Продовження умиротворення агресора – шлях в нікуди

В історії Європи це вже було. (Мій коментар результатів переговорів України, ЄС та Росії у Брюселі)

Президент Порошенко (в особі міністра закордонних справ Клімкіна) продовжує рух по шляху завуальованої капітуляції перед Путіним. Шляху, який він руками Кучми започаткував на минулому тижні у Мінську. На жаль, у цьому випадку сумну кампанію Україні склав Європейський Союз. Україна та ЄС, піддавшись на шантаж з боку Путіна, пішли на значні поступки Росії щодо Угоди про асоціацію, підписаної в червні. Україна та ЄС вчора на переговорах з Росією у Брюселі погодилися, що потрібен час для того, щоб розібратися з російськими застереженнями. А тому імплементація Угоди про асоціацію між Україною та ЄС після її ратифікації буде відкладена до кінця 2015 року.
Чому це питання є принциповим для України? Тому, що Євросоюз це, передусім, не гімн, прапор та брюсельська бюрократія, а митне об’єднання, коли країни стають економічно інтегровані та зацікавлені в успіху одне одної. Крім того, це спільні інститути, що забезпечують інтеграцію на практиці. Постановка асоціації Україна-ЄС на паузу, попри її заплановану на 16 вересня ратифікацію Верховною Радою та Європарламентом, посилає вкрай негативний сигнал усім: українським громадянам, країнам ЄС, міжнародному бізнесу та світовому співтовариству, а головне заохочує агресора – Путіна.
Як наголошується в прес-релізі Комісії ЄС, це рішення “стане частиною пакета всеохоплюючого мирного процесу в Україні”, і для цього “Єврокомісія готова продемонструвати додаткову гнучкість”.
Отже, ставши один раз на шлях умиротворення агресора, цей сценарій невідворотньо вимагає від України, ЄС та Заходу дедалі більших поступок. Вчора Україна та ЄС фактично погодилися з існуванням російського вето у своїх двосторонніх відносинах. А це пряма зрада ідеалів Майдану, яким так захоплювався увесь демократичний і цивілізований світ.
Спочатку перетворення Донбасу на нове Придністров’я з особливим статусом, а збройних сепаратистів та терористів – на легітимізованих на місцевих виборах «політиків», відповідно до Мінського протоколу, а тепер відкладання виконання угоди про асоціацію більше ніж на рік. І все заради «мирного процесу», коли, насправді, продовжуватиметься литися кров українських патріотів та окуповуватимуться території України. Яка ще буде ціна такого «миру»? Коли настане кінець таким поступкам?
Розгортається сценарій, що дуже нагадує той, який вже реалізовувався в Європі у 30-ті роки минулого століття. Тоді Захід пішов по шляху череди поступок Гітлеру – спочатку йому простили порушення обмежень на розмір німецької армії та введення військ у демілітаризовану зону на Рейні, згодом анексію Австрії та Судетської області Чехословаччини. І все «заради миру» та недопущення великої війни у Європі. Але Гітлера це не зупинило. Чи не наступить Захід на ті самі граблі? Чому Європа не вчиться на уроках своєї власної історії?
Як я вже неодноразово зазначав, для мене, як і для більшості громадян України, цей шлях умиротворення агресора є неприпустимим. Переконаний, що Путіна зупинить лише сила. Настав час лідерам Європи та України припинити гратися у цю небезпечну гру з Москвою. Час зрозуміти, що це ніж у спину не лише України, а й удар по безпечному та процвітаючому майбутньому всієї Європи. Замість дедалі більших поступок агресору, необхідно невідкладно формувати спільний антипутінський фронт з метою захистити як Україну, так і нашу спільну європейську цивілізацію та цінності.

Олег Ляшко,
Народний депутат України,
Лідер Радикальної партії