Пукач із молитовником у руках

Засекречений суд над екс-генералом Пукачем не відповів на жодне з головних запитань, які цікавлять громадянське суспільство: хто замовник убивства, чи тільки Гонгадзе став жертвою "ескадрону смерті"?

Найбільше, що вразило мене в день оголошення вироку вбивці журналіста Гонгадзе – фраза, яку повторять чи не всі репортери із судової зали. Вирок Пукач вислухав із молитовником у руках…

Протягом усіх п’яти годин, поки судді читали вердикт.

Тримався за книжку, немовби за громовідвід. Буцімто за тисячоліття спресовані слова псалмів могли його тепер захисти від себе самого вчорашнього.  Від звіра в людській подобі, котрий заслужив генеральські лампаси, поста начальника управління контррозвідки МВС, насамперед, завдяки знущанням над людьми, вбивствами.

Очевидно, що ці криваві "геройства" ватажка і його жахливого "ескадрону смерті" продовжувалися б іще довго, якби вчиняючи зухвалі й криваві свої розправи з неугодними режиму Л. Кучми людьми на замовлення, вони не натрапили на Г. Гонгадзе.

Більше того, на його вельми організованих, мобільних друзів. Авторитетних у Києві, і що важливо, - далеко не з лякливого десятка. Котрі навдивовижу швидко, якщо не сказати, - майже, блискавично вирахували, куди міг зненацька, в одну мить щезнути, зникнути, загубитися поміж людьми їх щирий друг. Якби вони не забили в усі можливі дзвони. І вже за добу – другу замало не всі київські теле-, радіоканали, газети повідомляли: зник журналіст, допоможіть знайти. А ще згодом  безцеремонно і відверто запитували з усіх можливих рупорів: Кучма, де Гонгадзе?

Напевне, якби ми жили в європейській державі, а не на тванистому, багнистому переході України від "совка" й невідомо куди, то дії перевертня з золотими погонами були б достойно оцінені від імені суспільства судом. Адже що насправді сталося?

У Міністерстві внутрішніх справ, під проводом самого міністра, була створена і активно орудувала жорстока і нещадна банда вбивць та головорізів, які, насамперед, переслідували борців проти режиму Л. Кучми. Вони мордували всіх, не вагаючись зносили голови тим, на кого лишень указував перст згори.

Скажіть, хтось із українців вважає, що дії цієї групи, до складу якої входили міліцейський генерал, два полковники, ще троє старших офіцерів знайшли належну оцінку в судових вердиктах, яких щодо цього уже, до речі, маємо аж три?

Так, вони всі нині ув’язненні. Але українська Феміда все зробила для того, щоб народ не побачив цю банду в анфас і профіль – щоб вона засвітилася у повному складі, на одній лаві підсудних.

Напевне ж тому, аби люд не переконався у тому, не зрозумів, що ці бандюги в одностроях і були найбільш надійним підручним підрозділом влади – справжнім середньовічним "ескадроном смерті".

У різний час, у різних місцях, за різні протиправні дії їх посадили на нари, цих старших офіцерів МВС.

Одних за те, що вивозили з Києва, били, знущалися з помічника народного депутата України, котрого голим прив’язали до дерева і покинули в лісі. Інших перекинчиків судили за те, що полювали за Гонгадзе, виконували злочинний наказ генерала, вивезли його в Таращанський ліс, допомагали Пукачу вбивати журналіста, закопувати його тіло, знищували сліди зовнішніх спостережень за політичними противниками режиму Л. Кучми.

Окремо від інших судили самого вбивцю у лампасах, який редактора Інтернет видання задушив паском, переламавши йому кадика…

Іншими словами, усю картину діянь звірів у погонах подрібнили на окремі картинки. Щоб зумисне порушити загальне полотно нелюдських учинків вовкулаків. Аби народ не побачив, не зрозумів, що найкраще просуваються по кадрових щаблях, отримують додаткові звання і шикарні квартири в особливому підрозділі МВС - контррозвідці ті, хто краще знущається над бідолахами, котрі потрапили під команду "фас!"

Що найкращими офіцерами міліції за часів Л. Кучми були звірі в погонах…

Ця розпорошеність процесів, як мені здається, дала змогу уникнути і небажаних до слідства, а загалом і до влади запитань: а чи всі злочини, які вчинив "ескадрон смерті" Пукача, розкриті?

Тут варто підкреслити, що один із учасників процесу над О. Пукачем, колишня його жертва журналіст Олексій Подольський, над яким міліціянти в цивільному вчинили брудний самосуд у лісі, а також підпалили двері його київської квартири, по закінченні суду, у студії телеканалу ТВі заявив, що не дивлячись на його неодноразові заяви, слідство й суд навіть не стало реагувати на те, що перевертні в погонах, схоже, убили ще як мінімум двох людей із їхньої політичної сили. Надто ж загадково і раптово вони померли…

Коли влітку 2009 року нарешті було затримано екс-генерала О. Пукача, керівництво країни впевнено заявляло: судовий процес на міліцейськими перевертнями буде відкритим. Позаяк аж надто резонансною для суспільства є справа загибелі журналіста Гонгадзе. Фактично його смерть призвела до тектонічних зрушень у свідомості громадян, підштовхнула людей до Майдану і Помаранчевої революції.

А що ж вийшло насправді?

Практично всі судові засідання зробили закритими, журналісти потрапили на процес лише в останній його день – на оголошення вироку.

Чи не є це ще одним, зайвим доказом того, що влада боялася правди про убивць із "ескадрону смерті". Щоб народ із показів обвинувачуваного, свідків, заяв і реплік у суді не вирахували головного – хто був замовником убивства журналіста Георгія Гонгадзе.

Суд так і не відповів на це запитання. А це означає, що дванадцять із лишком років правоохоронні органи України, не зважаючи на те, що декілька разів за цей час помінялися глави держави, прем’єр-міністри, обрано нові склади законодавчої гілки влади, оновилося кримінальне законодавство, так і не зуміло офіційно відповісти на запитання: хто дав команду навічно закрити рот журналісту, відрубати йому голову?

Щоправда чоловік із молитовником у руках в клітці засудженого на запитання головуючого в процесі, чи визнає він себе винним видав із себе: "Визнаю, коли тут зі мною будуть Кучма і Литвин".

Але, як, ви гадаю, розумієте, друзі, що так думає колись грізний і безжалісний Пукач, проте він це все-таки не Феміда України. А вхопити за яйця головних убивць мала саме вона.  

Залишається без надії сподіватися, що цей день в Україну нарешті колись таки прийде. Іншого нам просто не дано…