З днем народження, Паша Лазаренко!

Сьогодні Павлові Івановичу 58 літ…

23 січня день народження відомого на весь світ українця Павла Івановича Лазаренка. Це буде одинадцята дата, яку колишній Прем’єр-міністр України зустрічає в американському ув’язнені.

Знаю, що крива, жовчна, злостива кучмівська пропаганда давно в свідомість багатьох українців намертво вкоренила штамп, що колишній глава уряду найстрашніший торбохват і злодій. Що він обібрав усіх і кожного з нас. Що всі українські злидні від нього одного.

На утвердження, закріплення цього шахрайського образу в Україні і за її межами, пропагандистським штабом Л. Кучми затрачено коштів, напевне, у декілька разів більше, ніж те, що "шиють" П. Лазаренку нині. А йдеться, якщо не помиляюся, про суму в 200 мільйонів доларів США. Таку, принаймні, цифру озвучив цими днями міністр юстиції О. Лавринович, якому начебто уряд М. Азарова доручив повернути кошти з закордонних рахунків П. Лазаренка. Зрозуміло ж, для зміцнення державного бюджету. Бо без цих грошей економіка держави може піти в штопор…

Чи ґрунтовно задумувався, хто й коли із вас, друзі, чому під варварський, дикунський каток кучмістів потрапив саме Павло Іванович? Свого часу вдатний політик, права рука глави держави…

Невже ж, можна повірити в те, що колишній злий правитель Л. Кучма проснувся одного ранку і вирішив: усе, годі красти в рідного народу, молодої держави, від сьогодні буду нещадно боротися проти шахраїв і розтягаїв усяких мастей. Оглянувся і побачив, що найбільше суспільного добра прихопив і пре на своєму горбу прем’єр Паша Лазаренко.

Якщо так, тоді б жереб екс-глави уряду мали приміряти до своєї долі й інші високопосадовці, котрі не барилися тієї пори прихопити до своїх рук кращі заводи, літаки і теплоходи. А першим на роль ув’язненого мав би претендувати, як не дивно, сам зять Леоніда Даниловича – Віктор Пінчук. Для цього вистачило б правдивої юридичної оцінки дій його при купівлі промислового гіганта заводу "Криворіжсталь". Уже не кажучи про "прихватизацію" інших промислових велетнів.

Там, як відомо, грабіж складав не якихось жалюгідних двісті мільйонів доларів США, а одразу декілька мільярдів лише на одному об’єктові! Оце злодійський розмах! Чи не так?!

Це власноручно своїм знаменитим перстом, яким нині диригує основною частиною Верховної Ради,  вивів у своєму поясненні правоохоронним органам славнозвісний Михайло Чечетов, який особисто, від імені держави здійснював продажу, а точніше б сказати – подарунок промислового гіганта родині Л. Кучми.

Але чомусь не сталося цього "само побиття".

Чому ж тоді Л. Кучма так жорстоко і немилосердно розправився з одним-єдиним лише П. Лазаренком, підключивши до цього весь державний апарат, дійшовши зі своїми мольбами про неодмінне ув’язнення втікача з України аж до віце-президента США Альберта Гора, до глави Білого дому Білла Клінтона?

На моє приватне, щире переконання, (цю деталь я хочу особливо підкреслити в даних замітках), суть тут не лише в економічних аспектах. Швидше, навіть зовсім не у них.

Павло Лазаренко є справді неординарною особою. Я б, напевне, тут міг би і з кимось його порівняти з відомих людей. Але зумисне не зроблю цього, аби мої читачі не сказали, що, мовляв, погляньте, який засліплений, чи зомбований, а ще гірше – куплений Павлом Івановичем…

Я лише принагідно зверну увагу на одну промовисту особливість. Із лютого 1999 року Павло Лазаренко знаходиться в американському ув’язненні, а в Дніпропетровській області його повсякчас обирають депутатом обласної ради. До жовтня минулого року тут існувала фракція ним очолюваної партії. При чому, на чолі... з Павлом Лазаренком.

Чи де коли було, чи є щось подібне у світі?

Напевне, що ні. Для багатьох дніпропетровців П. Лазаренко – це образ найбільш удатного, грамотного менеджера, практикованого, вправного керівника. З ним там пов’язують, здається, спорудження  метро, аеропорту, ще десятків економічно-господарських, соціально-культурних об’єктів.

