Щодо рішення про виведення українських військ із Криму то звичайно воно в даному контексті є відверто недоречним, так само як і у контексті «деескалації конфлікту», «збереження кримського контингенту» - очевидно запізнілим. Ось варіант кращий, і перевірений історичною практикою.
У відношенні наявного пресингу щодо залишків наших військових сил в Криму, то нехай із запізненням, та поки всі війська ЗСУ з Криму не виведені, варто було б негайно здійснити, за умов одночасного зміцнення східних кордонів України, наступні кроки:
1. Оголосити про «ні кроку назад», щоб це почули і у Москві, і в Брюсселі, і у Вашингтоні
- чіткий аудит всіх утримуваних на поточний момент військових баз ЗСУ повинні бути укріплені силами військовослужбовців (барикадування, визначення чіткої «лінії оборони», при проходженні якої «зеленими чоловічками» здійснюється збройний опір). І в цьому випадку вчорашнє рішення про вивід військ із Криму є відверто запізнілим, адже це вже вивід не військ, а частини військовослужбовців, військо ж ми втратили (чи навіть покинули) – техніку, інфраструктуру, більшу частину військових разом із сім`ями;
- вдарити по російській окупаційній політиці їх же зброєю - аргументувати намір підтримувати локальні “логістично-миротворчі центри“ в Криму “захистом власних громадян від свавілля місцевої влади на окупованій території”, зібрати підписи та звернення біженців, організувати кілька відкритих листів від кількох кримськотатарських, українських, російських, та не привязаних за етнічною ознакою місцевих громад із проханням захисту їх інтересів від бандитського самопроголошеного режиму, підтвердити рядом задокументованих фактів про тортури, про відібрання власності конкретних громадян, “віджим” бізнесу. принаймні підготувати грунт для “реваншу”;
2. Повітряний коридор до кримських військових
Негайне налагодження роботи логістичних баз в Херсонській області і запуск – із щоденними польотами в цілях здійснення військово-технічного постачання, здійснення кадрової ротації (заміни деморалізованих місцевих вояків на готових до затяжного протистояння спеспризначенців);
a. Нагадаю – Західний Берлін в таких умовах хиткого статус-кво прожив чотири десятка років!
b. Негайне звернення до ООН та ЄС про формування міжнародного військового контингенту із цією метою, із вимогою дати відповідь протягом 24 годин;
c. Розробка робочих форматів роботи «Херсонського угрупування»
- чи це будуть українські війська;
- чи це будуть застосовані наявні вертольоти та літаки із ООНівським та KFORівським чи подібним маркуванням;
- чи це будуть наші вертольоти, тимчасово передані на правах нульової оренди до військових частин дружніх держав – Польщі, Литви (українсько-польсько-литовський батальйон), без заміни українського особового складу із залученням в бойові команди військовослужбовців від країн-партнерів.
d. Одночасне звернення
- до країн Вишеградської четвірки про екстрений запуск військово-технічного напрямку співпраці, терміновому формуванню спільних батальйонів про що не раз було обговорено за підсудками спільних військових навчань із країнами-членами;
- до країн-партнерів по об`єднанню ГУАМ (Грузія, Молдова, Азербайджан, Україна) про екстрений запуск військово-технічного напрямку співпраці в рамках організації, особливо зважаючи на наявність в кожної із країн замороженого військового конфлікту, а також наявність спільного ворога;
- до країн східної Балтії (Латвія, Литва, Естонія, Фінляндія) про активізацію військового співробітництва в питаннях спільних навчань, відпрацювання роботи спільних військових формувань, обміном розвідувальною інформацією, особливо зважаючи на наявність до кінця не вирішених територіальних та мовно-діаспорних питань та загрозою розширення територіальних зазіхань РФ;
- до Японії, Китаю – про початок спільного діалогу щодо спірних територій Російської Федерації. Японія – вже 70 років у формальному стані війни через невизнання суверенітету Росії над Курильськими островами, причому таким чином японський Імператор залишає собі хвіртку для відкриття дискусії щодо повернення також Сахаліну, та навіть континентальної частини Росії – як мінімум частини Камчатського півострова.
Зверну увагу, що навіть, м`яко кажучи, не схвалюючи дії екс-Міністра Оборони, я погоджуюсь із ним в тому плані, що присутність російських військ в Криму – це гра м`язами, і принаймні поки на пряме військове зіткнення ЗС РФ не іде, ламаючи наших військових погрозами сім`ям, анти київською пропагандою, обмежуючи в забезпеченні, тобто виснажують тримаючи в облозі, розраховуючи на те, що наші здадуться. Вирахувати ймовірність того, що ВМС і ВПС РФ будуть збивати наші, а тим паче коаліційні вертольоти – важко, адже поки мали місце показові самовільні постріли зі стрілкової зброї звичайними піхотинцями, протиповітряна зброя не була використана. Відповідно в складі таких бойових одиниць повинні бути виключно добровольці А якщо росіяни таки наважаться це зробити – то це вже буде наступний рівень конфлікту.
