Нафіга нам безрога опозиція!?

Чи правильно опозиції першою ставати на шлях плебісцитів, закон про які владою готувався так спішно під завісу роботи попереднього парламенту? Чи не відкриєте ви цим, панове, ящик Пандори?

Ризикую наштовхнутися на шквал критики різноманітних тролів на Інтернет сайтах, у штабах політичних сил, але, їй-право, не можу уторопати, збагнути, як опозиція ще з порогу своєї діяльності у новому парламенті могла допуститися такого кривдного промаху – фактично без бою здати свій головний інструментарій контролю за владою – парламентські Комітети ПР і комуністам.

Вийшло точнісінько так, якби зібралися вони на рибалку, але пішли без вудочок, вирушили на сінокіс, але без коси і мантачки.

Тим паче, щодо розподілу Комітетів існують певні конституційні застереження, побутує й належна світова практика, випробувана, до речі, досвідом роботи в попередніх скликаннях Верховної Ради: опозиція має здійснювати свої функції через провідні парламентські формування .

Більше того, навіть у цьогорічному послані В. Януковича до Верховної Ради, показане в сесійній залі у вигляді кіно, котре, до речі, фронда дружно проігнорувала, вийшовши з-під скляного купола, чітко і конкретно вказано, що опозиція для здійснення парламентського контролю за органами державного управління має отримати певні організаційні структури представницької влади. І навіть вказувалося, які конкретно.

І ось вийшло, що вже на першому етапі провладна більшість обкарнала опозицію, що називається, по самі вуха. Остання не отримала в своє розпорядження, відповідно до вимог, які вказані вище, -  Комітет із питань бюджету, Комітет із питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності ВР, Комітет із питань соціальної політики та Спеціальну контрольну комісію з питань приватизації.

Відтак склалося, що в парламенті сформувалася мовбито безрога опозиція. Як іще кажуть у таких випадках – шута.

Нам, виборцям, звичайно ж, хотілося, щоб наші інтереси в законодавчому органі представлялися справжнім умовним бійцем у вигляді страхітливого носорога, чи хоч би рогатого буйвола. Позаяк влада, як стало уже зрозуміло, реагує в своїх грабіжницьких апетитах тільки на грубу фізичну силу. А вийшло, що в нашої рідної фронди залишилися лишень символічні ріжки, як у жирафи. Ледве помітні.  Ними навіть не злякаєш навіть Чечетова...

Як тепер їй здійснювати контроль за протиправним розпилом бюджету, коли всі грошові потоки від міністерства збору «бабла», через Мініфін, казначейство і аж до кишень олігархів опинилися в одних руках.

Бюджетний комітет, очолюваний опозицією, міг би стати своєрідним фільтром на цьому транзитному шляху. А тепер і він, із своїм правом розподіляти видатки, виявився під контролем донецьких

Що ж залишиться від державного бюджету?

Комуністи, тісно співпрацюючи з владою, давно вже утримують у своїх руках Фонд державного майна, який очолює їхня людина. І ось фокус, уже другу каденцію підряд, КПУ, з подачі Партії регіонів отримує у своє підпорядкування і Спеціальну контрольну комісію з проблем приватизації. Виходить, що для зміцнення свого сателіта такого явно не шкода.

Чи не тут бува криється, якимсь боком примаскована розгадка того, чому КПУ дозволяє собі найдорожчу передвиборну агітацію? З лозунгом космічної загадковості начолі: «Вернемо країну народу!»

Це все одно, якби сказати: «Шосту статтю конституції СРСР – у дію!»

Є ще одна проблема, яку не можна обминути увагою. Вона з’явилася буквально цими днями.

Опозиція враз заявила про те, що скоріше за все проблему звільнення з ув’язнення Ю. Тимошенко вона буде вирішувати через всенародний плебісцит.

Можливо, це і справді варіант для розв’язання проблеми, яку подолати не може ніхто – ні Європа, ні весь світ. Але тут щоправда, прихована одна  важлива деталь.

Давайте не забувати, що закон про референдум у спішному порядку, буквально під завісу своєї роботи, приймав попередній парламент. За нього депутати голосували вже буквально на виході з сесійної зали. Це було заледве не останнє партійне доручення донецьких для різного роду слухняних тушок і різношерстих зрадників.

Щось же підганяло владу, змушувало її всі поправки до законопроекту вносити буквально бігцем, а то й на коліні. Можливо, робилося це тому, що на Банковій добре знали: нинішній парламент, з його новими принциповими депутатами, не дасть змоги законодавчо закріпити в державі інститут плебісциту для швидкого і безболісного прийняття доленосних рішень, котрі владі не вдасться протягнути через Верховну Раду. Застосування ж адмінресурсу на місцях при формуванні волевиявлення громадян у нинішньої влади, як відомо, відпрацьовано майже ідеально, і це зайвий раз підтвердили останні парламентські вибори. Ось для цього, либонь, і знадобився прихований у кущах закон про референдум…

Думалося, що нова парламентська опозиція, сформувавшись і зайнявши вигідні позиції в Верховній Раді, поставить під сумнів правомірність такого правового документа. Оскаржить його, приміром, через Конституційний суд. Оскільки нинішня влада, за своєю внутрішньою суттю, будучи практично окупаційною щодо українського народу, загрозливо бавиться, то зрадницькими угодами на кшталт харківської здачі території, то, можливо, насильницьким впровадженням другої державної мови, то загрозою приєднання до сумнівного Митного союзу. Про що, до речі, не перестають заявляти ні В. Янукович, ні М. Азаров.

Немає ніякого сумніву, що закон про плебісцит, це фактично сокирка під лавкою. І вона лише чекає свого часу.

І ось замість того, щоб піддати сумніву правомірність цього недопеченого млинця, оскільки фахівці вважають, що в новому законі є чимало сумнівних правових позицій, опозиція, начебто зумисне діючи на шкоду сама собі, прокладе першу лижню для застосування референдуму на ділі.

Це все одно, що відкрити ящик Пандори. Позаяк влада, гадаю, тут же запустить референдум про Мутний союз, а там, дивись, і про російську мову. А до 2015 року пронесе через плебісцит і рішення про обрання глави держави в парламенті, а це прямий шлях до монархічного царювання «сім’ї» навіки.

Чи не краще не поспішати з цим, усе зважити і лише потім відрізати?