Хто і навіщо йде в президенти: розстановка сил на виборах 2014

Останні дні на перший погляд були зовсім звичайними. Висування кандидатів у президенти - що особливого? Насправді ці дні можна вважати поворотною точкою в нинішній українській історії, тому що масове

Очевидно, що нинішня виборча кампанія буде мати чітку ієрархію. І, судячи з усього, одним з основних кандидатів не буде член Партії регіонів. З іншого боку, судячи з усього, основні тренди політичного життя збережуться і на чергових президентських виборах. Наприклад, такі, як висування великої кількості кандидатів - завдяки чому в кожній комісії буде більша кількість спостерігачів. "Комісії накачують потрібними людьми - це може бути яскравою ознакою фальсифікації виборів", - висловив думку політичний експерт Тарас Чорновіл, який десять років тому очолював виборчий штаб кандидата в президенти України Віктора Януковича. Кількість кандидатів дійсно вражає - до ЦВК, за даними відомства, було подано 46 заявок, 12 з яких не були прийняті. ЦВК вже зареєструвала 7 заявок кандидатами в президенти України, ще 27 - на розгляді. Очевидно, що більшість з них будуть задоволені - в результаті Україна, за моїми прогнозами, отримає орієнтовно 20 кандидатів на пост президента. Немає сумнівів у тому, що провідні кандидати гонитви будуть однозначно прийняті. Їх необхідно розглянути в першу чергу. Перший ешелон: Порошенко перехоплює ініціативу, Тимошенко використовує старий ресурс Звичайно ж, кандидати в кандидати вичікували не тільки визначеності з російською інвазією в Україну, але і того, що хтось заявить про своє президентство першим. Очевидно, що кандидати другого плану мало кого цікавили, вся гра будувалася на тому, хто підтримає і як ключових гравців української політичної сцени. Ініціативу перехопив позафракційний нардеп Петро Порошенко, заявивши про своє висунення вчора ввечері. Очевидно, що домовленості з лідером партії "УДАР" народним депутатом Віталієм Кличком були досягнуті вже давно, йшло попереднє узгодження інших аспектів. Вихід з президентського змагання ключового гравця серйозно порушив баланс між учасниками кампанії. З іншого боку, не можна без усмішки сприймати висловлювання Порошенка про те, що він сподівається перемогти в першому турі - очевидно, що його підтримка Кличка не призведе до арифметичного складання їх рейтингів. Очевидно, що головним противником Порошенка стане екс-прем'єр, лідер партії "Батьківщина" Юлія Тимошенко - ні в кого з інших кандидатів не вистачить рейтингу, щоб позмагатися з рейтингами Кличка і Порошенка, об'єднаними в одній кампанії. Проблема Юлії Тимошенко полягає, в першу чергу, як не дивно, в Майдані - іронія долі, але те, що Тимошенко не брала участь у подіях на Майдані, відвертає від неї велике число минулих прихильників, які в даний момент можуть проголосувати за іншу жінку-кандидата - Ольгу Богомолець, яка має значно більше прав на те, щоб претендувати на роль "жінки з Майдану". Головний ресурс Тимошенко в даній ситуації - її партія, ресурс і структура якої можуть працювати як злагоджений механізм для організації президентської кампанії. У Порошенка, наприклад, такого ресурсу немає - партія "УДАР" очевидно не має такої структури і такого фінансування, а головне - достатнього для організації кампанії партактиву. Крім того, у Тимошенко є досвід організації президентських кампаній. Але чи скористається вона ним собі на благо? Другий ешелон: націоналісти, комуністи і уламки ПР У другому ешелоні - розсип кандидатів, деякі з них - дуже гідні, інші мають двадцятирічний досвід участі у президентських кампаніях. Серед таких - нардеп, лідер "Радикальної партії" Олег Ляшко, лідер "Правого сектора" Дмитро Ярош, лідер ВО "Свобода", нардеп Олег Тягнибок, екс-губернатор Харківщини Михайло Добкін (і маса інших кандидатів