Урсус, або Ати-бати, йшли знімати – 17

Синевир, Синь і Вир, дощ, плюс містика.

17 день, Україна, Закарпатська область, Синевирська поляна, о. Синевир

Неможливість знайти інернет в деяких місцях Карпат, та й ще проблеми із самим сайтом (фото викладати не виходить), призводять до затримок з черговим постом. Тож ми вибачаємося за те, що не можемо здолати причини, які від нас не залежать. Додамо: караван продовжує йти, а пси нахай собі брешуть.

8:00 День починається стрьомно – передали штормове попередження. Тож хвилювання – в основному оператора Сергія Борденюка – зрозуміле. Втім, Синевир на 8 годину ранку навіює зовсім інший настрій: спокій, тихе задоволення і відчуття, що ти перебуваєш в самому центрі світової краси (Боже, скільки ж цих центрів у фільмі «Урсус»?!). «Фантастичний пейзаж», - в захваті каже Отар Шаматава, довго вдивляючись в поєднання озерного дзеркала з різнозеленими гірськими піками. - І ми тут знімаємо – неймовірно».



Ставиться довжелезний кран – його стріла завдовжки у 18 метрів. Прикріплена на стрілі  “Фільмотехніка” камера має пройти над самою водою, зачепити кадром Жозефіну де Ла Баум, яка стоїть на плоту, і вилетіти над помостом, беручи крупно Богдана Бенюка та Ніку Тавадзе.






Фома смажить шашличок, Ніка сумує, - починається розмова, в якій Фома переконує Ніку зізнатися у своїх почуттях Соні. Фома не забуває перевертати шампури… Крупний план Фоми-Бенюка, - він відповідає на питання Нікі-Тавадзе «а як же слово, дане Чолі?»: «Чола зараз у ведмежому раю» - промовляє він, а в його очах стоять сльози. Цей кадр знімають п'ятьмя дублями, і кожен раз Бенюк пускає сльозу – без цибулі. Кожний дубль – повноцінний, що аж шкода не використати всі. Так чи так, всі задоволені.





“Кадр не гірше, ніж Боржомська ущелина», - каже оператор режисерові, бачачи панораму Синевиру. Чи саксонського озера Бергвіц? Саме через Нижню Саксонію проїжджають герої, рухаючись до Берліну. В цьому проявляється черговий збіг – столицею цього регіону є місто Лейпціг, з якого, власне, і походить компанія Aktis Film німецького продюсера «Урсуса» Стеліоса Зіаніса. Ну, добре, це може і не надто вражаючий збіг. Маю інший: герой Бенюка, як каскадер, що колись впав з коня, шкутильгає на праву ногу, а у актора давно є проблеми саме з правою ногою. «Ну, Отаре! - каже Бенюк. – Якщо б не він, я може і забув би про цей біль, а він нагадав, біль і повернувся»… Кілька днів тому, на зйомках «Тюрингського лісу» Отар перенапружив ліву ногу, і почав на неї шкутильгати. Тепер на майданчику шкутильгають троє – актор, герой на його творець.




Близько 12-ї починається дощ – спочатку дрібонький. Камера переставлється невимовно довго — мають знімати сцену зізнання Ніки Соні, а це має відбуватися на плоту. Аби той плот підготувати, треба зробити своєрідні важелі-якорі й привязати їх, переставити на пліт всі потрібні пристрої з камерою включно, а поруч з плотом — людей, які його розкачували, створюючи в кадрі відчуття хитання плоту на хвилях. Нерви Бореднюка здають: “Скільки ж ми можемо чекати?! Зараз шторм почнеться!” Починається сильний дош. Всі вдягають дощовики, над акторами на плоту будують імпровізований балдахін. В кадрі - Ніка і Соня. Саме на цю сцену має накладатися головна музична тема фільму, яку пише брат Жозефіни. Сцена і спавді виходить дуже зворушливою, як в якісній мелодрамі. “Яка пара...”, - мрійливо каже Отар, розглядаючи поєднання ніби зовсім різної людської вроди — французської та грузнської, сивого волосся героя Нікі та рудого Соні, красивого щетинистого обличчя Тавадзе і тонких, вишуканих рис де Ла Баум. Коли в кадрі красиві люди — серце радіє. Глядачу подобається, коли йому показують красивих людей, бо кіно в першу чергу пропонує ефект перенсення, злиття глядача і героя, коли глядач стає героєм - красенем або красунею, хто як хоче. Власне, запрошення до пооекту Жозефіни на 100% пояснюється цим — її своєрідна, оригінальна врода і те, що камера цю вроду повністю передає, є головним для артиста, і дуже бажаним для продюсера. Словом, коли ми говоримо про Жозефіну, як про зірку проекта “Урсус”, ми маємо на увазі два його значення — і сяючу людину, і актрису, яка осяює проект. Не завжди ці обидва співпадають. “Урсусу” повезло.




Насправді, як правило, людина має кілька талантів, просто для життя простіше використовувати якийсь один, от інший і занепадає. Жозефіна грає в кіно і співає, як і Богдан Бенюк. Павло Вякін, дресерувальник ведмедя Тіми, крім вправності у поводженні із звірами, гарно грає в шахи. Крісніан Хайн, супервайзер німецької компанії пост-проакшену професійно займається спортивною гімнастикою... А Отар Шаматава колись був десантником.

Використання плоту — і гарна, і небезпечна ідея одночасно. Мальовничість є, та страх звалитися у воду є так само. Все кінематографічне обладнення, звалене на ного, перевищує тонну. В якийсь момент звукооператору Андрію починає заливати ноги — розкачування плоту та його вага призводять до того, що пліт опустився одним краєм під воду. І от стоїть Андрій, тримаючи в руках “пушку” (мікрофон на довжелезній телескопічній палиці), пишучи звук з майданчику, і відчуває, що ноги замерзли. Дивиться вниз, не міняючи пози, а ноги його — у воді. Ну, у воді, то й що? Може, він подумав інакше, але зрушити з місця і зіпсувати запис звуку не наважився... Кіно — це героїзм, хто цьогго не знає, той не знає кіно.



... Вночі я програв у шахи Вякіну 4 гривні. Більше не було, бо програв би значно більше.

Ярослав Підгора-Гвяздовський