Отрывки из неопубликованного.
Опанас Васильович дуже не любив коцапів. Особливо він не любив тих падлюк останні пару діб, коли скінчилися цигарки, а сонце почало шкварити по справжньому. Нема не тільки кондіціонера, до якого Опанас Васильович троши звик останніми роками, нема ані душу, ані толком води. Вода якась є у кубовому пластковому баку, але вона тепла, та йще болотом тхне. А нахріна вона тепла потрібна, коли й без неї спекотно? Отож Опанас Васильович не любив коцапів. Не любив він й той клятий коцапьский край де шкварило його падаюче надвечір сонце. У поганому гуморі перебував Опанас Васильович. Проте варто зазначити що кацапів він не любив не лише за спеку та дефіціт цигарок. Він ще до того коцапів не дуже поважав. Наприклад за те що коцапи постійно жаліються на життя. Ні, жиди теж постійно жаліються на життя, але на відміну від кацапів вони до того мають хист. Жид жаліеться, але живе. Та ще й так живе що дай бог кожному. Нв відміну до речі від коцапа. Бо жиду заважає лише бог (та й то не дуже) а коцапу заважають усі, включно по Опанаса Васильовича. Багато годин провів Опанас у тиші роздумів про той феномен, роздивляючісь кляті коцапські кущі на клятій мокскальскій землі через жидівський оптичний приціл, але так й не зміг осягнути усії глибин коцапської трагедії. А головне - сутність коцапьскої претензії до нього, Опанаса...
Ось він колись бачив у телевізор Березовського. Так там по писку зрозуміло що били його ще у дитячому садку, а у школі продовжили. Однак хіба той Березовський жалівся на життя? Та може й жалівся, але спритно вкрав Аерофлот, АвтоВАЗ там якийсь, та посадив москалям на голову того Хуйла, вочевидь ще за дитячі свої збідки. Нормальний жид. А москаль що замість того? Або бухає брагу як свиня до скотського вигляду, або дрочить на Пушкіна, Екатерину й навідь Ломоносова. Ну от яким складним повинне буть в людини життя щоб дрочити не на Фріске а на Ломоносова? Це незбагненно для будь якої нормальної людини, а для Опанаса Васильовича тим більше. Бо він таки був нормальною людиною. Звісно він не вкрав у свій час АвтоВАЗа, й навідь не садив Хуйла на трон, але він знав життя. Років так с двадцять п'ять тому - він закінчив якийсь там електиричний технікум й пішов собі на завод. На заводі на той час вже не платили грошей, але там можно було пиздити якісь деталі с золотом, й Опанас Васильович таки пиздив. Не жалівся на долю та світовий імперіалізм, а таки пиздив й продавав. Потім деталі скінчились, директор почав продавати землю та пилять на брухт станки. А Опанас Васильович пішов до кума гонять машини з Польщі. Тоді він звісно не звався ще Васильович, та й між нами - навідь Опанасом. Тоді він був просто Пашка. Або "Павел Васильевич", яку було написано у документах. З нормальною коцапською фамілією "Снегирьов", тьфу, паскудство яке...
Народився до речі він у літаку, десь між Читою та Хабаровськом, у самісінькій дупі клятого кацапстану. Батько його був самий натуральний коцап (хоча казав що бєларус), якийсь майор морської піхоти, що за якимось дивом просидів 15 років на Байконурі (де про море й не чули), а після того сторожив якісь кляті боєголовки під Судаком. Але гупнув Чорнобиль, та того батька перевели до Славутича, мабудь він щось знав про той батон. А за півроку списали за здоров'ям, давши квартиру десь у троєщіньскій дупі. Квартира йому не дуже знадибилась, бо він ще з рік по госпіталям усяким лежав, де й помер. Так почалося Опанаса українство... Опісля усякіх степів Казахстану (яких він до речі не дуже пам'ятав) та військового містечка під Судаком - на Пашку Київ таки справив враження. Троєещіна насельонная рагулями його не дуже надихала, але у технікумі він помачив вже інше місто а згодом - й зовсім іньшу країну. Й згодом став с Пашки Опанасом.
Десь зліва у кущах Опанас Васильович побачив "странное шєвеленіє". Ну усьо, отобєдалі паскуди, подумав Опанас Васильович. Й таки був правий, його пятиденний бойовий досвід його не наїбав. За пару хвилин десь за горбом загупало, над головою загуло, й метрів 200 зліва почали рватися міни. Судячі по охуенній мєткості коцапів - отобєдалі они знатно. Воно й не дивно, восьма година. Й Опанас Васильович повільно, але невідворотно став не любити коцапів ще більше аніж учора. Й так кожен день.... Не те щоб міномет його дуже турбував, бо Опанас Васильович згідно статутів лежав окремо, у персональних кущах. По яким сандалить с мінометів коцапам не було жодного сенсу. Але знаючі їх ахуєнну мєткость и розуміючи масштаб "отобєдалі" чекати від тих падлюк можно було чого завгодно. Можуть и в його куст садануть як здрастє. Але й бігати не мало сенсу, бо садануть могли куди завгодно, кацапьска міна ще дурніша за суворівську кулю. Тому залишалося лише тихо лежати, само собою дуже нелюблячі при тому коцапів. А що поробиш?
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.