від Партії регіонів, серед яких найвищі рейтинги має екс-мінсоцполітики Сергій Тігіпко), відомий лікар і член ради Євромайдану Ольга Богомолець, лідер КПУ Петро Симоненко, й екс-міністр оборони Анатолій Гриценко. Найвищі рейтинги з усіх цих кандидатів мають Тягнибок, Тігіпко, Добкін, і звичайно ж, лідер КПУ, який протягом 20 років зберігає свій електорат. Партія регіонів: кандидатів багато, ніхто не знімається Очевидно, що колишня партія влади втрачає свій вплив, особливо на регіональні еліти півдня, центру, і навіть сходу країни. Це було видно по з'їзду, де фактично стався розкол - колись єдина партія роздирається інтересами великих фінансово-промислових груп, які в неї входять. Підсумок виявився досить сумним – жодна дійсно серйозна кандидатура, здатна позмагатися з Порошенком чи Тимошенко, не була підтримана. А таку конкуренцію могли скласти такі люди як Тігіпко, так і харизматичні нардепи Єфремов і Шуфрич. Звичайно, в цьому є вина і четвертого президента країни Віктора Януковича, який просто закинув важливу справу "вирощування" наступника, в результаті старе керівництво партії виявилося занадто старим для того, щоб очолити партію, а інші кандидати не виглядають настільки харизматичними, і до того ж належать до конкретних груп впливу в партії, що автоматично перетворює їх у противників іншої групи. Що означає відсутність єдиної загальнопартійної підтримки. Тому, можна вважати, неправі ті, хто каже про те, що кандидатура Добкіна говорить про підтримку в партії ідеї федералізації. Скоріше це говорить про те, що іншої компромісної для всіх фігури просто не знайшлося. З іншого боку, з'їзд ПР став своєрідним ХХ з'їздом - колишнє керівництво партії було рішуче засуджене. Партія регіонів, незважаючи на свою нинішню слабкість і дезінтегрованість, знайшла сили попрощатися з Януковичем. А значить, у неї є майбутнє. В інтернеті став вельми популярним сюжет про те, як Сергій Тігіпко, сидячи на з'їзді, реагує на слова екс-віце-прем'єра Олександра Вілкула про те, що необхідно зняти інші кандидатури від ПР з виборів президента на користь Михайла Добкіна. На обличчі його - лише усмішка. Очевидно, що Тігіпко буде, як йому не вперше, йти на вибори сам - можливі санкції колег по партії його, судячи з усього, хвилюють мало - тим очевидніше те положення, з якого Партії регіонів слід шукати виходу. До речі, досі не зняв свою кандидатуру ще один висуванець ПР - Юрій Бойко. І це - теж знак децентралістських тенденцій у колишньої партії влади. До речі, Сергій Тігіпко залучив до організації своєї виборчої кампанії колишнього чиновника АП, одного з видних регіоналів Сергія Ларіна. Що за цим піде, передбачити нескладно. Тігіпко буде збирати під свої знамена всіх членів Партії регіонів, хто або вийшов з неї в ході революційних подій, або ж збирається вийти найближчим часом. Враховуючи, що на з'їзді партії перемогли, фактично, "старі донецькі", то "улов" Тігіпко може бути значним як в Подніпров'ї, так і на півдні - наприклад, найактивнішою в критиці президії на з'їзді був саме одеський обласний осередок ПР. А тому треба чекати, коли Сергій Леонідович розродиться черговим політичним проектом - на цей раз врахувавши помилки "Сильної України". Націоналісти: бій за Західну Україну Те, що Дмитро Ярош подав свою заяву в президенти останнім, говорить про те, що він зробив це слідом за всіма - тобто, про те, що багато хто чекає від нього цього кроку. Але, звичайно, мало хто сумнівається в можливостях Яроша скласти хоч якусь конкуренцію основним кандидатам. Але "Правий сектор" має все ж прихований ресурс - невдоволення партією "Свобода" на заході країни, особливо у Львівській області, що допоможе ПС на найближчих місцевих виборах. Висунення Олега Тягнибока, яке дивно поєднується з його похвалою Петра Порошенка та Віталія