Артилерійський бінокль для Василя Шкляра

Аби болото, а чорти знайдуться...

Дивуюся, не можу надивуватися наївності, якомусь щирому беззахисному, безпомічному хлопчацтву відомого письменника і немолодого вже чоловіка Василя Шкляра. Так, так, того самого автора блискучого історичного твору "Залишинець" ("Чорний ворон").

Ну, вихопився Омельком із конопель після відомого засідання комітету з присудження Шевченківської премії.

Тут іще, можливо, хтось та якось і зрозуміє би його. З радощів, напевне, сталося таке буйство. Подумалося, ймовірно, претендентові на папаху лауреата премії, що лаврові вінки вже на шиї висять, а гроші – у кишені шелестять, чому б і не обізватися дочасно на повен голос. 

Але ж навіщо, заявляючи, що, винагороду, мовляв, не візьму до рук аж допоки не буде звільнено з посади запеклого українофоба Табачника, самому панові Януковичу водночас складено хвалу аж до самих небес. Справжню оду. (Ода, до речі, в древньогрецькому мистецтві – це хорова пісня з танцями.)

По-перше, невже це було сказано щиро?

А по-друге, чи не подумалося панові Шкляру про те, хто насправді в нинішній державі головний – Янукович чи Табачник?

Я це до того веду, що замало не у мене на очах свого часу відбувалося таке ось дивне дійство.

У редакції газети "Сільські вісті" готувалися до якогось там ювілей. Ось тодішній міністр інформації, аж занадто безбарвний чоловік М. Онуфрійчук, вирішив подружитися з колективом високотиражного видання. Заготував вітальну адресу за підписом глави держави журналістам і читачам видання. Вискакує він щасливий та радісний із кабінету Л. Кучми, боячись розмазати свіжий підпис президента на яскравій палітурці. Подмухує на неї...

А тут назустріч глава адміністрації Д. Табачник. Хап із рук міністра високе послання.

- Це що таке?

- Та-а, бачите, в "Сільських вістях" ювілей… Я вирішив, що…

- Ні, ні, ні в якому разі, - пробігши рядки очима, суворо заперечив Д. Табачник. У нього якраз тієї пори із головним редактором видання виник гострий особистісний конфлікт. 

Склав чорнобородий чиновник удвоє те яскраве вітальне послання глави держави, акуратно і зі смаком привселюдно роздер на шматочки, бризгливо викинув до смітника. Ще й руки старанно витер білосніжною хустинкою. 

- Та як же ж ви сміли, там же підпис Леоніда Даниловича?

- Нічого, - спокійно сказав пан Табачник. – Перед тим, як щось робити, потрібно радитись…

Ця картина з давньої натури (все, повірте, так і відбувалося навсправжки) написана мною особисто для пана Шкляра. Чомусь думається, що перехваливши Януковича, наш цьогорічний майже лауреат наніс тим самим величезну образу сірому кардиналові української політики, який, схоже, напередодні нинішнього 9 березня повторив свій "рвальний" рефлекс і щодо указу глави держави з приводу присудження Шевченківської премії в галузі літератури за 2010 рік. 


Однак, найгірше в цій ситуції те, що Василь Шкляр, либонь, не робить висновків із своїх недоладних хвалебних од (хорових пісень із ритуальними танцями).

Цього разу він публічно зажурився не на жарт із приводу того, що пан Янукович начебто обезхлібив саму Ганну Герман, змістивши її з посади заступника глави адміністрації президента. Мовляв, що ж це робиться, "посунули" таку золоту людину?

"Позолотіла" вона для В. Шклаяра, бачите, одразу після того, як  заявила, що прочитала останній твір автора і навіть публічно обмовилася на його захист...

За своєю письменницькою щирістю і простотою не знаючи, що всі ці ритуальні постановки під виглядом так званих реформ на печерських пагорбах – всього лишень комічна димова завіса. Тривіальна зміна вивісок на кабінетах - і не більше. Можливо, навіть із підвищенням зарплати чиновників, і, насамперед, ним опікуваної пані Герман. 

Хоча, припускаю, що адміністрація президента – далеко не основне місце зарплати для таких осіб як пані Ганна. Про це, між іншим, широко писалося тоді, коли голосистий працівник радіо "Свобода" тільки погодилася на перехід до команди В. Януковича… 

  Так що добродушному і щирому чоловікові, Василю Миколайовичу Шкляру, не треба даремне проливати сльози. Аби болото, колего, а чорти знайдуться! Народ знає що каже!


Але для того, щоб автор "Чорного ворона" надалі міг краще розглядати ситуацію на правлячому олімпі і побіля його, я б порадив всенародно зібрати кошти на придбання шановному  панові Шкляру ще й артилерійського польвого бінокля високої кратності.