Якби опозиція всерйоз захотіла звільнити політв'язнів...

Замість листа до Юрія Луценка в другу річницю його протиправного ув’язнення

Сьогодні виповнюється два роки з часу ув’язнення Юрія Луценка. Чорна, рубіжна дата у становленні, важкому розвитку демократії і свободи слова в Україні. Позаяк, Юра не просто арештант Менської виправної колонії, а знакова політична фігура України, кинута за грати не за злочини, а за гострий язик, за харизму лідера, яка понад усе лякає нинішню владу.

Без сумніву, якби Юрій Віталійович ці два роки не волочив кайдани за ґратами, розплачуючись здоров’ям за свої бунтарські протести проти несправедливості й вибіркового кривосуддя , ми б нині мали зовсім не такі результати парламентських виборів. І не таку подеколи аморфну опозицію у Верховній Раді, котра начебто по спадковій передана з попередньої бездарно програної каденції, котра й зараз буцімто на словах й бойова, активна, а відстояти до кінця задеклароване чомусь не може. Чи не хоче, забавляючись банальними кістками, кинутим їй владою з барського плеча?

Як, приміром, того, що опозиція не отримала під своє керівництво  для здійснення конституційних контрольних функцій влади через управлінням ключовими формуваннями ВР, як Комітети з питань бюджету, а також з регламенту, з соціальної політики, Спеціальна контрольна комісія Верховної Ради з питань приватизації. Або ж тим, що як було двократно заявлено лідерами опозиції (Кличком і Тягнибоком) 25 грудня з парламентської трибуни, що великий політичний діяч сучасності  М. Азаров має обов’язково прозвітувати перед ВР про здобутки свого безталанного уряду ще нинішнього року.

Знаю, якби серед опозиціонерів на печерських пагорбах нині був Ю. Луценко, він би вже збирав підписи за ініціювання проведення позачергової сесії Верховної Ради саме з таким порядком денним. Не даючи змоги правителям із Банкової і Грушевського перегрупувати сили задля чергового наступу на права людей і нового обкрадання народу. Адже дії рибаків, єфремових, чечетових щодо общипування ініціатив, законних прагнень парламентської опозиції, при чому, котрі ще й учинені зухвало й відверто протиправно, як ось із викраданням в опозиції Комітетів ВР, зрив через спішне закриття сесії Ради в 2012 році звіту уряду перед парламентом після складання своїх повноважень, це неприкрите й натуральне відвойовування дещо втрачених позицій влади після бандитського розгулу її адептів на виборах 28 жовтня.

Однак усі ми ходимо під Богом. І ті, хто ув’язнював Луценка, зрозуміло, також. Вони, приміром, 26 грудня 2010 року віддаючи команду своїм «нінзям» зайняти для ув’язнення екс-міністра позицію за сміттєвими баками на вулиці Старонаводницькій і не подумали попередньо заглянути до астрологічного календаря, аби уточнити, що це за доба така 26 грудня. Що несе вона в собі, які справи можна починати, а котрі ні.

Як стверджують астрологи 26 грудня – це якраз практично єдиний у року такий день, який іще називається добою непохитності. Все що розпочинається в її двадцять чотири години мовбито позначене дивовижною наполегливістю, настійливістю, упертістю. Хоч обіддя гни на характері цього дня.

Пригадайте протестні, на грані життя і смерті дії Юрія Віталійовича проти протиправного ув’язнення, позбавлення права на захист у судді, що, власне, підтвердилося однозначним рішенням Європейського суду  з прав людини у справі «Луценко проти України». І це ще, думаю, далеко не все, чого досягне відомий бранець у відвертій боротьбі проти режиму В. Януковича. 

Ну, приміром, за час сумнівного ув’язнення Луценка, один із тих, кого преса доволі часто називає замало не замовником позбавлення публічності, спровадження за ґрати  відомого українського пересмішника, й сам доволі успішно охундаївся. Сподіваюся, ви розумієте про що йдеться. Насамперед, зрозуміло ж, про викидання на сумнівний проект на залізниці понад 300 мільйонів доларів США народних грошей, пов’язане із завезенням в Україну слизької комфортності і життєздатності корейських експресів «Хюндай».

Це ж вам не кошти на квіти і обід, мовбито неправомірно потрачені екс-міністром внутрішніх справ. Тут же ж, думаю, неодмінно є щось, котре називають відкоченим на лапу. При здійсненні таких проектів подібне є заледве не правилом, яким користуються ті, хто узгоджував проекти, приймав остаточні рішення.

Так що опозиції є над чим попрацювати. Бодай би заради підтвердження тієї відомої істини, що не копай яму іншому, бо туди й сам можеш потрапити…

Знаєте, окрім усього, що вище сказане про 26 грудня, сонце цієї доби вже остаточно повертає на весну. До тепла, до розквіту, і цієї ночі, здається, навіть додаються вже секунди для подовження світлового дня. Це час пробудження для багатьох активних людей. А так хотілося, щоб і для всієї української опозиції…

Саме тому якось я і писав про те, що Ірині Луценко, нинішньому народному депутату України, варто створити й очолити в Україні «Комітет 26 грудня», організацію із захисту порушених прав неправомірно затриманих і ув’язнених. Організацію з визволення нинішніх політв’язнів, і, не приведи Боже, подібних осіб у майбутньому.

Хоча, якщо по великому рахунку, то нинішня опозиція вже остаточно оформившись у парламенті, могла б приступити до активної фази дій щодо негайного звільнення політв’язнів. Заблокувати, приміром, трибуну Верховної Ради до тих пір, поки Ю. Тимошенко і Ю. Луценка не випустять із тюрми. І не поступатися цим бойовим принципом ні на йоту. Тим паче, що на нашому боці весь прогресивний світ.

Так, це, можливо, й загрожує розпуском законодавчого органу. Але за нинішньої ситуації, коли м’яч практично на полі опозиції, коли вона має найвищу за весь період правління В. Януковича підтримку народних мас, у  той час, коли влада після масових фальсифікацій, вульгарного застосування нею адмінресурсу на виборах значно втратила свої позиції на округах, це, можливо, було б найкращою порою для демократичного порятунку України. Цілком законним шляхом, підкреслю.

Адже останні призначення в уряді чітко і однозначно вказують на те, що правляча камарилья відверто береться остаточно закабалити державу. Зробити із неї справжнього сателіта Росії, вибудувати всю систему влади й придушення протестних акцій за прикладом Кремля. Перетворення України в монархічну вотчину правлячої «сім’ї».

Ви, приміром, звернули увагу, що в новому Кабміні з 22 новопризначених висопосадовців аж шість - вихідці з Росії. Сьомим адептом Москви є, зрозуміло, сумно відомий Д. Табачник, який кожним подихом працює на Москву і її правителів.  Ще частина уряду – донецько-луганська опора родини глави держави, або ті, хто поставлені на ці пости олігархами.

Із таким букетом урядовців мріяти про Європу, верховенство права, зростання добробуту народу, все одно, що замість карасів розводити піраньї. Позаяк плавають у волі, і в лусці…

Одне слово, якби опозиція хотіла, діяла сміливо й відверто нинішні політв’язні вже могли б бути на свободі, а всякого роду «хундаї» постали перед справедливим законом.