Кличка, виглядає дивно. Але все набагато простіше - своїм висуненням і президентською кампанією Тягнибок цементує свою загублену монополію у ніші правих рухів. Тому головний конкурент кандидата від націоналістів - не Михайло Добкін, і не Юлія Тимошенко. І не Порошенко. А Дмитро Ярош. Головне завдання - поборотися за електоральні дивіденди з праворадикалами, щоб не допустити проходження "Правого сектора" до парламенту два роки тому. Комуністи: збір спадщини ПР Партія регіонів, виступивши проти сепаратизму, дала КПУ великий простір для маневру у східній та південній Україні для експлуатації сепаратистських настроїв у певної частини дезорієнтованого електорату. Можна вважати, що саме цей прошарок мешканців східної частини країни стане електоральною базою Петра Симоненка на нових виборах. Тому слід очікувати посилення проросійської риторики у програмі Симоненка до виборів президента країни. Зрештою, цей шлях забезпечить комуністам хороші опорні пункти, з яких вибити їх буде складно навіть "донецьким". Ляшко, Гриценко, Богомолець: "діти Майдану" Очевидно, що ці кандидати будуть найбільш активно використовувати риторику Майдану. Розгадка проста, як ріг будинку: мова йде не про перемогу на цих виборах, а про закріплення за собою іміджу "відданих Майдану до кінця", який зіграє на парламентських виборах - через пару років, коли члени першого ешелону вже встигнуть уславитися "зрадниками". Це - гра на перспективу. І вона може бути вдалою, якщо і Ляшко, і Богомолець вдасться збити за цей час свої потужні партії, які будуть готові "збирати" незадоволений першим ешелоном електорат. Третій ешелон: тестування ґрунту для нових проектів У третьому ешелоні - багато відомих особистостей, які, можна сказати, не мають багато шансів на перемогу. Тут і екс-мінсоцполітики Наталія Королевська, і київський бізнесмен Вадим Рабинович, і лідер НРУ, що канув у політичну лету Василь Куйбіда, і колишній глава АнтиМОНу соціаліст Василь Цушко, голова УНП Олександр Кличенко, екс-регіонал Валерій Коновалюк, директор "Интерагроэкспорта" Володимир Саранов і колишній глава служби зовнішньої розвідки Микола Маломуж. І навіть "тролінг" у загальнонаціональному масштабі в вигляді Дарта Вейдера, заявку якого все ж, швидше за все, відхилять. Важливо те, що, фактично, в цьому списку кандидатів немає технічних. Кожен іде зі своєю програмою і передбачити, хто у кого зможе відібрати голоси - неможливо. Ренат Кузьмін - особлива історія. У нього - зовсім інші мотиви ставати кандидатом, але от всіх інших записати в "технарі" вкрай складно. Очевидно, що численний адміністративний апарат буде намагатися залучити на свою сторону Василь Цушко, а Вадим Рабинович і Наталія Королевська, будуть, швидше за все, зондувати ґрунт для нових політичних проектів. Кандидатури Куйбіди та Клименка - швидше нішеві, і спрямовані на перевірку електорату - наскільки можливо відродження в Україні націонал-демократичного руху в політичному сенсі - з прицілом вже не на парламентські, а на місцеві вибори, перш за все - в західній і центральній Україні. Маломуж, Саранов і Коновалюк, можливо, також стоять біля витоків своїх політичних проектів, але, на відміну від Тігіпка і Ляшка, у них навряд чи достатньо для цього своїх ресурсів. Швидше за все, вони приєднуватися до проектів політиків другого ешелону. Так чи інакше очевидно, що виборчі кампанії нинішніх кандидатів "другого ешелону" будуть мати продовження у вигляді нових політичних проектів, які ці кандидати згодом очолять. А поле діяльності чимале - тут і думка тих людей, що розчаруються в пост-революційній владі (що незмінно буде), і дезорієнтований падінням Віктора Януковича і ослабленням впливу Партії регіонів електорат південного сходу. Україна відкриває нову політичну сторінку. Сергій Костеж. Джерело: Вибори-2014