Перетасовування владної колоди або гра у "виборчого дурня"

Розумію, що даний допис, можливо, уже не на часі. Та все ж, не можу не сказати.

Кожні виборчі перегони, не залежно від того, місцева це кампанія чи гонка на "першу стайню" - теж елемент картярського тасування, лише з політичним відтінком. 

І хоча в умовах мирного часу, як би то важко не було констатувати, але до подібного змовницького маневру учасників гри та власників коштовних фішок, якими вони грають, ми звикли. То нині, в часи чітко вираженої війської агресії на Сході, заяви наших політиків про поетапне перетасовування спочатку в першому, потім другому турі і лише після цього на парламентських і місцевих виборах - просто цинізм. 

Цинізм, який завідомо ставить українське суспільство у програшне становище. І, водночас, відкриває поле для маневру в особі старої політичної еліти.

Що мається на увазі?

Уявімо ситуацію, коли б 25 травня в Україні відбувалися вибори не лише Президента і декількох міських голів разом із відповідними радами, а пройшло тотальне перезавантаження владної вертикалі: Парламент-Президент, Місцеві ради. Щоб це дало? Перше - легітимні органи влади на центральному та регіональному рівнях. Друге, економію бюджетних ресурсів. Адже хто не знає, ми й так на 6 місці по найдорожчій вартості проведення виборів серед країн світу (від ВВП на душу населення). Дорожче, лише в Ліберії, Гаїті, Уганді, Камбоджі та Лесото. На мові більш приземлених цифр це вартує приблизно 12$ на одного виборця. Не мала сума, погодьтесь, особливо, якщо врахувати періодичність виборчих перегонів, які були і ще будуть в наші державі. Третій момент - психологічний. В усі часи завершення виборчих перегонів характеризувалось певною суспільною розрядкою. 

Однак, дані варіанти не зовсім вигідні нинішнім політичним елітам, адже в такій ситуації ніхто не зможе коригувати під себе Конституцію, місця в парламенті чи на місцях, бажаючих потрапити куди із числа старої відпрацьованої політичної еліти, хоч відбавляй. Один тільки Луценко чого коштує, принципова позиція в пошуку власного політичного місця під сонцем котрого довела до того, що він примудрився підтримувати в одній виборчій кампанії двох кандидатів.

Смішно, але все це дає чіткий орієнтир тому, що попри всі зміни в суспільстві, попри уже не десятки, а сотні жертв, українські еліти продовжують перш за все перейматись політичним пристосуванством та думати за потенційно можливі владні розклади в майбутньому, тоді як ми, люди, лише фішки на ігровому столі, придбати які, за їх переконанням, вони завжди зможуть черговою порцією власних обіцянок та демагогії.