«Паритетні» відносини

українсько-польські відносини

В поточному році в демократичній Польщі різко посилився потік екстремістських публікацій, пов’язаних із історією українських національно-визвольних змагань. Причина – наближення 71-ї річниці волинської трагедії. В цьому натиску беруть участь всі верстви польського суспільства: представники державної влади місцевого і найвищого рівнів, партійні функціонери, вчені, священики і найбільші крикуни – представники т.зв. «кресових» організацій.

Що цікаво, всі вони в один голос заявляють, що до українців не мають претензій, а лише до ОУН, УПА та сучасних націоналістичних середовищ, а насправді, своїми діями, виступами формують негативний стереотип українця, як в польському середовищі, так і в громадян України польського походження.

В колишньому українському місті Перемишлі, яке до цього часу відзначалося досить високою толерантністю до українців, нинішня місцева влада, під тиском громадських організацій шовіністичного спрямування, теж приєдналась до змішаного хору українофобів.

Фронт фальсифікацій, українсько-польських взаємин значно розширив свої горизонти.

В м.Любачув радні міста звернулися до представників органів влади Підкарпатського воєводства, війта Любачівського повіту Юзефа Міхаліка з вимогою побудувати  на Любачовському ринку пам’ятник жертвам ОУН-УПА, які загинули в 1944-1947 роках. Мета даного заходу «відновлення історичної пам'яті про трагедію поляків на «Східних кресах» ІІ Речі Посполитої». Підписи для проведення цієї ухвали збирали неурядові організації, які очевидно, негативно налаштовані до українських національно-визвольних змагань. І знову чергова фальсифікація, бо варто б було назвати одну із вулиць цього міста іменем загиблих українців від рук Армії Крайової чи Батальйонів Хлопських. І вже давно пора припинити польським шовіністам приписувати українцям з УПА вбивство євреїв та представників інших національностей. В УПА воювало чимало євреїв, згадаймо вояків-євреїв, як Сельма Кренцбах, лікар Абрагам Штерцер, д-р Самуель Нейманта та ін. Ще по-нині дехто у Польщі не може змиритися з тим, що професорів у Львові на Вулецьких горах, розстріляли фашисти, а не українці з батальйону «Нахіталь».

На нашу думку на території західної України, теж мали б появитися площі чи вулиці жертвам АК, жертвам 27 Волинської дивізії чи жінкам-страдницям – жертвами «ке диву». Було б справедливо і на паритетних умовах.

Після визнання Сеймом РП, 11 липня, як День Пам’яті жертв «людобуйства» на «Кресах Всходніх ІІ Речі посполитої» (на нашу гадку, саме вживання слова «креси» стосовно сучасних західноукраїнських земель є нічим іншим як відвертим імперіалізмом. Цікаво, що ніхто з українського боку не називає Перемишль чи Холм українськими західними кресами!). Керівники «кресових» структур, традиційно забувають згадати про великі жертви серед українців, що жили на рідній землі, а не, як трактують поляки на кресах всходніх, бо ж по-нині не хочуть називати ці землі Галичиною чи Україною. Радні міста та «кресовяки» віддають честь жовнірам самооборони кресової, АК і БХ, а від української сторони вимагають осуду і забуттю самопожертви УПА!

В колишньому українському місті Холмі, побудовано пам’ятник «жертвам людобуйства на кресах Східних» (знову офіційно вжито цей екстремістський термін, хоча вже в 1943 році не існувало ІІ Речі Посполитої, а отже і її кресів!). На постаменті стоїть багатостраждальна матір із загиблою дитиною на руках. Ось так у наших західних сусідів йде процес виховання польських дітей та юнацтва. Виховання негативного стереотипу до сусідів.

На різних науково-практичних конференціях і зустрічах польські вчені та представники римо-католицького духовенства продовжують перекручувати історичні факти, в їх доповідях чи виступах далі зростає чисельність загиблих поляків на Волині та в Галичині. Вони вже у своїх «підрахунках» обігнали Єву Сємашко та її батька.