Думаю, що жителі міста над Дніпром і області добре розуміють цю істину: не будь Лазаренко у них керівником, ніколи б не з’явилися у них ці знакові прибавки. Як, скажімо, і 15-ти, чи навіть 20-відсоткової добавки до пенсії кожному без винятку пенсіонеру Дніпропетровщини! Таке практикував П. Лазаренко.

Переїхавши на роботу в уряд, саме з таким запалом, енергією приступив до справ у Києві Павло Іванович.

Уже незабаром він узяв під своє пильне підпорядкування весь економічний блок питань. Полетіли з роботи пристосуванці і мажори, яких узяли на високі пости за протекцією. Доволі часто за особистим розпорядженням Л. Кучми.

Почалися конфлікти з главою держави. КЛД раз по раз вибухав гнівом, сердився, грубо лаявся, давав сердиті команди повернути "його людей" на попередні посади. Кривлячись, лихословлячи вже на безтолкового правителя, П. Лазаренко змушений був виконувати ці розпорядження. 

Але вже за півроку основна частина керівників, управлінців розуміли, що головною людиною в державі став глава уряду, який не просто ефективно розуміється в економіці галузей, але грамотно, уміло наводить порядок у розбалансованому економічному механізмі країни. Звісно, що не обійшлося, мабуть, без того, щоб П. Лазаренко не намагався когось і більше звичайного наблизити до себе. Аби створити сою команду. В тому числі і з середовища фаворитів Л. Кучми.

Одне слово, Павло Іванович розпочав ризиковану для себе гру факіра, беззастрежно обвиваючи довкруги свого тіла товсту ковбасу удава, буцімто випробовуючи – затисне він його до смерті, чи й цього разу обійдеться.

Ревнивий Кучма, який всі роки свого правління провів за читанням доносів сексотів і спецслужб, уже незабаром знав, що позаочі невдячний ставленик називає його лише "рижим", "лайном" і таким іншим.

Десь утратив пильність П. Лазаренко, а, можливо, і зарозумівся. Бо у котрійсь компанії, можливо, і під п’яну лавочку, якось легковажно і необережно заявив, що, мовляв, незабаром я цього р...ого вивезу з Банкової на смітник, отоді ми будемо хазяйнувати зовсім не так. Існує, приміром, версія, що тієї ж ночі, коли було сказано ці негарні слова, Л. Кучму підняли з ліжка і дали прослухати запис…

6 серпня 1996 року Павло Лазаренко викликав мене до себе на килим. Я тоді працював головним редактором газети "Правда України". Прем’єр якраз формував свій Кабінет Міністрів.

- Будеш міністром інформації в моєму уряді, - заявив Павло Іванович, тільки я встиг присісти в крісло до приставного стола.

Якщо чесно, це зовсім не входило в мої плани. В газеті якраз було все добре відлагоджено, успішно вирішувалися економічні проблеми, а головне постійно зростав тираж. Уряди, я знав, міняються через кожних дев’ять місяців, максимум через рік. Чи варто було робити цю перебіжку? Щоб потім, немовби, побитим псом, з підігнутим хвостом назад повертатися в рідні пенати.

Однак П. Лазаренко був невблаганним.

Як він тоді мені пояснив, на пост кожного міністра прем’єр-міністр подає три проектних кандидатури. Президент їх розглядає і приймає остаточне рішення.

Отже, окрім мого прізвища потрібно було назвати ще два.

Прем’єр-міністр підняв телефонну трубку і сказав:

- Іване Григоровичу, запиши прізвища до подання президенту на пост міністра інформації. Кандидатура номер один – Олександр Горобець, кандидатура номер два – Сергій Правденко, номер  три – Дмитро Табачник…

Схоже, на тому кінці проводу абонент йому почав активно щось заперечувати. Лазаренко розсердився:

- Я знаю що кажу. Роби так, як я сказав, строго в тому порядку, котрий тобі продиктував…

Почувши про Табачника, я буквально присів у кріслі. Цей чоловік тоді очолював адміністрацію президента і, думаю, що був іще у фаворі глави держави (щоправда, його із тріском звільнять із високої, захмарної посади лише рівно за чотири місяці – 6 грудня 1996 р.).

