Урсус, або Ати-бати, йшли знімати – 12

Ведмідь в лісі, Жозефіна з кляпом в роті, діти сидять на деревах, загублений Тіма, титанічний переїзд на Скелі Довбуша. Це і ще багато чого в 12 день зйомок фільму «Урсус».

12 день, Україна, Тернопільська область, ліс під Чортковом

7.00 День починається з дикого скандалу з приводу запізнення групи – з Тернополя нам треба просто летіти, аби не завалити плани зйомки і не потрапити під шашку точного і  пунктуального Сергія Борденюка. Не вийшло – шашка свистіла довго і максимально загрозливо. Але правильно, що ж тут скажеш. «Якщо б був би живий Мащенко, він би цього не стерпів», - в серцях промовляв Борденюк. Втім, локація з кам’яним залізничним мостом попід лісом зводила нанівець сварки – місце по справжньому мальовниче, особливо якщо оглядати з мосту панораму села Кровинка – від гори зліва до гори справа, і з озером та річечкою посередині.  Як на картинці з дитинства.

 

Дорогу з обох боків попід мостом перекривали ДАІшники, і наш фургончик з Чолою на борту (їдучи ледь-ледь, бо старий ПАЗ вже не тягне) заїжджав до лісу, за сюжетом – до Тюрингського лісу в Румунії. З машини виходить Соня, яка тільки що обдурила Фому, і вкрала машину, відкриває задні дверцята, дивиться на ведмедя, говорить йому фразу, а потім бачить, як ведмідь, чухаючи собі голову, починає говорити людським голосом: «Ну що, бейбі, будемо розмовляти, чи пограємо у щось?» Соня верещить, і втікає… Коли Жозефіна заверещала, я аж присів – і від несподіванки, і від переконливості гри, і від децибел крику. Цікаво, що спочатку вона верещала, в буквальному сенсі при вигляді камери, яку на плечі у фургоні тримав Борденюк. Так, він теж може налякати кого завгодно.

Ключова сцена, власне, через яку і приїхали знімати в цей ліс, це поява нового персонажу – Флоріана Грігоре, лейтенанта румунської таємної поліції Чеушеску «Секурітате», його грає німецько-український актор Петер Небенгауз. Його герой викрадає Соню, і як він пояснив Нікові, котрий таки догнав горе-крадія, - викрав її через бажання до жінки, якої у нього не було три роки, сім місяців та двадцять вісім днів… Жахіття… Разом з цим у нього не було й інформації про стан речей у світі, і слова Нікі про розвал Союзу, зникнення організації «Секурітате» і появу вільних держав, сприймає за цілковиту фантастику. Що не дивно – його кинули в лісі напризволяще, і він здичавів. Гримери відповідно Грігоре-Небенгауза і загримували – в довгу бороду вплелися листя та трава, ніс розбитий, штани колись кольору хакі набули кольору чорної землі, брудна камуфляжна сітка-накидка - подерта, як і те, що під сподом. Він міг би стати братом чи то Тарзана, чи Робінзона Крузо. Хоча монтажер Максим Десятерик, дивлячись на вигляд забутого у лісі секретного агента, подумав про інший образ: «Я зрозумів,- каже він, - що у нас таємно від Пенелопи Круз знімається її чоловік, Хавьєр Бардем». Щось і справді в ньому від Бардема є... До кожного кадру його довго і наполегливо готують і режисер, і оператор. Вони пробують знімати, - ні, не так, давайте ще раз. Дубль другий. Не так повернувся. Третій – не той текст. Четвертий – не туди подивився. Врешті, коли кадр знятий, Борденюк цілує руку акторові.

