Справа принципу

В пошуках справедливості

Логіка та здоровий глузд свідчать, що практика справедливої кари за злочини проти народу, насправді, не мають нічого спільного з примітивною помстою та упередженою ксенофобією. Господь не творив людину бездумним, а тим паче бездушним біологічним роботом. Даючи людині інтелект, розуміння, вибір та сумління, Творець прагнув бачити свідоме й здатне пояснити причини усвідомленого послуху творіння. На жаль, мільярди наділених душею обирають ганебний шлях потурання власним забаганкам, гону за наживою й дочасною славою, кріпацтва, слухняного виконання злочинних наказів узурпаторів влади.

Небажання кількох мільйонів осіб з паспортом громадянина України прислухатися до голосу наділених здатністю відрізняти полову від пшениці, принципових та небайдужих до долі духовно окраденого проте рідного народу, є великим гальмом в справі поступу всього українства. Нарікання на тяжкий економічний стан й закиди в бік крадіїв-високопосадовців, насправді є лише пошуком виправдання власної недолугості.    

Кількасотлітня бездержавність українського народу, спричинила постання з представників етнічно чужого елементу та автохтонів-запроданців цілої касти слухняних виконавців вказівок поневолювачів. Запопадливі виконавці злочинних наказів в справі фізичного винародовлення та дій котрі спричиняють моральний розклад й духовну деградацію, жили цілком окремим від поневоленого народу життям. Цей ненормальний стан речей не змінився й після задекларування на клаптику паперу нібито державної незалежності. Вчорашні учасники, а нерідко й ініціатори репресій, замінивши червоний прапор на жовто-блакитний стяг, а сатанинську п’ятикутну зірку на тризуб, не маючи на те жодного морального та юридичного права проголосили себе економічною та політичною елітою “держави Україна”.

Поверхневі зміни, жодним чином не змінили суті народовбивчої системи. Вже в формально “незалежній Україні”, неочікувано для самої себе суверенізована окупаційна адміністрація, почала здійснювати функції державного управління. Демократизація та прозорість в справі виконання повноважень, засудження причетних до репресій патріотів в період окупації, протидія чужинським націєвбивчим теоріям та ідеологіям до її планів жодним чином не входили. Зайве дивуватися, що базований на упередженості підбір кадрів до органів не виборної виконавчої влади суттєво посилив бюрократичні тенденції. Нині, показова зневага до громадян, зверхність у спілкуванні, недбалість в справі виконання посадових обов’язків й нелюдська ненависть за спробу захистити власну гідність й право бути господарем на власній, Богом даній українській землі, продовжують залишатись нормою для вкрай збюрократизованої ланки “держслужбовців виконавчої, судової та силової” служб.

Справа протидії вкрай розбещеному й морально здеградованому люду, є нагальною і принциповою. Поборюючи лишену у спадок від почилого (і геть не в Бозі) сатанинського Сов’єтського Союзу систему, мусимо розуміти, що боротися доведеться з її конкретними адептами і носіями. З вини вже згаданих мільйонів збайдужілих, напівграмотних і недолугих, цей процес затягується на роки й завдає чималих ускладнень українським патріотам. Проте альтернативи цей шлях не мав і не має. З цієї причини, покладаючись виключно на віру в Господа і власні сили, мусимо протидіяти нинішній свавільній ході підлості, брехні й несправедливості.

Воїни лукавого (попри те, що “ім’я їх дійсно легіон”) мають конкретні імена. Їхні злочини вже внесені до списку й очікують справедливої кари. Прагнення убезпечити себе в майбутньому від повторення жахів голодоморів, масових розстрілів, депортацій, грабунків-“розкуркулень”, зрештою просто жалюгідного скніння й оплати забаганок узурпаторів влади, зобов’язує нас показово покарати кожного причетного до злочинів проти народу.

Я не знаю детально біографії виродка про котрого вимушений писати. В часі суду над учасниками акції “Україна без Кучми”, Валентин Леонідович Брянцев був одним з прокурорів обвинувачення. Про кривосуддя, яке відбувалося в часі тієї судової розправи, того часу не писали хіба-що вузькофахові видання. “Свідків” для надання показів організовано привозили замовними автобусами працівники СБУ, а суд й “представники державного обвинувачення” (себто представники прокуратури) “не помічали”, що в “показах” нібито потерпілих працівників спецпідрозділу “Беркут”, неточностей й разом з тим бездумно зазубрених фраз більше, ніж достатньо.

В ті часи Валентин Брянцев хвацько роздавав інтерв’ю для короткохвильових радіостанцій й друкованих видань. Підозрюю, що він не обтяжував свій куций москвинський розум (точніше, імітуючу його сіру речовину) роздумами про неминучість розплати.

Наші шляхи перетнулися в червні 2012-го. Саме на той час припадало переведення його до Святошинської районної прокуратури м. Києва. Озлобленим на громадських активістів за боротьбу з нелегальним азартно-ігровим бізнесом працівникам Управління МВС в м. Києві, в цій справі потрібна була СВОЯ людина. Брянцев, як фаховий і вже штатний виконавець злочинних наказів, на їхню думку, виявився найкращим кандидатом. 

Порушень вимог чинного КПК й упередженості на які я неодноразово звертав увагу в часі досудового розслідування, було більше ніж достатньо. За письмовим клопотанням тогочасного очільника слідчого відділу Управління МВС в м. Києві й стараннями Брянцева, проти грального закладу, де здійснювалися азартно-ігрові дії, кримінальну справу було припинено. Зусиллями Брянцева до матеріалів обвинувачення було долучено складений з безліччю порушень “Протокол огляду місця події” (нині, після багатьох скарг, таки визнаний таким, що не може бути доказом), а також залучено на початку січня нинішнього року для “повторного допиту” з метою ще більш неправдивого обтяження штатного інформатора й фахового провокатора Миколу Єременка.

Перемога Майдану змусила Брянцева й подібних до нього змінити тактику. Під сучасну пору, нащадок андрофагів-людожерів не соромиться видавати себе “жертвою свавілля націоналістів”. Справедливу вимогу подати заяву про звільнення з органів прокуратури, Брянцев потрактував “нападом і грабунком”. Ну що ж, не ти перший, але патріоти докладуть засиль, аби ти став одним з останніх. Дарма покидьку стараєшся. Час відплати неминучий. Ти даси звіт за своє служіння антинародному режимові. Спочатку в цьому дочасному житті, а потім і після фізичної смерті також. Так мусить бути. І так буде.

                                                                                            Олесь Вахній