
був всього лише формальністю. Про страхи говорити не доводилося. Більше треба говорити про порядок.
Європейський Союз – це місце, де існує чіткі правила поведінки, де
люди які мешкають,
дотримуються цих правил. І в Росії є теж своя Конституція і свої закони. Але
там Конституція для них просто не існує, або принаймні вони можуть її обійти,
виправдавши потім це високими словами.
– Є така думка, що для Литви і литовців вступ у НАТО було важливіше чим, приміром,
вступ
у ЄС. Оскільки це була безпека і виходили з такого підходу, що спочатку
потрібно будинок укріпити, а далі всередині нього будувати економіку. Чи є цьому підтвердження, чи це думки
деяких експертів?
–У
Литві євроскептики до 2004 року говорили, що не потрібно нам вступати у ЄС,
потрібно у НАТО. Справді наше геополітичне становище
скрутне: з одного боку – Білорусія, де
стоять російські війська, з іншого –
Калінградська область, де більше військових, аніж самих місцевих жителів. До
вступу у НАТО Литва витрачала на оборону до 3% ВВП, то тепер 0,09%. До вступу
ми мали три дивізії повні, а тепер маємо цілу бригаду – 6 000 солдат. Нещодавно
мав інтерв'ю з колишнім військовим офіцером литовської армії. Він сказав мені
страшну річ: у столиці, Вільнюсі, немає
жодного батальйону! Виходить,
що
Вільнюс можуть за одну ніч взяти 100-200 ворожих солдат. Поблизу Вільнюсу не
стоїть жоден військовий підрозділ.
Задля захисту на два-три дні потрібно три дивізії, бо потрібно захищати Вільнюс
та шлях між Калінградською областю і Білоруссю, де пролягає дорога до Польщі. За планами НАТО,
на захист Литви має прийти польська армія і потрібно захищати порт. Тобто
потрібно три бригади. Після Криму литовські партії надали згоду збільшити грошей
до 2% ВВП. На мою думку, нам потрібні не проценти, а три бригади, які можна
перетворити у дивізії з усіма амуніціями. Ми як члени НАТО, самі повинні
захищати доти, поки з Німеччини піднімуть десантні війська. Але щоб їх перекинути потрібний час. Від НАТО ми маємо 12 винищувачів, які базуються в
одному з литовських міст. І незабаром буде ще не повний батальйон армії США. Агресор
завжди буває швидший. Ті, що завжди захищаються, втрачають час.
Я не можу сказати, що після вступу до Європейського
Cоюз в Литві зникла корупція. Ні, звичайно, корупція є. Якщо у 90-х молоді люди
(і в Україні, і на Кавказі, і в Балтійських країнах) хвалилися, скільки грошей
вони додають до своєї зарплати з «темних справ», а литовці довгий час хвалилися, як вони «роблять бізнес», то нині в нашій країні ви не знайдете людини, яка хвалиться цим. Це і є найбільша зміна за 10 років перебування в ЄС:
тепер люди хваляться тільки тим, як чесно вони заробили свої гроші, як чесно
вони працюють на своє майбутнє.
–
Напевно, Ви чули з новин, що Путін пригрозив у розмові з Порошенком, що може
захопити Вільнюс та інші міста Європи? Чи литовське суспільство
морально готове до російської агресії?
– Україна
на мене в цілому справила набагато краще враження, ніж
я уявляв з преси. Гадаю, що Україна набагато ближче до Європейського Союзу, ніж думають європейці й навіть самі українці. Для мене Україна тепер важливіша від Литви. Україна захищає і свободу, і спокій Литви. Ще у лютому цього
року ніхто не припускав, що Росія може заявити про напад на Литву.
Бо це неможливо, мовляв, нас захищає НАТО. Тепер думки у литовців змінились:
люди починають розуміти, що небезпека існує і вона може бути зовсім поруч.
Багато моїх колег не знають, що робитимуть, якщо ворог нападе. Політики почали
задумуватись. Навіть ті партії, які ми називали "проросійськими",
почали більше переосмислювати. Наші політики багато працюють із німецькими, француцькими колегами у напрямку ймовірної небезпеки. Поки жива Україна, доти в Литву Путін не прийде.
Україна є на передовій. Україна проливає кров за
свою і європейську свободу. Це – страшна
правда.
–Що
зробити щоб Україна була вільна і в безпеці? Чого не робить Європа для України?
– Нині це найважливіше питання. І річ не в грошах, а радше у комплексі
неповноцінності німців після Другої світової війни. Ми просимо Європу визнати
так звані "ДНР" та "ЛНР" терористичними організаціями.
Європа не дає реальної військової допомоги. 1939 року Фінляндію залишили без
допомоги перед Радянським Союзом. У рядах фінської армії воювала чисельна когорта шведів. Швейцарія тоді допомагала зброєю. А нині що? Я, розмірковуючи про те, що потрібно робити в ситуації, що склалася, виділив п'ять головних пунктів: скерувати всі західні фінансові кошти на те, щоб ускладнити життя путінської
Росії, переконати німецьких політиків зняти "рожеві окуляри" щодо
Росії, переконати Францію та інші країни, що вести цивілізований діалог з
Росією не було можливо «ні за царя Івана Грозного, ні за царя Володимира Володимировича», члени НАТО повинні подвоїти свої витрати на оборону, а ще треба
ясно і чітко назвати агресію агресією, агресора – агресором, а також визнати, що
на території України вже війна, – і Путін «вважає, що він воює з усім
Заходом». Мир для
нього не існує.
У Путіна є "таємні союзники" всередині
ЄС. Навіть якщо ми переконаємо Німеччину та інших союзників, що будемо робитимемо з
Угорщиною? Що буде, коли в ЄС вступить Сербія?
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.