Погляньте на нічне фото із космосу і вам стане зрозуміло, куди нам йти - в світлу Європу, чи до дрімучого Євроазійського альянсу, куди нас щосили затягують російські "браття"...
Є, принаймні, три речі, які мене подумки пов’язують із Кореєю.
Перша та, що частину мого рідна села на Вінниччині, де я народився і виріс віддавна чомусь називають Кореєю. Хоча ніхто й ніколи нічого там насправді не знав про справжню Корею. Окрім того, що передавалося з інформаційних новин по радіо, а потім по телебаченню, писалося в газетах. І ніхто з корейців ніколи не селився в тих подільських краях.
Прозвали частину села так, гадаю, за віддаленість від центру населеного пункту, від траси, що вела в один бік до Вінниці, в інший до Кишинева. Через те, що восени і влітку бувало там не пройти і не проїхати: болото, що називається, по вуха.. І електрику там до домівок провели лише 1964-го. При чому, зусиллями старшокласників, яких я надихнув на цей подвиг. Люди в космосі, а ми сидимо при каганцях…
Друге. 1997 року мені тиждень, як головному редактору газети «Правда України», довелося гостювати в Південній Кореї на запрошення президента корпорації «Деу», знаменитого Кім Ву Чунга, побувати в його «золотому кабінеті», який розташовувався в готелі «Хілтон» у центрі Сеула.
Гелікоптером «Деу», що, до речі, означає ”великий Всесвіт”, пощастило політати замало не над усією країною, позаяк підприємства корпорації розташовувалися в різних кінцях Південної Кореї. Вразили гігантські виробництва – вони тоді випускали щодоби в середньому 10 тисяч телевізорів, будували гігантські океанські кораблі, новітні літаки і гелікоптери, різноманітну електронну продукцію.
Пофортунило побувати на презентації автомобіля «Деу» - «Лєганза». Якраз тоді його показали світові. Можна навіть сказати, що я одним із перших європейців сидів за кермом нового авто…
Аж не віриться, що вся ця гігантська імперія Кім Ву Чунга, який особисто розповідав мені про те, як починав свій бізнес із продажу газет на вулицях міста Тегу, де народився, через деякий час перетвориться у міф. До банкрутства компанії 1999 року призвели азійська фінансова криза та конфлікт із урядом країни. Тисячі робітників тоді втратили роботу. Щоб погасити борги компанії, держава змушена була позичити в Міжнародному валютному фонді $57 млрд. Влітку 2006 року Кім Ву Чунг, після багатьох років переховування від переслідування, здався владі. У 69-річному віці його засудили до десяти років ув’язнення.
І нарешті третя картина з життя Кореї, яка мені вельми пам’ятна – це документальний фільм. Він був показаний по телебаченню кілька років тому. Це жива і хвилююча розповідь про те, як група південнокорейських громадян прибула на кордон із КНДР і намагаються через річку докричатися у містечко, де колись вони народилися, виросли, але 60 років тому їх розділила війна. Знаменита воєнно-демаркаційна лінія вздовж 38-ї паралелі.
А ось із протилежного, північнокорейського боку заборонено підходити до берегів річки. На кожному кроці військові патрулі. Прибулі з Сеулу, інших міст Південної Кореї люди, їх близько десятка, вигукують імена рідних і близьких. Запитують, чи живі іще. І на тому березі, не зважаючи на заборону, раз по раз відгукуються, подають сигнали. Рідні, близькі, знайомі. Один із них навіть кинувся було в воду, намагаючись переплисти річку до рідних, яких упізнав, але його наздоганяють на військовому катері, виловлюють на бистрині, тягнуть у всіх на виду до буцегарні…
Так і хочеться запитати: за що так страждають люди? Чому не можуть з’єднатися сім’ї!? Кому потрібна ця багатолітня ворожнеча?
У КНДР сьогодні не стало чергового правителя. Можливо, це шанс до того, щоб із часом сполучилися дві Кореї?
Якби таке диво Господнє сталося, то в якому напрямку краще рухатися новій великій державі?
Думаю, що відповідь ми з вами точно можемо знайти у цих цифрах, які пропоную вашій увазі.
Нині населення Південної Кореї складає 48,8 мільйона громадян, Північної – 24,5. Тривалість життя (на цей показник прошу звернути особливу увагу, він, гадаю, є найбільш важливим) південних корейців – 79,1, північних – 68,9 років. Дитяча смертність на 1000 новонароджених відповідно 4,2 і 27,1. ВВП на душу населення в доларах США – 27 800 і 1 800. Виробництво електроенергії (млрд.. кВт. г.) – 417,3 і 22,5. Користувачів Інтернету: Північна Корея – 39,4, КНДР – немає даних. Кількість хостів провайдерів: Південна Корея - 291 329, Північна – лише три!
Чи не здається вам, друзі, що ця промовиста статистика, це чітка, конкретна відповідь і на нинішнє наше кардинальне питання життя: куди прямувати Україні – в Євросоюз, чи знову в дрімучу тундру, на об’єднання з диктаторськими (напівдиктаторськими, тоталітарними) режимами Лукашенка, Медведєва-Путіна, кривавого Назарбаєва в якомусь дивному Євроазійському союзі.
Поцікавтеся лишень, скільки літ живуть люди в європейських державах, і існують в державах, які так активно в ці дні закликають в своє лоно донецьких правителів. Виясніть скільки людей користуються Інтернетом в Білорусі, скільки хостів там мають провайдери, як і в ці дні в Казахстані, і все, думаю, стане зрозуміло. Нас явно тягнуть у бік горьованої 38-ої паралелі, з подібними до каендерівських вождів.
Не приведи, Боже!
***
А щоб зриміше, не віртуально, а наочно це уявлялося, в тому числі і представникам сморідної п’ятої колони в Україні, що собою уявляють дві нинішні Кореї нічної пори з космосу, дарую їм дві світлини. Вгадайте, де хто є…
Приблизно так виглядає різниця між Євросоюзом і путінським Євразійським альянсом. При чому, зауважу, що для того, аби нам потрапити на світлий бік європейського життя – за це ще потрібно чимало поборотися. В азійську темінь буквально тягнуть за руки…
Вибирайте куди вам хочеться, друзі…
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.