Я поспішив запевняти Павла Лазаренка в тому, що це безрозсудний і дратівливий крок, позаяк подання президенту насамперед потрапляє до рук глави адміністрації. І Д.Табачник фактично першим побачить, як "високо" оцінює його авторитет у владі, управлінські якості глава уряду, висунувши його кандидатуру на посаду якогось там міністра інформації. Та й то лише не першою, а третьою кандидатурою. Що ж це інакше, як не глибока, кровна образа і відвертий виклик?

Я вважав, що цим, власне, П. Лазаренко передусім оголошує війну Д. Табачнику. А саме в його руках знаходилися тоді всі інформаційні засоби держави, і, насамперед, телевізійна програма Олександра Ткаченка "Післямова", "Дзеркало тижня", котрі тоді дивилися та читали всі. Принаймні, у Києві.

Павло Іванович розсердився на мене не на жарт.

- Ти точнісінько так мислиш як Іван Григорович Кириленко, - сказав. (Це йому глава уряду віддав команду телефоном готувати документи. Пан Кириленко тоді виконував роль глави канцелярії прем’єр-міністра, нині - це керівник фракції БЮТ у Верховній Раді.) - Пішли вони нафік ті ваші рижі й бородаті. Скоро ми їх звідти виженемо поганою мітлою…

При цьому П. Лазаренко повернувся у той бік, де містилася по відношенню до його кабінету адміністрація президента і смачно та виразно помахав кулаком. Виглядало це дещо кумедно, але все одно по-бойовому…

Іще на всі сто відсотків знаю, що в якийсь день, коли Л. Кучма і П. Лазаренко зустрілися сім’ями за святковим столом, русявий глава держави, добряче підпивши, враз напав із образами на Павла Івановича.

Що ти, мовляв, за сука така, копаєш під мене. Побіг до якогось сейфу і приніс звідти сувій доповідних і роздруківок прослуховування свого глави уряду... 

Зрозумівши, що виправдовуватись зайве, П. Лазаренко підвівся з-за столу, смачно послав далеко-далеко свого главу держави, і при цьому заявив, що він начебто все одно переможе на виборах…

Це була їхня остання зустріч… 

Усе б, напевне, так істалося, як сказав П. Лазаренко, якби вони удвох зійшлися у чесному двобої на президентських пергонах 1999-го. Коли б  оскаженілий Кучма не знав, що його опонент ніколи даремне слів на вітер не кидає… І що рівних йому в організаторських зхдібностях немає...

Тому всі дні й ночі з середини літа 1997 року, коли П. Лазаренко був відправлений у відставку, Л. Кучма, спеціально створена бригада прокурорів, слідчих займалася одним -  топити непокірного лідера опозиційної партії "Громада". Активно і завзято тривали пошуки, збирання компромату. Одного дня до Дніпропетровська з Києва прибув повний вагон працівників правоохоронних органів, КРУ, податкових інспекторів…

Почалися жахливі звинувачення в усіх можливих і навіть фантастичних гріхах екс-глави уряду. Наближені Л. Кучми змагалися в тому, яку б нову собаку навішати на опального екс-прем’єра. Аж до замовних убивств. 

До справи найтісніше був підключений механізм державних і продажних, так званих, незалежних ЗМІ (таких тоді було 99 відсотків у Києві, а регіональні засоби комунікації слідом передруковували пасквілі). Вони щотижня видавали у світ десятки сторінок газетно-журнальної продукції, радіо- і телепередач, де головним героєм був "злочинець" віку Павло Лазаренко.  

Керував усім цим міністр інформації Зіновій Кулик. Кажуть, що це розлючений на П. Лазаренка Д. Табачник проштовхнув його на цю посаду. Начебто, замість себе…

Безугавна злива компромату - це був уже не злощасний 25-ий, а, напевне, тисячний кадр психологічного впливу на читачів та радіо- і телеглядачів. Він, мабуть, доходив аж до генетичного впливу на тих, хто живе в Україні. 

Постійне, цілеспрямоване цькування зробило свою ганебну справу. П. Лазаренка призначили страшнішим за Соньку Золоту ручку.