Також зверну увагу, що наше військове керівництво просто зобов`язане це робити – забезпечувати постачання, виконувати свої договірні зобов`язання щодо контрактників, як сторона того ж договору із військовослужбовцем, якщо хоче мати право у відповідь вимагати «боронити вітчизну». Або діалог та виконання забезпечення військ амуніцією, новим зв`язком, припасами, або – це кинуті на призволяще хлопці, які не були готові до активної війни, а скоріше до того, щоб відслужити казенну квартиру. І яких треба замінити на людей, що не бояться стріляти на ураження, проте робити це чітко у випадку реальної загрози, а не при відвертих провокаціях, тому гостро стоять питання розвідки, а такох технічного забезпечення вояків - в ідеалі кожна військова база повинна бути обладнана супутниковим звязком, і уількома альтернативними каналами передаці звязку, а кожен військовий на вахті та кожен командир і зв`язковий - обладнаний системами онлайн-передачі відеозвязку прямо “з шолома” чи “з плеча”.
3. Кардинально міняти зовнішньополітичну риторику
Вимагати від ООН, НАТО, ЄС не просто «підтримки» та визнання територіальної цілісності України, а «конкретного плану дій із повернення Криму під суверенітет України». Українські військові підрозділи віддано і добросовісно брали участь в миротворчих контингентах на трьох континентах, у складі військ НАТО та ООН, відповідно якщо дані організації відмовляться допомагати – відкликаємо всіх військових і техніку, показово призупиняємо членство в цих організаціях, і –
4. здійснюємо повний аудит ядерної програми
відновлення всіх інженерно-технічних та квдрових ресурсів процесу виробництва і обслуговування ядерної програми, також намагаємось відновити із брухту тактичну авіацію. Якщо хто і повинен жити в Межигір`ї, чи не безпосередньо, то у подібних умовах, це якраз наші військові інженери – ракетники, ядерники, зв`язкові. Нагадаю, що іще один наш сусід, який так само має до нас територіальні претензії, так само в Чорному морі, і навіть частину із них вже вдало захистив (відібравши частину шельфу Чорного моря біля о. Зміїного) – Румунія, має, поки контрольовану Вашингтоном, свою ядерну програму (розпочату ще за Чаушеску), і готується стати ядерною державою.
Друге гаряче питання, що є фактично стратегічною задачею - недопущення розгортання економічної експансії в Криму та чорному морі
Уже зараз прослідковується не лише на рівні здогадів аналітиків, а чітко в діях нової кримської влади тенденція до:
- активізації захоплення і розробки газових родовища шельфі Чорного і Азовського морів;
- просування альтернативного проекту по прокладці труб «Південного потоку» не по морському дну, а по Кримській території і близькій акваторії, що дасть змогу заощадити не одну сотню мільйонів доларів і пришвидшити реалізацію проекту.
Українські активи не повинні працювати на бюджет РФ. За будь яку ціну
Повторюю – за будь яку ціну. Якщо щодо питання «української труби» можна дискутувати – перекривати чи ні, принаймні «в профілактичних цілях», то в умовах прямого військового конфлікту не можна ворогу дати реалізувати його чорноморські проекти. Особливо зважаючи на декларації ЄС щодо санкцій у Відношенні Росії, та розмов про «послаблення енергетичної залежності від Росії» - проект Південного потоку повинен так і залишитись проектом.
Чому:
До цього в нас були лише економічно-ринкові аргументи
o неприпустимість монополізованого «ручного ціноутворення», повний перехід на спотові ціни;
o відповідність дій заявленим планам по диверсифікації поставок енергоносіїв до Європи;
o заміна пріоритетності проекту «Південного потоку» на проект поставки газу із Ірану;
o просувати приєднання і повну синхронізацію роботи ГТС України із загальноєвропейською системою;
- посилення акцентів на правових аргументах
o протидія монополізації газового ринку в Європі;
o неприпустимість споживання стратегічної продукції, отриманої шляхом прокладання «труби» через спірні території та акваторії;
o спірний статус самих Газпромівських активів в Європі – блокувати їх роботу, накладати на них арешти із вимогою конфіскації на користь України як компенсацію за завдані «кримські збитки»;
- фактор суверенітету. Варто прозоро натякати про недопущення за нинішніх умов прокладки Російської Через територію Криму. Спеціалістів із досвідом вистачає, зокрема і сапери із наших Ліванських контингентів.
Тим паче неприйнятною є націоналізація і функціонування газових родовищ і кримських та російських трубопроводів і насосних станцій - за рахунок українських активів, тобто фактично це грабіж національного багатства України. Ми маємо право робити зі СВОЇМИ родовищами (зокрема після зухвалого викрадення бурових установок з території Херсонської області), та об`єктами інфраструктури на своїй території (суверенітет України над Кримом є визнаним світовим співтовариством), особливо незаконно експлуатованими, все що заманеться, особливо виходячи із реалій військового часу.
Проекти, які призведуть до посилення Росії як геополітичного, геоекономічного гравця, і в той самий час послаблять позиції України як поки безальтернативного російського транзитера повинні сприйматись як друга загроза з боку РФ після прямої військової окупації. І навіть якщо РФ вдасться до дзеркальної реакції – нічого що йде в порівняння вона не може реалізувати, адже на відключення труби з їх боку ми відповімо реверсом з Європи, сланцевим газом та видобутком газу з вугілля. А прямі диверсії РФ на українських підприємствах за своїми потенційними збитками, як фінансовими так і іміджево-геополітичними – навіть близько не стоятимуть поряд зі збитками РФ як монопольного експортера енергоносіїв, який вже давно перетворив газ на зброю, і на аргумент в міжнародних перемовинах на найвищому рівні.
Пора і нам виходити на той самий рівень, і це шанс, якого не можна впустити, демонструючи безхребетність.