Аби врятуватися, Україні потрібні ще одні парламентські вибори

Якнайшвидше. Поки не розхолодилися ті, хто зрозумів, що зробив правильний вибір, а ще більше ті, хто переконався в тому, що він вдруге помилився. Що з їхнього роя й цього разу не буде ні… муя…

Бог, либонь, вибрав за день уродин Степана Бандери 1 січня тому, аби українці з першого дня нового року пам'ятали: національна ідея власної державності для нас – понад усе. Саме тому "Слава Україні" і "Героям Слава!" це для нас, як "Отче наш". Із цим маємо просипатися і засипати…

У середині дев'яностих років мені довелося багато годин провести у літерному літаку Л. Кучми, під час його офіційних візитів і робочих поїздок до різних країн світу. Я не раз чув на власні вуха, як він членам офіційних делегацій по-простецьке казав: "Шукайте національну ідею. Україна не може жити без неї…"

Вишукував її і В. Ющенко поспіль із Ю. Тимошенко, заколисавши мільйонний люд казками на Майдані. Однак дорвавшись до влади більше думали ці паничі про задоволення власних амбіцій, а не про створення акумулятору прогресивних національних програм, політичних ідей, гасел, цінностей, цілей.

Узагалі без курсу і вітрил ведуть кудись український народ ось уже три роки В. Янукович із М. Азаровим. А тепер до них іще підпрігся й лукавий дід Щукар - В. Рибак. Чи то до якоїсь Євразії, чи в напрямку єдиного економічного простору марширують, але ж для них головне, щоб іти з Росією на чолі, бо саме сюди спрямований їхній донецький маркшейдерський компас.

Але минулорічні жовтневі, парламентські вибори,  про які, як, мабуть, пам'ятаєте, багато хто з регіоналів впевнено говорив, що це непотрібна, порожня затія, даремне викидання грошей на вітер. Позаяк, мовляв, вони, вибори, нічого й нікого не поміняють на владному олімпі, в парламенті не поміняють розстановку політичних сил, усе буцімто залишиться як є.

А що, запитаю вас друзі, вийшло насправді?

На щастя багато українців зрозуміли, відчули, повірили в свої сили, переконалися в тому, що і залізобетонний донецький гараж, в який ПР перетворила Україну, розвалюється, якщо національною ідеєю людей стає жагуча потреба, необхідність  побудови власної національної держави. Зі своєю мовою, культурою, традиціями. Зі своєю справжньою національною елітою на чолі, а не під наглядом учорашньої єнакієвсько-макіївсько-горлівської шпани.

Без нав'язування дрімучого "руського міра", агресивного російського фундаменталізму, який вочевидь стає загрозою існування унітарної України.

Бо ще ніколи за неповних двадцять два роки незалежності України проблема втрати суверенітету, мови, культури рідного народу не були під такою страшною загрозою. І це мимоволі об'єднало, згуртувало наших мирян. Вселило віру в людей в тому, що вихід із ситуації є. Що не всьо ще Донбас! І такого, власне, ніколи не буде.

А висновок мій такий. Аби врятуватися, Україні потрібні ще одні парламентські вибори. Якнайшвидше. Поки не розхолодилися ті, хто зрозумів, що зробив правильний вибір, а ще більше ті, хто переконався в тому, що він вдруге помилився. Що з їхнього роя не буде ні… муя…

Як добитися цього?

На це в нас є політичні партії зі штабами й аналітиками. А в них багато патріотів…