Хто потрапить у «чорний список»?

Законопроект «Про очищення влади» є дуже важливим і очікуваним у суспільстві. Тому що протягом багатьох років ми спостерігали не оновлення влади, яке нам постійно обіцяли, а лише ілюзію.

Законопроект «Про очищення влади» є дуже важливим і очікуваним у суспільстві. Тому що протягом багатьох років ми спостерігали не оновлення влади, яке нам постійно обіцяли, а лише ілюзію. Чиновників скорочували, «чужих» замінювали на «своїх», але підхід та якість виконуваної ними роботи від цього не змінювалися, а результати не виправдовували очікування громадян.

Я підтримую цю законодавчу ініціативу, хоч вважаю, що в запропонованому до першого читання законопроекті передбачені положення, з якими не зовсім згодна. Тому ввійшла до складу робочої групи, що готовила пропозиції до другого читання. Хочу одразу уточнити, що всі напрацьовані правки були передані до Комітету Верховної Ради з питань державного будівництва та місцевого самоврядування, який повинен їх розглянути й схвалити. Лише після цього документ може потрапити до сесійної зали на голосування.

А тепер що стосується самого документу та процесу люстрації. Законопроектом, який був поданий до першого читання, зокрема, передбачено, що контроль та координацію перевірок здійснює Національне агентство з питань держслужби. При цьому перевірку фактично довірять керівникам тих органів, де працюють особи, які підлягають перевірці, що дасть можливість для зловживань та зведення рахунків з неугодними співробітниками.

Тим паче, що, згідно законопроекту, це відбуватиметься фактично за «зачиненими дверима». А журналістів і представників громадськості долучатимуть лише до складу комісій, які перевірятимуть самих керівників. Хоч на моє переконання всі процеси, пов’язані з люстрацією, повинні бути максимально прозорими. Адже саме громадські організації й журналісти приділяють особливу увагу виявленням фактів зловживань та корупційних правопорушень серед державних службовців і працівників правоохоронних органів. Саме до них приходять люди, постраждалі від свавілля чиновників і силовиків. Тому вважаю, що журналісти й громадські активісти мають беззаперечне право на те, щоб долучатися до перевірок на всіх етапах роботи комісій, що проводитимуть люстрацію.

До речі, у правозахисників та експертів також виникло чимало запитань, які вони публічно озвучили, коли законопроект був проголосований у першому читанні. Наприклад, під перевірку в рамках закону «Про очищення влади» підпадає величезне коло осіб: представники центральних органів виконавчої влади, народні депутати, військові посадові особи, судді, працівники правоохоронних органів, дипломати, члени ЦВК, посадові та службові особи державних органів і органів місцевого самоврядування та кандидати на заміщення всіх вище перелічених посад. Підставами для непроходження перевірки є навіть не правопорушення, а сам факт зайняття посади у певний період. Таким чином, як зазначається у щотижневому аналітичному віснику Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД) «Inside Ukraine», закріплюється презумпція вини. З цим твердженням важко не погодитися, адже принцип презумпції невинуватості, який закріплений положеннями Загальної декларації прав людини, Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, передбачає, що будь-яка людина має право вважатися невинною доти, поки її винуватість не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту».

У свою чергу в Харківській правозахисній групі звертають увагу на те, що «…відповідно до рекомендацій Ради Європи, люстрація може застосовуватися лише до посад, діяльність на яких може становити загрозу демократії та правам людини. Проект закону передбачає люстрацію всіх без винятку посадових і службових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування, що є явно необґрунтованим».

До того ж, проект встановлює заборону на повернення на службу строком на 10 років. Хоч, знову ж таки, у спеціальній рекомендації щодо люстрації Рада Європи нагадує про здатність людини виправлятися і переконує, що люстрація не має перевищувати п’яти років.

У законопроекті, окрім того, передбачено, що працівники правоохоронних органів, які брали участь у затриманні учасників акцій громадського протесту та масових заходів у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року включно будуть позбавлені права працювати строком на 10 років. При цьому не зрозуміло, які саме акції та масові заходи маються на увазі. Як і не враховано, що складаючи присягу на вірність народу України, військовослужбовець зобов’язується виконувати накази командирів, і тому під час затримання учасників акцій працівники правоохоронних органів виконували наказ командира, а значить і люструвати потрібно командирів, але до цього в кожному окремому випадку довести, що ці накази були справді злочинними.

У пояснювальній записці сказано, що цей законопроект не має впливу на показники бюджету. Але не варто забувати, що трудове законодавство та спеціальні закони передбачають певні компенсаційні виплати при звільненні, скажімо, працівників правоохоронних органів. Тому не виключно, що судді потім будуть масово виносити рішення про поновлення на роботі незаконно звільнених працівників та виплати їм моральної та матеріальної компенсації.

Питання виникають і з виявленням фактів причетності суб’єктів перевірки до співпраці з КДБ, співпраці із іншими спецслужбами інших країн. Таку перевірку, як прописано у законопроекті, здійснює Інститут національної пам’яті. Хоч відповідно до положень, на яких базується діяльність інституту, він провадить наукову, науково-дослідницьку, науково-пошукову та просвітницьку діяльність; видавничу діяльність, зокрема забезпечує видання фахових наукових видань з проблем національної пам'яті, готує до видання матеріали щодо результатів наукових досліджень, монографії, збірники статей, наукові доповіді, звіти тощо. Координація заходів щодо виявлення таких фактів не є функцією, що властива для цього закладу.

У самій перевірці також не враховано ряд нюансів. Так, в документі зазначено, що на наступний день після одержання письмової згоди від особи, що хоче працювати на тій чи іншій посаді, надсилаються до відповідних органів запити про перевірку відомостей викладених у згоді на проходження перевірки, відомостей зазначених у деклараціях про майно, доходи та витрати, а також відомості чи притягувалась особа за корупційні правопорушення.  Згідно ж чинного Закону  України «Про державну службу» (ч. 6 ст. 15), «Про засади запобігання і протидії корупції» (ст. 11)  спеціальні службові перевірки  вже проводяться і організація проведення такої перевірки покладається також на керівників, але коло запитуваних відомостей ширше, а саме:

1) притягнення особи до кримінальної відповідальності, у тому числі за корупційні правопорушення, наявності судимості, її зняття, погашення;

2) факту, чи є особа піддана або піддавалася раніше адміністративним стягненням за корупційні правопорушення;

3) достовірності відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік;

4) наявності в особи корпоративних прав;

5) стану здоров’я, освіти, наявності наукового ступеня, вченого звання, підвищення кваліфікації.

Враховуючи, що відповідно до тексту законопроекту «Про очищення влади», не перевіряється стан здоров’я та рівень освіти суб’єкта перевірки, можна дійти висновку, що ці відомості не принципові при прийнятті на державну службу або буде проводитись паралельно дві перевірки, що абсурдно. 

Немає й чітких процедур заміщення звільнених кадрів у державних органах, а це більше ніж півмільйона працівників, що в результаті може паралізувати роботу держапарату.

Ще раз хочу підкреслити, закон про люстрацію потрібен і я не голосувала за нього в першому читанні лише тому, що мене не було в сесійній залі. Переконана, що до другого читання депутатам потрібно врахувати всі недоліки та нюанси, щоб механізм люстрації справді був дієвим, а не перетворився на орган розправи з «неугодними». І нам потрібно створити незалежний орган, який би на всіх етапах здійснював перевірку, а не лише її контроль чи координацію. А очолювати його повинна людина, яка є незалежною від будь-якої політичної сили і має беззаперечний моральний авторитет у суспільстві.