Спортивна журналістика в Україні - сьогодні це актуально? Це користується попитом?
В Україні небагато спортивних медіа. Топовими є такі “дєтища Ахметова”, як телеканали “Футбол”, “Футбол-2”, також “Х-спорт” Колєснікова, видання “Спорта Арена” та “Трибуна”. Але зараз це неактуально, все навкруги заполітизовано. Одна з базових проблем зі спортом - фінансування. Об’єктивно кажучи, ми живемо в країні, в якій відбувається війна, тому спорт - це не те, що більш за все турбує громадян. Футбольний клуб “Дніпро” позавчора грав у фіналі Ліги Європи, сьогодні-завтра він розпадеться через проблеми з фінансуванням, боргами. Ті гравці, які раніше отримували зарплатню в 40 тис доларів, зараз мають у 10 разів менше. Це футбол, де топові клуби ще держаться на плаву. А от якщо взяти волейбол, то срібні призери чемпіонату України з Дніпра отримують зарплатню 3-4 тисячі гривень. Як результат, сьогодні половина чоловічої збірної Росії з волейболу - це українці, які залишили нашу країну через відсутність нормальної зарплатні, інфраструктури, розвитку та перспектив.
Існує дуже поширена точка зору, що для спортивного журналіста фахова освіта не є важливою. І Ви, маючи освіту політолога, в принципі, її підтверджуєте. Ким, на Вашу думку, є компетентний спортивний журналіст?
Це обов’язково той, хто розбирається в спорті від і до; не людина, а ходяча енциклопедія. Так склалося, що більшість спортивних журналістів, яких я знаю, не мають журналістської освіти і, тим не менш, добиваються успіхів. Можу навести приклад Артема Франкова. Це головний редактор журналу “Футбол”, член виконкому ФФУ, але за освітою - фізик. Професійні спортивні журналісти - це зазвичай ті, хто знаються на спорті і лише згодом йдуть до журналістики.
Але тоді постає питання певних журналістських цінностей та стандартів. Наскільки актуальною є проблема балансу думок у спортивній журналістиці?
Спортивний журналіст має бути максимально нейтральний. Ми подаємо інформацію “чистяком”, без будь-яких особистих оцінок, так, щоб зручно було читати вболівальникам обох команд. Однак в аналітичній інформації, звичайно, наявні оціночні судження. Тут складніше залишатись об’єктивним, хоча варто постійно над цим працювати. Я от нещодавно писав матеріал по матчу “Шахтар” - “Сельта”, при тому, що я є фанатом “Динамо” та ненавиджу “Шахтар”. Тим не менш, писав максимально збалансовано. Я розумію, що це потім будуть оцінювати люди, тому для мене важливо подати чесну інформацію, матеріал без особистих вподобань.
Часто порушення об’єктивності відбувається при висвітленні змагань української збірної. Існує так званий “спортивний патріотизм”. Яким є погляд редакції “Х-спорт” на це питання?
Спортивний патріотизм часто зустрічається саме під час висвітлення змагань у прямому ефірі, коментування наживо тощо. Коментатори часто підбадьорюють, перехвалюють українські команди або окремих спорстменів, аби мотивувати вболівальників та утримати їх біля екранів. З одного боку, це правильно, це допомагає підтримувати інтерес аудиторії. Однак, з іншого, це серйозне порушення стандартів подання інформації. “Х-спорт”, до прикладу, виступає проти цього: ми за суху аналітику та факти без цього недоречного “патріотизму”.
Дуже часто спорт перетинається з політикою, що може створювати багато складнощів для журналістів. Як Ви до цього ставитесь?
Журналісти мають і можуть відмежовувати спорт від політики. Проблема, скоріше, полягає у самих спортсменах чи організаторах певних подій. У змагання УЄФА і ФІФА команди України і Росії розбивають, розводять, аби вони не зустрічались під час гри. Зрозуміло, що це політика. Скандали біатлоністів Мартена Фуркада та Шипуліна створили “холодну війну” у спортивних взаємовідносинах Франції і Росії . Також гучним скандалом була ситуація, коли наші біатлоністи пішли з подіуму під час виконання російського гімну. Журналісти іноді створюють нові причини для конфліктів - коментатор з «UA:Перший» Андрій Столярчук у прямому ефірі пожартував про російських спортсменів, порадивши їм пити “свій елітний національний алкогольний напій «Бояришник» лише за срібні нагороди російської команди”.
Такі вислови журналістів приносять немало популярності медіа, однак це є серйозним недоліком з точки зору етики. Дехто також проблемою і спорту, і спортивної журналістики вважає мізерну кількість жінок у цих галузях. Як з цим справи у Вашій редакції?
У нас не дуже велика редакція, всього - 13-15 чоловік. І з них лише 2 жінки. Причому одна є екс-спортсменкою, фехтувальницею, тому вона дуже обізнана у цій галузі. Інша розбирається в волейболі та футболі. Гендерний фактор не є базовим. Проблема полягає у тому, що жінки не цікавляться спортом. Якщо в тебе є інтерес та знання, то принаймні нашій редакції байдуже, якої ти статті. Ми маємо приклади популярних спортивних журналісток - Саша Лобода на 2+2. Вона розбиралась у футболі, прийшла на кастинг - зараз вона у топі жінок-ведучих.