Відтак, уся боротьба з розкраданням державних коштів, корупцією в Україні на десятиліття перетворилася на обеліск із написом "Павло Лазаренко". Тим часом, у тіні під ним творилися і творяться куди страшніші справи, які навішали, приписують Павлові Івановичу. 

Проклинаючи «злодія» Лазаренка, списуючи на нього всі гріхи за бідність українського народу, родина Л. Кучми стала однією з найбагатших в Європі. Дочка екс-президента нещодавно купила найдорожчий будинок у світі.

А щоб було веселіше Павлові Івановичу в американському далеку, я подаю йому і своїм читачам, список, складений фінансовою розвідкою щодо крадіжок, які вчинено останнім часом  в Україні. Подаю мовою оригіналу:

- 2008 – «На протяжении года по поддельным финансово-хозяйственным документам незаконно перечислено за пределы Украины на счета оффшорных компаний более $890 млн»

- март 2008 – «Злоумышленники «отмывали» по $500 млн в год. Во время расследования установлено, что служебные лица банка лишь за три месяца деятельности приобрели валютные средства на сумму 670,5 млн грн.

- август 2008 – «Объем проконвертированных средств по счетам задействованных предприятий составил свыше 300 млн грн».

- октябрь 2008 – «Незаконные финансовые операции на сумму более 10 млрд грн. выявила СБУ на протяжении 9 месяцев. Уголовные дела возбуждены в отношении сотрудников двух банков, которые путем создания фиктивных предприятий выводили за границу значительные суммы»

- январь 2009 – «В своей деятельности злоумышленники использовали счета фиктивных и действующих предприятий. В сумме похищено более 1 млрд грн.»

- февраль 2009 – «В конце прошлого года остановлена деятельность преступной группировки, которая специализировалась на незаконных валютных операциях, в результате чего за границу было выведено $3,5 млрд. Деятельности группировки длилась почти два года»

- июнь 2009 – «Двадцать фиктивных предприятий, расчетные счета которых были открыты в шести банках Киева и Днепропетровска. Ежемесячное обращение средств, подконтрольных участникам КЦ, составляло около $30 млн»

- июнь 2009 – «Преступная группировка, которая создала незаконный механизм перевода безналичных средств в наличные и выведения их за границу с использованием расчетных счетов, открывала счета коммерческих структур в банке «П». Ущерб превышает 1 млрд грн.»

- июнь 2009 – «В Житомире ликвидирован КЦ, с помощью которого перевели в наличность средства на общую сумму свыше 300 млн грн.»

- июль 2009 – «В Одесской прекратили незаконную деятельность КЦ, который «отмыл» свыше 256 млн грн.»

- июль 2009 – «В Днепропетровске ликвидирован КЦ, через который в 2008-2009 гг. были переведены в теневой оборот свыше 500 млн грн.»

- январь-октябрь 2010 – «Выявлена и прекращена деятельность 151 КЦ. Из незаконного оборота были изъяты товарно-материальные ценности на сумму 1,565 млрд грн.»

- август 2009 – апрель 2010 – «За этот период два получили наличными в банке «К» 9 млрд 365 млн грн.»

- ноябрь 2010 – «По уголовному делу идет проверка 3 000 предприятий по всей Украине. Общий объем операций с фиктивными структурами составил около 20 млрд. грн.»

Перечень далеко не полон – представляет собой произвольную выборку из публикаций в украинских СМИ за 2008-2010г.г. (статистическая отчетность Государственной службы финансового мониторинга за 2010г. отсутствует) Но даже эти цифры не могут не шокировать! Всего: более $5 млрд и 45 млрд гривен или чуть больше 1/3 доходной части бюджета-2011.

(Дані сайту «Лівий берег»).

* * *

Так, що звинувачення проти П. Лазаренка – це, можна сказати, лише "дитяче щебетання". Вони - лише вдалий громовідвід для сотень чорних справ справжніх бандитів, якими насправді вже два десятиліття кишить Україна. 

Подобається це комусь, чи ні, але я нині публічно щиро й від душі вітаю Павла Івановича з днем народження. Здоров’я і терпіння!

Переконаний, якщо Павло Лазаренко виживе і з часом повернеться в Україну, це дасть змогу розкрутити не одну корупційну справу колишнього правителя Л. Кучми і його кривавої камарильї.