Та з боку, треба сказати, Петер в костюмі Грігоре виглядає надзвичайно колоритно. А коли він стоїть поруч із Нікою в костюмі ведмедя та Жозефіною в бразі Соні – трійця утворюється дуже мальовнича, і сказати б кінематографічна. Жозефіна де Ла Баум з кляпом у роті, - щоб Соня не верещала, Ніка вдається до радикального – також була вельми кінематографічна…

За всім цим з гори спостерігають з десяток-півтора місцевих хлопчиків та дівчаток, які позалазили на дерева і повсідалися на повалені стовбури, мов горобці. Нічого подібного, гадаю, вони ще не бачили у своєму житті. Чоловік у костюмі ведмедя, красива жінка з вогненним волоссям, купа людей з чудернацькою технікою й іноземні мови у повітрі. Набравшись сміливості, вони спускаються все нижче до майданчику, а коли зйомки закінчуються, підбігають усім натовпом до красунчика німця Крістіана Хайне (дуже схожого на Тома Круза, зразку 2010 року), просячи у нього автограф, хоча він не актор, а супервайзер компанії пост-продакшену. Тут таки є й іспанці – для кровинських дітей вони цілком ймовірно є істотами з іншого світу.

… Звертаючись, група переїжджає на іншу локацію, з Тернопільської області до Івано-Франківської, на Скелі Довбуша. Питаю у Борденюка, як йому день. «Мені вночі, - відповідає він, - подзвонив друг-оператор, який свого часу знімав «Кам’яний хрест» Осики, і питає чи не дивлюся я футбол. І я, хоч був втомлений, як чорт, мав щастя подивитися фантастичну зустріч «Шахтаря» з німецьким «Байєром». Молоді хлопці з Ліверкузену швиденько прийшли, легко позакидали чотири голи, і так само легко пішли. Оце я розумію, майстерність плюс чіткість. Так треба грати і так треба працювати, і якщо так не виходить, нащо воно потрібно».

Власне, катавасії сьогодні вистачало: то фургон не міг розігнатися, то актор не міг зіграти, то поїзд не прийшов. «Я хотів зробити красиву перебивку, із проїздом поїзду, із звуком, - і що? Та нічого, - поїзд не прийшов». Поїзд, про час приїзду якого дізналися у диспетчера на станції, очікували о 10.00, потім о 12.00, а він з’явився лише по першій. І звісно, коли група перебралася до лісу, назад, до мосту, вже ніхто не міг бігти.

Вже ввечері, коли ми збиралися у дорогу, іспанські ветеринари, з відчутним нервуванням розказали, що не можуть знайти дресирувальника Вякіна з його Тімою. Телефон не відповідав, куди поїхала машина з ведмедем – ніхто не знав, і що буде наступного дня – теж. У фантазії малювалася картина, як ведмідь сам мандрує Карпатами, ходить селищами в пошуках його улюблених фруктів, хлібу і сосисок. Власне, колись в Карпатах ведмеді водилися, і знайомі навіть полювали на них, - бо, разом з вовками, часом, крали овець і кіз. Всі сподівалися, що Тіма залишився в машині. Та з його артистичними вміннями він цілком, як Ніка, міг би зійти і за людину. Жарт, звісно…

«Насправді, все добре, - підсумував день Отар Шаматава. – Ми йдемо за графіком, потрясаючі локації. От тільки за Бенюком сумуємо – він буде лише 27-го. Ти, знаєш, він фантастичний актор, може відразу зіграти все, що треба і навіть більше. А разом з Нікою Тавадзе вони утворюють завершений дует». 

… Ліс і Тернопільська область – позаду. Караван вирушив ще західніше, щоб почати нічні зйомки. 250 кілометрів шляху, ускладнені поганою дорогою. Ми їхали 5,5 годин, група втрусилась, як дрова в кузові. В 23.30 ми приїхали на місце. Відлипли від крісел, виповзли в ніч. Навколо – нічого не видно, нікого не має. Розпач. І тут - «зйомки відміняються, переносимо все на завтра». Оце щастя. Чи не зачасто трапляється щастя? Та правду кажучи, всі негаразди, невисипання, втома, дрібні проблемки – як в житті – банальні, і абсолютно не дивні: ми всі люди, і процеси у нас людські. Стандарти знімального періоду – це складні умови, які виправдовуються великими цілями і приймаються групою в ім’я перспектив успіху і досягнення результату, що поєднує мистецькі складові та бізнесові. Подібного до «Урсусу» в Україні проекту ще не було, і кожний знімальний день наближає цей унікальний фільм до матеріалізації чуттєвих ідей. Легко велике не твориться, до зірок завжди рухаються через тернії.

Ярослав Підгора-Гвяздовський