Урсус, або Ати-бати, йшли знімати - 15

Фільм «Урсус» додав до свого послужного списку кілька «ізмів» - вандалізм, комізм, героїзм плюс кримінал.

15 день, Україна, Івано-Франківська область, Скелі Довбуша

8:00 Під’їжджаючи до знімального майданчику, ми побачили, як в центральній печері, де минулого дня поставили грати для фільму, працюють зварювальники. Посміялися, мовляв, зламалася, от і лагодять. Як тут на майданчик приїхала міліція, і з’ясувалося, що наш сміх був даремним – грати справді зламали: вночі компанія з 8-10 п’яних людей потрощила всі декорації «Урсуса». Та поламані дерев’яні огорожі, які імітували огорожу табору ведмедів в Туреччині, ніщо в порівняні з інформацію, що зламали і сталеві грати ведмежої клітки, яку і сам ведмідь нездатен заламати. Не зігнули – зламали! Як це зробили, власне, інше питання, головне ж – для чого? На питання «хто це зробив?» вже має відповідати міліція, добре, що є свідок, і що він залишився неушкодженим – сторож, бачачи шаленство п’янделиг, просто накрився палаткою, чим себе врятував.

За годину-другу грати зварили знову і встановили назад в печеру. Проте вони потрібні будуть лише на наступний день. А на 15 день знімали Богдана Бенюка в костюмі мисливця. Що в цьому цікавого? Акторство, яке проявляється у фантазуванні, грі та імпровізації. Ось Фома, граючи у фільмі «Грізлі» (який знімається героями «Урсуса»), піднімає рушницю, і каже: «Ніка, зараз я тобі буду мстити!» Нічим на перший погляд не прикметний епізод Бенюк вмить міняє: «А якщо я ось так зроблю оком?» - питає він, вправно заплющуючи око, ніби він сліпий на нього. Цей мімічний прийом робить кадр комічним і оригінальним. Борденюк із Шаматавою сміються, і «не прикметний епізод» стає цікавим.

До речі, важливою складовою образу Фоми-Бенюка є грим. Раніше, коли гримерам потрібно було вивчити властивості шкіри і з нуля створити фізіономічний образ, на це витрачалась година часу, тепер – півгодини. Одною з важливих деталей гриму Фоми є його шрам на правій скроні, який має передати минуле героя, каскадера, що багато часу займався конями (як і Фома справжній, з кого Заза Буадзе і Отар Шаматава і списали «урсівського» Фому). Та уявіть собі: щоб шрам залишався в кожній наступній сцені таким самим, як і в попередній, гримери його щоразу скрупульозно відтворюють, орієнтуючись на певні мітки, використовуючи морщинки, око і загалом фотографію обличчя і шраму, як карту. І це ще не все: гриму без відповідності до костюму не існує. Тон обличчя, колір костюму, точність у відтворенні часу… плюс знання використання світла та об’єктиву, на який знімається фільм. Капець! Але якщо подумати, все виглядає логічним: «Урсус» є історичним фільмом, про минулий 1992 рік, і, звісно, і одяг в той час був інший, і за обличчям слідкували інакше, і якщо ставиться об’єктив для крупного плану, значить гример підбирає для гриму певної консистенції та кольору фарбу.   

15-й знімальний день припадає на неділю, і в Скелях Довбуша людей значно більше, ніж в суботу. Повірте, це суттєво ускладнює процес зйомки – щоб виставити сцену і в кадр не потрапив ніхто зайвий, йде купа часу, причому час на це витрачається аж до пізнього вечора – один хлопець на мотоциклі з дівчиною на задньому сидінні, очевидно, для форсу, заїхав прямо на знімальний майданчик. Його лагідно попросили «звалити»: за кордоном обмеженням руху займається спеціальна служба, або навіть міліція, в Україні ж це все робиться самотужки. Так само як з локаціями: виключно художник-постановник Сергій Бжежистовський (легенда українського кіномистецтва із 40 річним стажем роботи) зі своїми помічниками створюють всі декорації (включаючи фантастично оригінальний фургончик Фоми) і навіть натуру - розгрібаючи листя і вставляючи дерева чи гілки.

О шостій вечора в Скелях вже темніє. Локація прямо в лісі. В фургончику сидить Соня-Жозефіна, а Фома-Бенюк хоче вигнати її звідти. Знімають перший дубль. «Ану пішла геть звідси!» - кричить Бенюк, причому так природно, ніби справді хоче вигнати якогось злодія зі своєї машини. І ця природність викликає істеричний сміх у Жозефіни – вона просто регоче в камеру, псує дубль, та це справді було дуже комічно. Після обопільного знайомства і показу Бенюком пантоміми, Жозефіна явно дуже тішиться в компанії з ним. Навіть коли він верещить на неї.

Вечір закінчується вже реальним, а не кіношним моментом, щоправда дуже подібним до анекдоту, з початком в стилі кримінальної драми, і закінченням в дусі абсурдиської комедії. Німецький супервайзер приходить з усіма кіношниками в ресторан готелю, де, ні про що не думаючи, викладає свій гаманець на стіл. За хвилину він зауважує, що гаманець зник, разом із місцевим жителем, що сидів поблизу. Маючи в ньому купу кредитних карток і 300 євро, Крістіан розхвилювався, і директор картини змушена була викликати міліцію – вдруге поспіль за день. Дивовижно, але за якийсь час гаманець німцю повернули… з іншими купюрами: раніше в нього було три папірці по 100 євро, а після повернення стало 6 папірців по 50 євро. Щоб розрядити ситуацію, Отар пожартував, що це така послуга місцевого банку – самі приходять, беруть і самі ж міняють і приносять назад. Може таку систему запропонувати якимсь «піреусам» чи «авалям»?

Ярослав Підгора-Гвяздовський